🔺 «Не спалиш сьогодні тачку, тобі пі**а»: це повідомлення від російського куратора, який намагався завербувати 12-річного українського підлітка для підпалу військового авто.

Хлопець розповів Радіо Свобода: спочатку думав, що це жарт. Потім пропозиція підзаробити змінилась на погрози правоохоронцями. Батьки хлопця до СБУ звернулися раніше.

Та часто підлітки погоджуються на таку співпрацю. Російські спецслужби масово вербують дітей для диверсій в Україні.

Журналісти Радіо Свобода поговорили з дітьми-паліями, а також провели власний експеримент – залегендовано написали «куратору», щоб з'ясувати, що ж пропонують підліткам. Детально про це – у новому матеріалі

❤️ Радіо Свобода. Підписуйтесь

💻 Чи можна вважати ІТ-аутсорс таким самим екстракційним (ресурсним) бізнесом, як залізорудний, і чи виправдані податкові пільги для нього?

✍️ Про це у колонці на Liga.net пише сташий економіст ЦЕС Юрій Гайдай.

«Рудний бізнес користається надрами, що є у власності держави. Ресурс, який вони видобувають та експортують, – руда. Експорт руди приносить валютну виручку (за мінусом тієї, що осідає на холдингах по всяких люксембургах через трансфертне ціноутворення).

ІТ-аутсорс користається людським капіталом – достатньо якісним, як би там не критикували нашу освіту. Ресурсом, який «майнять» та експортують ІТ-компанії є висококваліфіковані людиногодини. Експорт людиногодин теж приносить експортну виручку в країну.

То що ж тут поганого? Нічого. Крім того, що ІТ-індустрія вигрібає продуктивний талант з усієї економіки та експортує його з мінімумом доданої вартості. Додану вартість цей ресурс створює в інших країнах. Як і руда.

І, маючи преференційний режим, ІТ-індустрія не вкладається на рівні з іншими галузями у відновлення цього капіталу, тобто – в освіту. І це друга важлива ознака екстракційного бізнесу, на противагу відтворюваному.

Тому – так, ІТ-індустрія – екстракційний бізнес, лише джерелом ренти є людський капітал, а не природний ресурс.

Звісно, краще мати ресурси для експорту, ніж не мати, але ще краще – вирватися з сировинного прокляття і збільшувати додану вартість всередині країни. Тим паче що ресурси – і руда, і людський капітал – скінченні.

Для цього розвинені країни, на кшталт Австралії, максимально оподатковують прибуток від надр, щоб перерозподілити його для зростання економіки. У випадку руди платою за користування надрами, що належать народу, є рента. Українські добувні компанії завжди лобіювали низьку рентну плату. Тим часом ІТ-аутсорсери пролобіювали для себе особливий пільговий режим Дія.City. Якби такий режим намагався пролобіювати «класичний олігарх», скандал був би до неба. Але ІТ у нас отримує зовсім інше ставлення.

Чому? Бачу кілька причин.

1) ІТ сприймається як прогресивний, інтелектуальний бізнес, безпечний та навіть корисний для держави.

2) ІТ-сектор до вторгнення мав малу вагу в економіці та бюджеті через його менший розмір і вкрай низьке податкове навантаження, що робило його менш «помітним» і давало простір для податкових експериментів та пільг.

3) Ще до вторгнення (і частково після) ряд ІТ-компаній перемістили частину розробників за кордон. Так само вони можуть реагувати у разі, якщо податковий режим в Україні буде менш сприятливим, ніж у сусідніх країнах.

З останньої причини держава справді не може підходити до оподаткування ІТ, як до класичних екстракційних (видобувних) ресурсних індустрій. Однак на сьогодні режим, передбачений Дія.City та можливістю використання спрощеної системи, є значно преференційнішим за той, що пропонують країни, які конкурують за наш людський капітал».

❤️ «Що з економікою?» 一 канал Центру економічної стратегії | підписатися

🟢 Ми в Instagram