😺『Клинок Королеви. Танок із тінями.』😺
★★☆☆☆
Одразу — я розумію, чого саме хотіла досягти авторка у цьому, які саме фігурки розставила на дошці і для чого. Реалізація, втім, вийшла доволі наївною, із незграбними спробами натягти персонажів на відведені їм ролі. Одну конкретну насправді.

Малкія за виходом з рефлексії випливає більш функцією, більш приманкою, що тараном своєї ролі антигероїні пробиває чолом читачеві шлях у більш важкі матерії вигаданого авторкою світу. Але антигерой — матерія тонка: неправильно розставлені пішаки, неправильна проведена робота із викликанням потрібного до гг співчуття у читача і запізно оголошений внутрішній конфлікт зверху — магія припиняє працювати, герой дратує і хочеться швидше закінчити не для того аби дізнатися що там, а просто аби відкласти його в сторону і перемкнутися з дратуючої оптики персонажа на іншу. Коренем проблеми для мене є перевантажена драмою бексторі, що й мала виправити перше враження від токсік головної героїні впродовж усієї своєї присутності як більшості книги загалом, далека від усієї можливої реалістичності.

Маємо: донька герцогині, що з одруженням матері із іноземним королем переїжджає до іншої країни де...титули інших королівств не мають ніякого значення. Країни, звісно, жодним чином не ворогують, а дипломатія цілком заявлена як існуюча, втім, із саме таким правилом геть неможлива суто за логікою. Однак, саме на тому і базується уся бексторі — що головна героїня в нас ніхто і одна проти всіх. Дуже багато деталей, розкиданих по усіх флешбеках, яким важко вірити враховуючи родинні зв'язки із самою короною, але окей — можливо враховуючи антигероїчність ми маємо дуже вузьку оптику, що передає історію від саме конкретної особи, із тим надаючи такий само вузький світогляд, де щось важливе було непоміченим, невпізнаним, суто зважаючи на тугодумність головної героїні (яка, втім, місцями зникає суто вигідно для сюжету, даруючи нам моменти неймовірної ерудованості, ага). Але із тим, із роллю зародження розуміння, а отже і співчуття до Малкії, бексторі так і не витягує. Бо антигерой це не суцільна чорнота, без жодних моральних орієнтирів чи дрібки сумління, це сірість, чорний колір у якій має бути чітко поясненим, грамотно втіленим і обґрунтованим. Малкія робить хуйню і не мучається докорами сумління після просто так ще до майбутнього пиздецю який нібито мав усе пояснити. Малкія робить хуйню не заради якоїсь високої мети. Вона просто її робить. Місцями її вчинки такої насиченої чорноти, що сама авторка не стягує урівноважити її хоч чимось як не позитивним так хоч ґрунтовним для такого потрібного розуміння її дій в принципі.

Друге питання — до мотивації. Якщо з бексторі все зрозуміло, те саме вижити, хай яке натягнуте і як щедро присиплене перенасиченням скла і драми заради драми, то з теперішньою аркою перебігу подій взагалі тотальна біда. Зняти прокляття доволі кволо працює у нескінченній подорожі впродовж всієї книги поміж флешбеками. Суто сетап, що мав відбутися у першій третині, але розтягнутий аж на всю першу частину трилогії. Бійки (в яких Малкія отримує піздов і ще раз піздов), дропи лору супутників і лору загалом. Всьо. Геть спокійно можна було надати флешбекам їх і без того повноправну роль головної арки, а подорож вкласти наприкінці, обмеживши відверто розтягнуту водою оповідь у більш сталі рамки. Так хоча б не було питань а нащо воно в книзі взагалі і чого ж саме так прагне Малкія, так само як і через що, бо відповідь на останнє теж відтягнута неможливо, бо відсутність причини впродовж усієї арки теперішнього її абсолютно вбиває, та й початкова мета (саме та, що спливла у кінці), як виявляється теж була геть іншою, певно, загубилась десь по дорозі бо про неї героїня геть не думає, бідося.

Коротше, не спрацювало. Бігаємо по лісах, живемо минулим і марно сподіваємось що Малкію хтось прихлопне впродовж усієї першої частини.

✍️ І згори окремими питаннями:
— те, що супер вороги королівства гг — чорні, зображенні дуже стереотипно прям за методичкою блекфейсу.
— любовна лінія. просто нахіба? жодних ознак, і, головне, з ким — дуже не люблю теми майже інцесту, ніби тільки романтична любов могла пояснити прив'язаність Малкії до тієї бідосі принцеси, а не троп found family і чогось більш глибшого за саму романтоту. як би я не любила фемслеш (а я його дуже люблю), але дуже багато питань, дуже. з тим, що протриматися їй було суджено лише 70 сторінок взагалі пахне галочкою у стандартному сценарії серіалу від нетфліксу аніж чимось дійсно пропрацьованим.
— колір шкіри Касії? заявлений смаглявим але на ілюстраціях часом геть чорний чи як на обкладинці, з перепощеними фанартами зображуючими її геть білою. авторка не відстоює щось одне і мені воно смакує якось..meh.
— ілюстраціям в книжці пагана. місцями прям чорні плямки в яких біс що розбереш, як от з очима оніксового бика — не знаю чому ілюстраторками не була врахована обмеженість спроможностей друку але..біда.
— мало присутні коригування та редактура тексту, бо навіть із тим як я зазвичай літаю по тексту без прямої концентрації на словах певні огріхи траплялися навіть мені, наче текст зовсім не редагувався.

в цілому — історії точно треба був ще час. настоятися, пройти кілька кіл пекла у голові авторки аби стати впевнено на ноги. можна було витягнути багато краще, бо потенціял прям дихає у лице. шкода, що втрачений.
попри все таки полізу у другу частину бо побіситися часом дуже треба, плюс обіцяється менша концентрація саме на Малкії, ура, ура—

який цікавий епізод чорного дзеркала з плоттвістом, через який хочеться передивитися наново аби вловити натяки до його розкриття повністю і погидувати з сасаєті😃

> окремо верещу з коментарів які захищають нещасного білого чувака з гарною зовнішністю що він не настільки спойлер і що він міг екшлі бути хорошим бо усі заслуговують на другий шанс. типова методичка з пошуку харошіх руцкіх у вестернів їй бо

я настільки не пам'ятаю цю манхву що літераллі читаю як вперше.👻
а ще фр забула про присутність комедії у всьому балагані, не заздрю своїй сусідці яка чує моє хрюкання, бо з початком навчання в мене рівно нуль braincells — те що треба для місцевих панчлайнів. ⭕️
#noblesse_shitposting@whtbt