group-telegram.com/vallholl/13677
Last Update:
Реконструкція зовнішності чоловіка Зрубної культури.
Рання та середня фази доби пізньої бронзи у Східній Європі збігаються зі сприятливими кліматичними умовами — здебільшого волога та тепла погода, у зв'язку з чим і спостерігається різкий підйом виробничих форм господарства. У 18-13 століттях до нашої ери спостерігається максимальна щільність заселення усіх регіонів східноєвропейського степу. За цих умов виникає зрубна культурно-історична спільність.
Зрубники зайняли обширні території від Уралу на сході до річки Дніпро на заході, від річки Кама й правих приток Оки на півночі до азово-чорноморських степів на півдні. Зважаючи на таку широку територію розповсюдження, представники культури мали деякі специфічні особливості культури, характерні для певної території, через що їх і називають не культурою, а культурно-історичною спільністю.
Виникла культура, за однією версією, на основі давньоямної культурно-історичної спільності. Надалі культура просунулася на півдні до Надкаспію й Передкавказзя, на півночі — до Пооччя й Надкам'я, на заході — до Наддніпрянщини, на сході — до Уралу. Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався здебільшого на стійловому та відгінному скотарстві.
У Дніпро-Донецькому міжріччі виявлені поодинокі зерна культурних злаків. У передкавказьких та прикаспійських степах, можливо, практикувалось напівкочове скотарство. Основою господарства зрубного населення епохи пізньої бронзи є стійлове та відгінне скотарство. Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток у стаді складали коні.
Важливу роль у господарстві зрубників займало гірничо-металургійне бронзове виробництво. Виробляли ножі, шила, сокири, браслети. Зустрічаються прикраси з золота. В пізньозрубний час зрубні ковалі опановують таємницю отримання кричного заліза, з якого кують перші поодинокі вироби, здебільшого невеликих розмірів та слабких за якістю виготовлення.
Зрубна культура вважається праіндоіранською. Після засухи в кінці бронзової доби та виснаження природних ресурсів, зрубники почали мігрувати. Частина з них рушила через Кавказ на Іранське плоскогір'я. На заході частина зрубників була асимільована прабалтослов'янськими племенами. На сході — частина зрубників змішалася з представниками волзько-фінської культури, які рухалися на північний захід.
Та ж частина зрубників, яка відразу не покинула північного Причорномор’я, стала одними з попередників скіфів, кіммерійців, сарматів та близьких їм народів. Дослідження також показують генетичну спорідненість представників зрубної культури з північними та північно-східними сучасними європейцями.