📷 Недавно натрапила на подібне відео, і воно в мене викликало відчуття іронії 😁

До сказаного у відео можна ставитись по-різному, проте пропоную поглягути на саму форму: ведуча ставить питання стосовно певного імперативу (ну, розумієте, питання з розряду "чи повинен хтось...") у людини на детекторі брехні 👨‍🚒
Тому, як передбачає запропонована форма, за допомогою детектора брехні ми начебто можемо перевірити на істинність певне імперативне судження. А ми, розумники з курсу філософії, знаємо, що перевірити на істинність імперативні судження неможливо, а лише якісь описові або стверджувальні (на зразок "кіт сидить на дивані")

Є таке поняття як "апробативна етика". Це така теорія у межах етики, яка пропонує у якості критерію моральності санкцію авторитета стосовно тієї чи іншої моральної дилеми. Важливою ознакою такого виду етики є те, що моральна оцінка, принаймні імпліцитно, визнається суб'єктивною. Тому, ми посилаємось на визначення моральності певного вчинку на чийсь авторитет, і не важливо, чи цей авторитет втілюватиметься у конкретній людині, інституції, відчутті чи суспільстві.

Проте, аби зменшити цей суто волюнтаристський та суб'єктивний аспект санкції якогось авторитету, дійсно, якщо ми притримуємось апробативної етики, чому б і не скористатися детектором брехні? 😁 Додамо якусь незалежну "об'єктивну" сутність у питанні оцінки на моральність певних вчинків! А то раптом моральний авторитет санкціонує якісь вчинки, а він сам у свою санкцію не вірить відверто...

Чи ми тоді опинимось у ситуації, що таким моральним авторитетом стане вже сам детектор брехні, себто санкціонувати ті чи інші наші вчинки почне машина? 🤔🤔🤔

В інтернеті можна часто почути думку, що політичні погляди жінки визначаються тим, які політичні погляди у хлопця під її боком. Це, звичайно, вірне судження, проте воно продиктоване не статевою відмінністю, а інстинктом виживання: якщо дівчина відійте хоча б трохи від політичних поглядів хлопця, то вона закінчить в кращому випадку як Елен Рітман 🍄

На каналі філософського слему вийшов запис моєї грудневої лекції! За цим посиланням можете переглянути відео 🐱
Хочу сказати, що це був неймовірно чудовий для мене перший досвід: було приємно розглянути таку буденну тему з філософської точки зору та поговорити з такою чудовою аудиторією! Це класно, що в Україні є майданчик, де можна себе спробувати у якості лектора, адже який сенс закриватися виключно у стінах академії з її точною витонченою мовою, коли про філософію можна говорити навіть через анекдоти? Тому, бажаю хлопцям зі Слему далі продовжувати успіх своєї справи, адже нам всім треба витримувати баланс між академією та популярним викладом філософських тем.
Також хочу окремо подякувати Іллі за його пропозицію спробувати себе у Слемі! Завдяки пропозиції я точно змогла визначитися з тим, наскільки це приємно та цікаво читати лекції перед чудовою аудиторією, і це надихає далі розвиватися у обраній сфері :)

♣️ Hello, it's Peter Griffin Французький гриб here, і я тут щоб пояснити сенс мему, який сама і зробила 😈

🥰 У другому семінарі, прочитаному в 1954-1955 роках, Лакан розробляє поняття Я у психоаналізі. Це поняття, а також концепція суб'єкта, опосередковано пов’язані з його теорією трьох регістрів (Уявне, Символічне, Реальне). За словами самого Лакана, Я є уявною конструкцією, тоді як суб’єкт, визначений своїм перебуванням у мовленнєвій реальності, належить до Символічного регістру.

Три регістри мають значення саме для мовленнєвого суб'єкта: лише суб'єкт, що володіє мовою, може сприймати реальність через призму цих регістрів. Зокрема, Символічне є нерозривно пов’язаним із мовою.
Щоб підкреслити цю "мовленнєвість" суб'єкта, а також його трагічну неповноту й постійне прагнення до задоволення бажання (яке було б неможливим, якби прагнення повноти вже здійснилося), Лакан ставить парадоксальне запитання: чому планети не говорять?

♣️ На перший погляд, питання здається абсурдним. Однак, відповівши на нього, можна глибше зрозуміти відмінність між мовленнєвим суб'єктом, пов’язаним із Символічним, та сутністю, позбавленою мовного виміру й репрезентуючою Реальне.

Лакан пропонує три відповіді, які допомагають ілюструвати цю різницю: 1) у планет немає нічого, що можна було б сказати; 2) у них немає часу; 3) їх змусили замовкнути 🧑‍🔧

🍄 Попри зовнішню комічність, ці відповіді розкривають глибокий зміст відмінностей між Символічним і Реальним.

1) Лакан згадує діалог із неназваним філософом науки, який жартома зауважив: "Планети не мають рота". Тобто планети позбавлені мовленнєвого виміру. Відсутність мови означає відсутність прагнення, бажання і, врешті-решт, змін. Планети залишаються незмінними й самототожними, оскільки їм бракує другого порядку реальності - символічної "іншості", яка притаманна мовленнєвому суб’єкту.

2) Відсутність мови спричиняє відсутність часу. Час виникає лише там, де є прагнення до змін, викликане неможливістю остаточно задовольнити бажання. Планети ж завжди залишаються рівними самим собі, навіть коли рухаються чи обертаються.

3) Хоча планети самі по собі незмінні, на культурному рівні (у Символічному регістрі) їх все ж змусили "говорити". Це проявилося у створенні символів і значень, пов’язаних із небесними тілами, таких як астрологія чи міфологія. Таким чином, Реальне намагалися інтегрувати в Символічний простір, змушуючи (за словами Лакана) планети "говорити". Проте з розвитком науки цей зв’язок поступово зник, і планети "замовкли". Символічні значення, що збереглися, залишаються позбавленими безпосереднього зв’язку з Реальним.

😑 🚬 Мені якось казали, що у Ланда планети володіють суб'єктністю. У цьому контексті цікаво порівняти позицію Лакана з ідеями Ланда. Для Лакана абсолютна самототожність планет, їхня "безмовність" і відсутність бажань є свідченням їхньої цілковитої належності до Реального 🪐
Суб’єкт, за Лаканом, завжди перебуває у стані неповноти, що породжує його прагнення й бажання, він існує завдяки мові, і ці всі речі визначають трагічність суб'єкта. Планети, навпаки, залишаються незмінними, самодостатніми й байдужими, адже їхня реальність не передбачає ні прагнень, ні слів, адже їм просто "нема чого сказати" - рота ж немає :)

ДЕ САД І ХОВАНСЬКИЙ: ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ [2/2]

І тут простежується не банальна думка про те, що атеїзм логічно залежний від Бога (адже ми говоримо про а-теїзм, тобто чисто на поняттєвому півні цей термін залежний від Бога). Мова більше йдеться про те, що палкий атеїстичний монолог не є монологом, він має адресата у вигляді божественної фігури, це продовження діалогу з Богом. В цих атеїстичних зверненнях, особливо на прикладі де Сада, можна спостерігати певну образу на Бога за те, який він є або не є, певну провокацію проти Бога, аби він був спостерігачем того, наскільки його творіння є розпусними - проте, аби ці акти залишали свій розпусний характер, це має реєструвати сам Бог 🧑‍🚒  Без Бога гріха не існує, і свою людську ницість, зрештою, немає кому демонструвати. Тому, там, де є войовничий атеїст, там є і сама фігура Бога.

В цьому полягає один з перетинів між Хованським та де Садом, які обидва є войовничими атеїстами, але такими, які можна розглядати як акт протесту проти Бога, що він не такий, яким би мав бути. Тому, недарма Хованський після виходу з СІЗО все ж так легко навернувся до певної форми релігійності, адже за самим войовничим атеїзмом була створена певна підкладка, за якої це могло трапитись: адже що у атеїстичному, що у теїстичному дискурсах, фігура Бога є адресатом висловлювань.