Продовжуємо тему кіно та літератури!
Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).
Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.
Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.
Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».
Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».
Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».
Вирізняється й такий «діалог»:
Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!
«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»
#Кіноперіодика
Повна стаття в коментарях
Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).
Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.
Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.
Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».
Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».
Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».
Вирізняється й такий «діалог»:
Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!
«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»
#Кіноперіодика
Повна стаття в коментарях
group-telegram.com/dovzhenko_centre/2623
Create:
Last Update:
Last Update:
Продовжуємо тему кіно та літератури!
Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).
Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.
Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.
Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».
Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».
Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».
Вирізняється й такий «діалог»:
Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!
«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»
#Кіноперіодика
Повна стаття в коментарях
Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).
Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.
Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.
Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».
Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».
Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».
Вирізняється й такий «діалог»:
Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!
«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»
#Кіноперіодика
Повна стаття в коментарях
BY 🌻Довженко-Центр : Dovzhenko Centre🌻
Share with your friend now:
group-telegram.com/dovzhenko_centre/2623