Як комітет Шевченськівської премії не визначив переможців у літературознавсті та мистецтвознавстві, то, може, визнали б у музикознавстві? Переможець очевидний

Друзі, запрошуємо на стендап / презентацію книжки Борісв Філоненка "Культура під тиском"!

22 березня
19:00

Art Area ДК
м. Харків, вул. Чернишевська, 13

Вхід: free donation

Збірка "Культура під тиском", що вийшла у видавництві ist publishing — це вибрані тексти критика Бориса Філоненка про сучасне мистецтво України — від історії "Фонтану виснаження" та кістки динозавра до проєктів у Венеції, в порожньому Музеї Ханенків та на станції метро в Харкові. А стендап — це презентація книжки, як з базовими жартами, так і з вузькопрофесійними мемами.

Плакат: Микола Коломієць

Наш простір знаходиться у підвальному приміщенні та має статус укриття.

До зустрічі 🖤

Мережу вразив мережевий феномен віршів Юрія Іздрика.

Шевченківська за лайки? Чи за лайку, як пишуть коментатори?

Хоча Іздрик заслуговує на найвищу винагороду та визнання, пост по-дебільному написано.

«Збагатив репродукції доданою реальністю олівцевого експромту»

Наступну Шевченківку у новій номінаціі СММ треба давати спеціалістам СММ Мінкульту. Або навіть у пустій номінації літературознавство та мистецтвознавство.

ви теж прочитали "літературні срачі"?

У березні запускаємо в Києві курс «Тіло на сцені» від Ніни Хижної — режисерки та співзасновниці харківського театру «Нафта».

6 практичних занять про тілесну усвідомленість, заземлення, роботу з тілесними текстами та руховий перформанс.

📅 Дати: 17, 19, 22, 24, 26, 29 березня
📍 НАШі:HUB (Community Center, Кирилівська 41, Київ)
💳 Вартість: 3000 грн за курс

Реєстрація: заповнити форму
Оплата: отримати квиток

🎟 Знижка для патронів НАШі!
Оформіть підписку на Donatello та отримайте знижку на курс у розмірі 2Х вартості підписки. (Підписка мінімум на 2 місяці)

📚 Стипендії
Три безоплатні місця. Подати заявку можна через форму, додавши мотивацію. Дедлайн — 13 березня.

Про ведучу:
Ніна Хижна – режисерка, хореографка, співзасновниця театру «Нафта», досліджує тілесність, пам’ять та політичне тіло у фізичному та постдокументальному театрі.

Більше інформації в інстаграмі Наші

У 2021 році Довженко-Центр опитав кінознавців, кінокритиків і кінематографістів. На основі масштабного дослідження було складено рейтинг «ТОП-100 найкращих українських фільмів».

Сьогодні ви можете подивитися частину з них у хорошій якості в однойменній колекції на Довженко-Центр.Онлайн. Переходьте за посиланням і знайомтеся з найбільш знаковими фільмами різних епох.

Якщо не знаєте з чого почати — почніть з найкращого!

Запах Слова про літературні премії. Хто з українців дійсно був номінований на Нобелівську премію, а хто скоріш за все ні.

Уважні глядачі помітять футболку з Шевельовим з першого випуску мерча каналу Зейгарнік (зображення створив Олексій Хаткевич).

А уважні слухачі дізнаються деталі про короткочасну спробу перезапуску Шевченківської премії, щоб відійти від її радянських коренів. І що окрім грошової винагороди лавреяти отримують місце на Байковому кладовищі.

​Друзі, радо запрошуємо на концерт Дмитра Радзецького (Київ)!

Він завітає до нас з 8-ми струною MIDI Радз-гітарою власного винахіду.
У програмі: ф'южн, ембіент, прог-рок.

20 березня
19:00

Art Area ДК
м. Харків, вул. Чернишевська, 13

Квитки:

https://kharkiv.internet-bilet.ua/uk/dmitro-radzetskiy

Вартість: 250 грн.
На вході в день концерту: 300 грн.

Дмитро Радзецький — автор і розробник єдиних у своєму роді унікальних 8-ми та 10-ти струнних MIDI Радз-гітар, які поєднують в собі гітару, бас-гітару і синтезатор.

Максимально насичене звучання музики в сольних виступах Дмитра Радзецького нікого не залишає байдужим, адже ці виступи є прикладом «One Man Band», де авторська музика переплітається з сучасними технологіями та вражаючим візуальним супроводом.

Засновник, керівник і диригент єдиного в країні “Українського Імпровізаційного Оркестру”, який працює в жанрах академічної музики і вільної імпровізації та джазу. Виступав з концертами і приймав участь у фестивалях академічної, експериментальної, джаз і рок-музики у багатьох містах України, Польші, Німеччини, США, Ізраїлю, Чехії, Словаччини, Нідерландів, Болгарії, Австрії, Франції.

Співпрацював з такими видатними музикантами як: Тоні Левін, Пет Мастелотто («KING CRIMSON»), Мілош Єліч і Денис Глінін (“Океан Ельзи”), Ед Менн і Денні Уоллі (Frank Zappa Band), Філ Манзанера («Roxy Music», «Pink Floyd»), Стів Хеккет (“Genesis”).

Наш простір знаходиться у підвальному приміщенні та має статус укриття.

Чекаємо на всіх 🖤

Взагалі нічого не розумію ані в театрі, ані в опері, але текст цікавий. Ліза Сіренко, звичайно, жорстка завжди, а тут так особливо. Не буду цитати вибирати, текст величезний, але якщо вам цікава тема, буде доречно почитати. Тим паче, текст, можна сказати, скандальний, бо зовсім не комплементарний. Але, як на мене, й не нищівний та не зневажливий.

Головне питання, яке мене хвилює: чому часто виходить створювати «антисовєцьке», що є повністю совєцьким за формою та змістом, з такими самими прикладами примітивної пропаганди, —прозвучало.

Стаття аналізує больові точки української опери.

Згадуються «Місячний Пʼєро» Шенберга та моноопери Губаренка у Національній філармонії, «Людський голос» Пуленка у Центрі Козловського, «Діалоги Кармеліток» Пуленка та «Запорожець за Дунаєм» у Львівській опері, «Катерина» в Одеській опері, «Кіт у чоботях» у Національній опері (більшість — премʼєри 2024 року).

👉https://theclaquers.com/posts/14779

Авторка: Ліза Сіренко

Виходить, треба або гарно, або ніяк?

проєкт про модернізм в Україні 1900 – 1930-х років, який розпочав своє світове турне наприкінці 2022 року, торік встиг побувати у трьох європейських столицях — Відні, Лондоні та Братиславі, зараз повернувся до Києва та експонується у Національному художньому музеї

прем’єра виставки “В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930” відбулася у листопаді 2022 року у Національному музеї Тіссен-Борнеміса (Мадрид, Іспанія). 2023 року проєкт демонструвався у кельнському Музеї Людвіга (Німеччина) та Королівських музеях образотворчого мистецтва Бельгії

концепція виставки пропонує глядачам своєрідний екскурс історією розвитку модернізму в Україні, де модерністський рух розгортався на складному соціально-політичному тлі — руйнування Російської імперії, Перша світова війна, переворот 1917 року, нетривала незалежність Української Народної Республіки, зрештою, створення Радянської України. Парадоксально, але попри цей політичний хаос, українське мистецтво, у всіх його видах та проявах, переживало справжній розквіт

проєкт представляє глядачам знакові твори Олександра Богомазова, Віктора Пальмова, Анатоля Петрицького, Михайла Бойчука та його школи, представників Культур-Ліги, Олександри Екстер, Еля Лисицького, Казимира Малевича, Давида Бурлюка та багатьох інших митців. Організатори кажуть, що це вперше західна публіка мала змогу побачити таку широку й ґрунтовну презентацію українського модернізму в усьому його стильовому розмаїтті без російського наративу. Зараз у Києві експонується лише частина зіркового міжнародного проєкту. «Рівно стільки творів, скільки дозволяють нинішні правила безпеки колекції», - кажуть музейники

про ці та інші закордонні проєкти присвяченні українському мистецтву, що відбувалися впродовж 2024 року, розповідаємо та показуємо на шпальтах #10 [есте́т] газети

📌 замовити примірник

📸 фрагмент експозиції виставки “В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні” у Словацькій національній галереї у Братиславі. Відвідувач роздивляється роботу “Наречена” Федора Кричевського; справа — триптих “Життя” цього ж митця. Фото — Tetyana Bunyak для [есте́т] газети

Нарешті хтось це сказав вголос. Та ще й сам ображений лавреят.

Звичка сприймати критику як інструмент радянської влади так сильно вкорінилася у культурний держапарат, що саме тому вони реагують на критичні матеріали страхом та панікою. Бо памʼять нікуди не поділась. Бо радянські «критики» та «культурні діячі», або, просто кажучи, працівники відділу пропаганди, звикли до цієї гри. Одні створювали конʼюнктурні матеріали на потреби партії та «широких народних мас», а інші слідкували за тим, щоб перші у своєму запалі не вийшли, бува, за межі дозволеного. Часи змінились, але лишились звички, обіймані теплі посади та страхи.

Як на мене, ані перші, ані другі не були частиною культурного процесу. Як я його розумію. А були, і багато хто лишається, чиновниками від культури. Щоправда, критики зникли, бо вже не потрібні — маси не цікавляться культурою.

The Claquers ніяка не газета «Правда» (чи Truth Social?), це просто смішно. Вони не є представниками влади. Не мають ресурсу та політичного впливу. На відміну від бюджетних інституцій.

Я вважаю, що здорова культура живиться критичним ставленням до неї. Критикою як розмірковуванням, та критикою як критикуванням (особливо такою). Якщо цього немає — культура мертва (чи пропагандистська) і є формальністю, або просто ужиткова. Якою вона була у СРСР, та якою переважно лишається.

Сьогодні ми бачимо величезну кількість конʼюнктури для «широких народних мас», радянської за формою та змістом, хоч обвішайся вишиванками та поганими комісарами.

Я бачу величезну кількість критичних матеріалів українських медіа про російську культуру. Шо там з Анорою, як там Толстоєвські та Булгакови. І вкрай мало про українську. Таке враження, що всі зусилля спрямовуються, щоб українці ні в якому разі не забули про російську культуру. А українська культура залишається традиційно на маргінесі та в андеграунді.

Гарне питання насправді, хто працює на ворога (класика радянської аргументації: не подобається — проти народу та за ворога), ті, хто пише про свою культуру, чи ті, хто про культуру ворога. Проте, робота на ворога — царина кримінального кодексу, а не думок у соцмережах.

Злочин Білоуса та кругова порука навколо нього (що нагадує безкінечну боротьбу із забудовниками) не є проблемою для держсектору, а демонструє наскільки він є самовідтворюваним. Натомість критика викликає фантомні болі, коли можна було потрапити «під роздачу», але якщо «пропєтлять», то й дача буде, і привілеї, і Шевченківка (еквівалент Сталінської премії в УРСР).

—
А Ліза Сіренко зробила чудовий хід, щоб вивести у конструктив: пропонує донатити відповідно до вашої реакції на пост:

10 або 100 грн - якщо ви згодні з проблемами в статті
20/200 грн - якщо вам просто подобається двіж
30/300 грн - якщо ані стаття, ані факт її існування вам не подобається
500 грн якщо ви вважаєте, що я - «педагогічне фіаско» Юрія Чекана

Переходьте та реагуйте донатами на допомогу підрозділу театрального критика Олексія Паляничка, що вступив до війська.

Валерій Семенов, провідний інженер служби фізичного захисту ЧАЕС, загинув на фронті. Він - один із тих працівників ЧАЕС, хто запобігли повторенню ядерної катастрофи під час окупації Чорнобильської зони росіянами. Семенов зіграв ключову роль у підтримці життєдіяльності станції під час її знеструмлення в середині березня 2022-го року, й провів на окупованій станції найбільшу за всіх кількість часу: 600 годин. Це була людина з неймовірною витримкою, прямотою та гумором. Знайомство з ним мене дуже вразило, хоч воно, на жаль, обмежилося одним інтерв'ю.
(На фото - кадр із фільму "Чорнобиль 22")