Принагідно нагадуємо, що збір випускників бакалаврату історичного факультету 2025 року все ще триває, тож просимо долучитися вашими 5-10-15-20 гривнями до нього!

🔗Посилання на допоміжну банку:
https://send.monobank.ua/jar/kCcUKgq3Z

📍Ціль допоміжної банки: 4 000

🕰 Дедлайн загального збору: 15 липня

Кожен донат — це шанс. Кожен репост — це ще одна можливість.

Не дайте фронту залишитись без тилу!
Підтримайте тих, хто підтримував вас!

Крак де Шевальє (фр. Le Crak des Chevaliers) - один із найкращих зразків військової архітектури XII–XIII ст. та найвизначніший замок, побудований хрестоносцями на Близькому Сході як з точки зору якості будівництва, так і з його виняткового стану збереження.

До хрестових походів відомо, що у 1031 р. емір Алеппо і Хомса з династії Мірдасидів, Шибль ад-Даула Наср (1029-1038) на цьому місці розмістив курдські війська та відновив замок, який на той момент був відомий як Хисн аль-Акрад ("Замок курдів"). У 1099 р., під час Першого хрестового походу, замок був захоплений графом Тулузьким, Раймундом IV (1094-1105). Однак, хрестоносці невдовзі залишили його, просуваючись далі до Єрусалима. У 1110 р. фортецю зайняв князь Галілеї та Тиверії, Танкред Тарентський (1109-1112). З метою захисту Тріполітанського графства у 1142 р. Раймунд II (1137-1152) передав кілька поселень Ордену госпітальєрів уздовж східних кордонів свого графства, серед яких був замок Крак де Шевальє.

Пізніше хрестоносці дали йому нову назву — "Ле Крат" (фр. Le Crat) або "Ле Крак" (фр. Le Crac), яка була спотворена арабською назвою «аль-Акрад». Через свою асоціацію з лицарями-госпітальєрами у Середньовіччі вона була відома як Крак де л'Оспіталь (фр. Crac de l'Ospital), або "фортеця госпітальєрів." Так фортецю і називали аж до XIX ст., коли французький археолог і сходознавець Еммануель Гійом-Рей (1837-1916), який був першим європейським дослідником замку, дав споруді поетичну назву Крак де Шевальє, тобто "лицарський замок."

#ХI_XIV_ст #військова_історія

#історія

Бог римує співпадіннями.

Сьогодні річниця Акту відновлення Української держави та День народження Романа Шухевича.

Шухевич, поза сумнівом, є феноменом Українського національного руху. Його сміливо можна вважати продовжувачем справи Євгена Коновальця.

Сам генерал-хорунжий прожив цікаве життя. Його дідом Володимир, був відомим етнографом та помер під час російської окупації Львова протягом ПСВ.

Сам Роман Шухевич мав бурхливу молодість: член Пласту, віртуозно грав на фортепіано, був у відмінній фізичній формі, був студентом у Данцигу, відмінно фехтував, брав участь у вбивстві куратора Львівської шкільної округи Собінського, підстрелив комісара поліції Чеховського.

А потім Друга світова війна та бої за Карпатську Україну, командир "Нахтігалю", Акт відновлення Української держави, пацифікація червоних партизан у Білорусі, Українська повстанська армія та УГВР. Його авторитет був беззаперечним. Його поважали солдати та ненавиділи червоні. Йому навіть вдалось по підробленими радянськими документами поправити власне здоров'я в Одесі.

Йому вдавалось водити за ніс смерть та більшовиків ще 5 років після завершення Другої світової. Він розумів те, що справа визволення України є справою виключно самих українців — на "західних партнерів" нічого розраховувати. У нього була змога евакуюватись на Захід. Однак, він відмовився. Як справжній генерал, він вирішив розділити долю свого війська.

Пішов він зі життя так само, як і жив —феєрично. У Білогорщі, більшовики зловили та почали катувати його радистку. Він як джентельмен, вискочив зі схованки та "по-македонськи" почав стріляти у комуняк та відправив на у пекло цілого майора НКВС. Безбожні більшовики, розуміли силу його мертво тіла — тому місце його поховання нам невідоме.

Роман Шухевич — одна з найяскравіших зірок нашого національного пантеону. Світло його зірки настільки сильне, що воно досі лякає ляхів та московитів. Його постать така ненависна московитам, що вони знищили шахедом меморіальний музей у Білогорщі, що був присвячений йому.

Роман Шухевич, спробував відновити Українську державу 30 червня 1941 р. На нещастя, йому не пощастило. Але є зрозумілим те, що без його бентежного та героїчного життя Українська держава не відродилась би у серпня 1991 р.

Генерал-хорунжому Роману Шухевичу — слава!
Генерал-хорунжому Роману Шухевичу — слава!
Генерал-хорунжому Роману Шухевичу — слава!

Інформацію про місце збору добродії розмістили дописом нижче, тому закликаємо підписників на святе діло.

Було немало випадків, коли народ відчував полегшення від скинення тиранів. Найбільших висот у цьому досягли афіняни періоду полісної демократії. Пісістрата, милостивого до бідноти, скинули аристократи; напівміфічного Драконта, автора письмового законодавства Афін, поливали багном.

У будь-якому разі, тепер афіняни вправні у виготовленні гіросу, а не демократії. А міністри ліберальних демократій вправні у розчаруваннях для загалу. Їм далеко до представників цього полісного ладу, коли той ще відповідав етимології поняття.

Зараз обертів набирає скандал щодо адекватності рішення про введення обов'язкового іспиту з історії мистецтва для бажаючих поступити до магістратури. За місяць до початку вступної кампанії на цю освітню програму. Слова про зміни освітніх програм, пустотілі заяви про уніфікацію з навчальним прцесом на манер Заходу надовго асоціюватимуться у сучасників із тим, що Міністерсво освіти добре дерибанить бюджет. Про реорганізації ВНЗ навіть згадувати немає сенсу. Словом, про це здогадувався кожен, бодай частково долучений до освітнього процесу: батько й матір учня молодшої школи, студент ВНЗ, аспірант чи викладач. Одні бездієві говоріння за реформи, сенс яких помітний лиш їх творцям.

Ми б могли додати про персону чинного міністра освіти більше, проте давній скандал щодо наявності плагіату в його дисертації яскраво ілюструє становище освітньої системи в країні - багато надій, ще більше гарних обіцянок, а все що робиться - лиш їсть нерви та не оптимізує навчання, а перетворює його в чехарду.

І проблема взагалі не в персоні Оксена Лісового. Такі прецеденти є і у Шкарлета, і у Вітренка. Річ у тому, що коли пересічна людина натрапляє на новину, за якою очільники вітчизняної освітньої системи привласнюють чужі напрацювання та подають їх у своїх дослідженнях, то вона рано чи пізно стане хунвейбіном.

Нам же, як інтернет-гречкосіям, залишається готуватись до ще гіршого міністра освіти. Прогнозів на щось краще у цій сфері, на нашу скромну думку, поки не видно.

У ці дні один із адмінів сидить над підготовкою до вже добре "нашумівшого" фахового іспиту з історії мистецтва, що потрібен для вступу на магістратуру, і, попри все, знаходить цей процес досить корисним у плані загального розвитку, адже є нагода пізнати нових для себе митців, про яких раніше й не мав нагоди дізнатися.

Тож хочемо поділитися однією з таких знахідок, що припала до душі. Мова йде про картину авторства Яна Вермера, видатного нідерландського художника, який за життя не був таким уже й відомим. Вона має назву "Астроном" і виконана приблизно у 1668 р.

Цікаво, що ця картина є однією з трьох, яку сам автор підписав своїм ім'ям і датою (іншими такими є картини "Географ" і "У звідниці"). З "Географом" робота також пов'язана особою, що позує для картини. Припускають, що це може бути Антоні ван Левенгук, нідерландський основоположник наукової мікроскопії.

#XVI_XVIII_ст #мистецтво

Також особливо загадковою знаходимо картину Рембрандта ван Рейна, представника золотого століття нідерландського живопису, з назвою "Філософ у роздумах" (1632). Часто цю роботу використовують як символ філософії або інтерпретують в езотеричному чи окультному ключі.

Завдяки її загадковості, досягнутій використанням тонко градійованої обробки світлотіні та складної композиції, картину широко оцінили в Европі того часу. Однак, слава її не оминула й у пізніші часи - це полотно використовували у своїх творах письменники ХІХ та ХХ ст., зокрема Марсель Пруст і Олдос Гакслі.

#XVI_XVIII_ст #мистецтво