Нема сил уже дивитися ті відео, де одні українці кричать «ганьба» іншим українцям. Не піднімається вже рука ту ганьбу репостити.

Але ось такі відео дарують надію.

Ми все переживемо, якщо залишимося людьми. І навпаки, ми все втратимо, якщо продовжимо говорити одне з одним всередині України в категоріях «геть».

Хмельницький учора. Відповідь митрополита Віктора на провокації біля собору❤️‍🩹

УПЦ теж, імовірно, могла б захоплювати храми, але ні в які часи цього не робила.

Коли Блаженнішого Митрополита Володимира в 1992 року віряни зустрічали як Предстоятеля УПЦ на Київському залізничному вокзалі, а потім всі разом пішки йшли від вокзалу до Лаври, теж звучали голоси «давайте повернемо собі Володимирський собор».
Але він відмовився від силових методів.

Саме про це нагадав хмельницький митрополит Віктор у важкий для віруючих хмельничан вечір напередодні дня святого Миколая.

І зараз наша Церква не відповідає злом на неправду і несправедливість. Отже, недарма 30 років ми читали Євангеліє.

Боротьба з Церквою за надуманими приводами, націоналізм і бажання вимістити бодай на комусь біль, злість та агресію — це все уже було в історії.

Зараз просто ми повторюємо пройдений раніше матеріал.

Усім мирних вихідних.
І міцної віри в серці. І любові❤️‍🩹

До дня Києва, найдорожчого й найріднішого міста на землі, прийміть, дорогі друзі та читачі нашого каналу, цей безцінний скарб і подарунок — майже година дивовижної духовної музики у виконанні святкового хору Іонинського монастиря🤩🌺🥰

Тисячолітня духовна історія нашої столиці варта, аби її добре знати. Разом із музикою в повному записі концерту містяться також невеличкі вступні слова регента хору протоієрея Димитрія Болгарського, присвячені тому чи іншому піснеспіву в концертній програмі.

Обстріли, руйнування, повітряні тривоги, хвилювання за долю Церкви нехай не стануть єдиним наповненням цього недільного дня. Нехай знайде душа сили на молитву.

Зі святом вас!

Це іронія долі. І, мабуть, Божий Промисел. Господь часто дає побути на місці тієї людини, яку ти засуджував. І зараз ми маємо унікальну історичну можливість відчути на собі всі ті неприємні моменти, крізь які в різні часи проходили в Україні інші віруючі в Христа люди.

Ми з Москвою чи вже ні? Собор у Феофанії — це розкол? Ми ще канонічна Церква? Що буде, якщо проголосити автокефалію? А якщо не проголосити?

Відсторонений погляд фахівця з канонічного права дає вичерпні пояснення, а також усвідомлення, як ситуація в Україні виглядає для міжнародної аудиторії.

До річниці Собору УПЦ у Феофанії ми розпочинаємо новий масштабний проєкт. Погляд на ситуацію в Українському Православ’ї очима православного світу. Сьогодні — перший текст з цієї серії. Сподіваємося, він буде корисним для тих, від кого залежить подальша доля нашої Церкви.

Доцент кафедри православного канонічного права та німецького конституційного права релігій Мюнхенського університету д-р Анаргірос Анапліотіс: «Між Константинополем і Москвою: як може вирішитися конфлікт Українського Православ’я».

Основна цінність цієї розмови — в ній відверто проговорюються відповіді на запитання, які завдають болю вірянам УПЦ від самого початку повномасштабного російського вторгнення.

Оригінал англійською доступний за посиланням в українському тексті.

Це могло б бути заголовком нашого сьогоднішнього тексту⬆⬆⬆, але ми усвідомлюємо, що кожна сім’я, кожна людина в Україні втрачає і жертвує зараз на цій війні найдорожчим.

Але, втім, така думка існує: «Найбільшою жертвою російської війни проти України є УПЦ».

А ви як вважаєте, наша Церква стала жертвою, чи Господь знає, що робить, а отже до всього слід ставитися спокійно?

Ставте 💯, якщо перше.
І 🙏, якщо друге.

Якщо ваша думка зовсім інша, поділіться нею в коментарях.

«На жаль, усе, що ми сьогодні можемо сказати чи зробити, виглядає або як виправдання, або як реакційність. Тобто, що б ви не робили, все не так.

Говорите — значить, виправдовуєтесь, мовчите — значить, нема що сказати, і так далі. Такий собі «цугцванг». Саме тому, здається, більшість духовенства і вірних УПЦ мовчать.

Ну і ще тому, що багатьом уже поставили на вид їхні вислови або дії. І якщо це не зробило керівництво, тоді на вас звернуть увагу "компетентні органи", чи "доброхоти" різного ґатунку. А кому сьогодні кортить наражати на неприємності себе і близьких?

З іншого боку, як казав мій учитель, блаженної памʼяті протоієрей Микола Забуга: "Не пошкодуєш про несказане". А ще, як каже один мій друг-архієрей: "Ти реально віриш, що твої слова щось змінять?"

Розумію, що вони праві, адже нас уже давно визнано винними в усіх бідах, і думка про нас сформована, лишається лише терпіти і мовчати. Але коли вже дуже болить, щось видаємо.

Про що це я.

Третього дня було опубліковано звернення Предстоятеля УПЦ з нагоди третьої річниці Собору Української Православної Церкви, який відбувся 27 травня 2022 року. Це звернення отримало черговий суспільний резонанс, хоча в ньому було ще раз озвучено те, що прийнято на Соборі три роки тому.

Не будучи церковним спікером і аж ніяк не претендуючи на істину в світлі останніх дискурсів, хотів би донести до тих, хто запитує, і кому, можливо, цікаво, деякі спостереження, які стосуються буття Української Православної Церкви».
***
Ці слова опублікував у себе на сторінці в Фб наш друг і співрозмовник Діалогу.ТУТ протоієрей Іван Шепіда. Погоджуючись із кожним словом, у третю річницю Собору в Феофанії друкуємо цей його текст.

Якщо Церква так сильно любитиме державу, то не зможе виконувати Євангеліє, яке захищає пригноблених землі, любить чужинців та бідних, голодних і хворих.

Наш сьогоднішній текст корисний тим, що нам в Україні бачаться внутрішні церковні проблеми як неподоланний (поки що) клубок протиріч. Але не тільки в нас так. Є речі, які потребують переосмислення і принаймні обговорення на рівні світовому.

Одна з важливих серед них — перегляд церковно-державних взаємин.

У своїх наукових і публіцистичних працях наш сьогоднішній співрозмовник рішуче говорить на цю тему — необхідності для Церкви переглянути відносини з державою. Читачі Діалогу.ТУТ у коментарях також постійно висловлюють цю думку: при нинішньому стані речей намагання підкорити Церкву політичним інтересам та зловживання з боку держави тільки посилюватимуться.

Про церковно-державний нейтралітет, яким він міг би бути, та про помилки, від яких не виграє жодна сторона — наш сьогоднішній діалог.

Знайомтеся, доктор Ассаад Еліас Каттан, професор православного богослов’я Мюнстерського університету (Німеччина), спеціалізується на патристиці та герменевтиці.

Оригінал англійською доступний за посиланням в українському тексті.

«Українська держава робить ту саму помилку, що й російська. Вони маніпулюють Церквою в націоналістичних цілях. Як на мене, це міметична поведінка: намагаючись відрізнятися від свого ворога, ти в кінцевому підсумку наслідуєш його. Ситуація неправильна. Держава повинна утриматися від тиску на Церкву і моделювання її під себе.
<...>
Небезпека полягає в подальшому розмиванні межі між державою і Церквою, що дозволяє державі маніпулювати Церквою, а Церкві — залежати від держави. Все це далеко не корисно і відображає нездатність Православної Церкви впоратися з постійними викликами війни і насильства».

Зараз боляче читати ці рядки, бо на росію не хочеться ні в чому бути схожим.

Але важливо вголос проговорювати небезпеки, аби мовчки в них не зануритися.

А ви як вважаєте, зараз час для спроби Церкві хоч трохи віддалитися від держави?
Чи тільки після закінчення війни про це можна говорити?

Ставте 💯, якщо перше.
Ставте 🧐, якщо друге.

Діліться з друзями нашим сьогоднішнім текстом: https://www.group-telegram.com/dialogtut.com/1929

І своїми думками в коментарях.

Це важлива тема для роздумів.

«Мовчіть, ми вас записали в зрадники, чого це ви тут розхитуєте».

Піддакування в усьому владі заради якоїсь "єдності" або навіть від щирого серця за викликом воєнного часу все одно повинно мати межу. Якщо межі зовсім немає, то навіщо це все?

Овочесховища замість закликів до любові або каяття - це не свобода віросповідання, це втрата самого сенсу віросповідання незалежно від того, яка конфессія це овочесховище схвалює.

«На нас напав агресор, тож підтримаємо овочесховища в православних храмах України заради "перемоги" та "єдності" українців».
Це дуже дивна «свобода віросповідання», яка не має нічого спільного з жодним віровченням та не є ознакою правильних стосунків між конфесіями та державою.

Можна сидіти на двох стільцях у якихось дипломатичних стосунках, але не можна втрачати сам сенс віросповідання. Без Голосу Церкви це буде вищий вимір несвободи віросповідання, незалежно від того, гладить якусь конфесію мінлива влада по голівці чи ні».
***
Ось такі коментарі залишають читачі під нашим вчорашнім текстом.

На запитання, чи саме зараз час віддалятися Церкві від держави, схвально відповіли всі, хто проголосував.

Ясна річ, ця думка кардинально непопулярно звучить. Але нині час взагалі раптових парадоксів.

Ми, віряни УПЦ, підтримуємо свою державу у війні, а держава хоче знищити нашу Церкву.

Мабуть, Господь дуже вірить в нас, раз посилає такі нестандартні випробування😏

Державний орган, відповідальний за недопущення дискримінації в тому числі за релігійною приналежністю, опублікував перелік із 7736 «юридичних осіб - релігійних організацій», критично важливих для України та функціонування економіки.

Жодної з понад 10118 релігійних громад Української Православної Церкви в цьому переліку немає.

Запитання виникає лише одне:

❓якщо УПЦ, як намагаються представити це державні службовці, більше не є домінуючою конфесією, чому всіх «критично важливих» релігійних організацій України разом узятих менше, ніж в однієї УПЦ?
***
Іще трохи цифр про «недискримінацію» релігійних поглядів українців за географічною ознакою.

У Львівській області критично важливих релігійних організацій найбільше: 1026 (переважна більшість - це парафії УГКЦ, ПЦУ, РКЦ).

У Тернопільській області: 848 (УГКЦ, ПЦУ, РКЦ).

тоді як:

У Сумській області: 81 (більшість - громади протестантів і ПЦУ).

У Чернігівській: 62 (протестанти і ПЦУ).

У Херсонській: 38 (протестанти і ПЦУ).

НЕдискримінація як вона є👏

Хоча, як бачимо на сайті ДЕСС, зареєстрованих релігійних організацій в областях України станом на 1 січня 2025 року набагато більше, ніж тих, що визнані «критично важливими».

(Зокрема представники саме цих 7736 РО отримають бронювання від призову у ЗСУ.)

UPD. За цією ж статистикою ДЕСС, парафій УПЦ в Україні нараховується 10118, не враховуючи АР Крим: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1GBcBU38ow83NQaMPzXTO5pE2teGqwPtH/edit?usp=sharing&ouid=101236368954132592304&rtpof=true&sd=true

Тобто попри три роки тиску, утисків та погроз УПЦ і досі складає третину від усіх релігійних організацій України разом узятих🤔

🔥 Молитви на схилення колін на вечірні в день П'ятдесятниці - украïнською мовою!

🔰 Пропонуємо нашу версію украïнського перекладу цих молитов, що звучатимуть завтра під час вечірні, яка традиційно приєднується до святкової Літургії.

Автором ïх вважають святителя Василія Великого. Молитов на схилення колін ("колінопреклонних молитв") насправді не три, а сім, у деяких редакціях навіть вісім. Вони згруповані у три блоки 2+2+3 і читаються на вечірні перед Днем Святого Духа трьома великими вставками:
🔹після Великого прокімену
🔹після сугубої єктенії
🔹після "Сподоби, Господи"

Кожне таке читання "обгорнуте" малою єктенією, яка має дещо незвичайний вигляд:
▫️заклик до молитви: "Ще і ще в мирі схиливши коліна Господу помолимось"
❗️хор у відповідь співає "Господи помилуй" аж тричі, що унікально для малої єктенії
▫️основне прохання: "Заступи, спаси, помилуй, підійми, й охорони нас, Боже..."
▫️спеціальні виголоси до кожної єктенії. Вони не унікальні, але досить рідко вживані.

Не всі з цих молитов стосуються П'ятдесятниці, деякі з них - звичайні вечірні молитви з чину вечірні та повечір'я. Мова цих текстів - велична, піднесена, і, як водиться, - складна й заплутана (фірмовий стиль свт.Василія, за що його й любимо). Зазвичай важко буває ці тексти осягнути, особливо стоячи на колінах у великому храмі, з всяким шурхотом навколо, з луною, що розмиває звучання, з церковнослов'янськими зворотами, що ускладнюють сприйняття й без того непростого тексту, навіть якщо ваш батюшка старається й артикулює все ідеально. А й хронометраж у цих молитов пристойний. Коли не розумієш - слухати вдвічі довше. І вдвічі важче))

✳️ А між тим, ці молитви - прекрасні і зрозумілий переклад та зорове сприйняття, сподіваємось, дають змогу повною мірою це відчути.
Тож, всечесні отці - прочитайте у своїх храмах, брати і сестри - запропонуйте своїм священникам та слідкуйте за текстом самі.

Документ розрахований на формат А5: досить комфортно читати з телефона або планшета. Якщо надрукувати його на А4 - буде великий шрифт, видно здалека.

🔽 У коментарях можна запропонувати покращення перекладу - ми їх врахуємо. Також для зручності у коментарях - лише тексти та файл для друку у вигляді книжечки.

Чудовий, виважений аналіз того, що багато хто з нас відчуває на собі всі ці п’ять років. І оптимістичний висновок, що буде в подальшому.

Із неприємного: тиск на Церкву продовжиться.
Із того, що вселяє надію: ми поступово навчимося із цим жити.

Коли, з одного боку, ми втрачаємо рідних, друзів, домівку, безпеку, сидимо під обстрілами, несемо з країною морок тривалої війни.
З іншого — отримуємо звинувачення за ті злочини, яких не скоювали, без права бути вислуханими й почутими.

Єдина неприємна прикрість таких статей — їхні автори дійсно вважають, що голосування в Дії, коли святкувати Різдво, та опитування Дзеркала тижня — це і є думка українського суспільства. Але клікнути чи лайкнути — це не підніматися о шостій ранку шонеділі на службу в храм.

А так, вважаємо, віряни УПЦ кожен на своєму місці сто разів уже довели власним життям свою любов і до Батьківщини, і до свого народу. Очевидно, тепер доведеться потерпіти, поки держава намагатиметься диктувати, як нам виявляти до Бога свою любов.

У відео немає звуку. Але нам і так ці кадри аж занадто добре знайомі☹️

Просто зараз у Чернівцях відбувається черговий «добровільний» перехід кафедрального собору УПЦ до іншої, більш державної юрисдикції.

Як повідомляє канал православної спільноти Чернівців, на території собору 50 чоловіків у спортивній формі перекрили всі входи і виходи.

Поліція знову бездіяльна.

Уночі російські обстріли, вдень духовне рейдерство. Одні «звільняють» території, другі «відновлюють» духовну незалежність.

Але і це все ми переживемо, з Божою поміччю😔

Давайте на секунду припустимо, що УПЦ «сама винувата». Тоді виходить, що це насильство, яке коїться по відношенню до громадян України іншими громадянами України, пояснюється логікою ґвалтівника.

Ґвалтівник виправдовує свої дії тим, що жертва його «спровокувала».

Чи ні? І логіка якась інша?

На відео: ні, це не жертви масованого російського обстрілу. Чернівці й те, як кафедральний собор УПЦ «добровільно» переходить до рейдерів під прикриттям турботи про духовну незалежність.
17/06/2025

Так проводжали сьогодні рейдерів парафіяни Чернівецького кафедрального собору.

Ну а ми нагадуємо, що УПЦ •засуджує російську агресію
•не поділяє позицію московського патріарха
•молиться за Україну та український народ
•донатить на армію
•працює на перемогу

й чекає, доки радикальним невігласам забракне ентузіазму розхитувати церковну ситуацію в країні, бо під виглядом боротьби з внутрішніми «ворогами» ті вочевидь послаблюють державу.

Буковина сьогодні показала, як українці вміють ставити на місце тих, хто зазіхає на чуже🙏

Чернівці вистояли!

Дякуємо Богові за те, що вчить нас бути Його дітьми через численні випробування.

Дякуємо чернівчанам за приклад любові, мужності, стійкості, вірності своїй країні та Церкві.

Молимося, аби християнам більше не доводилося битися за храми. Але й віддавати їх грабіжникам теж не годиться.

Мирної й благословенної ночі всім. Цей день проводжаємо з величезною надією, що колись релігійним конфліктам в Україні настане кінець🙏

#Запис_з_камер

Бойовики ПЦУ привезли зброю в собор на інвалідних візках!

Вчора, 17 червня, керманич ПЦУ на Буковині, Феогност Бодоряк організував криваву спробу захоплення кафедрального собору УПЦ в Чернівцях.

Його бойовики о 14:30 на інвалідних візках потрапили вчора до кафедрального собору і почали калічити всіх хто їм заважав.


Духовні інваліди вдавали з себе інвалідів тілесних. Але що гірне для вічної душі людської?