#НАрх_ідея
#апологія_хуторянства

Кажуть, вчора був День Степу. Хоча слов'яни та українці зародилися серед густих лісів та вологих гаїв, особисто я завжди почуваю себе в лісі не те щоб чужинцем, але точно гостем. Зате серед Степу я вдома.

Наше степове Причорномор'я - зовсім не пласка рівнина. Тут через кожен десяток верст - балка чи ярок, а іноді балка у балці. Подекуди Степ розрізають долини річок, густо вкриті співучим очеретом. Над Степом - бездонне Небо, таке глибоке, наче самі очі Сварога. Щоночі зоряні чумаки тягнуть свої валки білястою стежкою через увесь небосхил.

Квітучий Степ надзвичайно мальовничий, а сонний та сірий - з листопада по березень - розверзає глибини хтонічного відчаю. Простором, волею та відчаєм пронизані степові пісні. Тут співають протяжно і голосно, щоб слово стелилося від балки до балки. Люди, що мешкають тут, досі обпечені Сонцем та обсмалені вітрами. Вони мають хитру та непокірну вдачу, успадковану від Предків, яким та допомагала виживати на вічно палаючому Фронтирі.

Бережіть Степ. Бережіть його кургани та бабаків, косуль та ніжні золотаві суцвіття, що знаходять собі місце серед буйних трав.

Обидві світлини мої. Перша зроблена наприкінці червня 2008 року хр.е. неподалік від Південного Бугу, а друга - актуальний вид на Тилігул з горища моєї хати. Вирісши в оточенні "кам'яних джунглів", закутих у бетон і асфальт, вкотре тішусь тому, що вирвався з них в очеретяну глушину.

Саундтрек за посиланнями:
1. Очеретяний кіт - "Сум кота"
2. Чорноморці (сучасний український гурт) - "Плач, Кубань"
3. Тарас Житинський - "Ой ти, батьку степ широкий мій" (сл. Нестора Махна)

#НАрх_ідея

Пост на честь деяких тенденцій, які актуалізуються серед анархістів кожного червня. Подивимось, скільки людей відпишеться :)

Желябов не був педерастом. Махно не був хіпі. Майдан сягає своїм корінням не «Вудстоку», а Січі. Можливо, нашому народові пощастило скніти за «залізною завісою», щоб зараз ми мали змогу побачити вже гнилі наслідки «сексуальної революції».

Ми приймаємо сміливість перших психонавтів, що у цілковито розкраяному на «зони впливу» світі взялися штурмувати «фронтири» своїх внутрішніх глибин, однак заперечуємо гедонізм і розбещеність, які неодмінно супроводжували це.

Ми шануємо палкий юнацький дух, що наважився кинути виклик суспільству споживання, однак краще усвідомлюємо засідки, які податливе болото Постмодерну влаштувало для революціонерів всіх штибів (маємо на увазі передовсім гнучке поглинання, перетворення на бренд).

Якщо за глибиною ідейного радикалізму ми воліли б зрівнятися із мрійниками 1960-х, то у царині методів маємо за кумира озброєну завзятість IRA та RAF 1970-х.

Втім, маємо гідних вітчизняних попередників. Якщо нам вдасться поєднати золото Традиції зі сріблом Революції, Кропоткіна – з Юнгером, посеред згарищ просвітницького гуманізму ми перші приймемо пологи нової епохи терпкого чину.

Одна із найпрекрасніших післямайданівських двіжух в Одесі - бій за вільний публічний простір у Літньому театрі, осінь 2017-го.

#НАрх_ідея
#блаженні_маргінали

Не втрачайте надії та совісті, не впадайте у гріх смутку, не складайте зброї, не опускайте рук. Досить заживо гнити у своїх затишних пастках. Облиште свої пильні, затхлі закутки - вийдіть на світ безбожний, вдихніть на повні груди. Батьківщина чекає на вас - безнадійно молодих, відчайдушних та нескорених. Вимагайте і досягайте неможливого! Наступіть на горло своїй журбі, апатії та лінощам. Стратьте свій страх. Дійте так, аби Смерть втікала від вас, нажахана. Світ тримається - поки ще тримається! - на кожному з нас - живому й непереможному. І хай нас мало - нас і завжди було небагато - але саме ми рухали та рухаємо історію, женемо її вперед сяючою спіраллю туди, де часу не було, немає і не буде - у Вічність. Так не ганьбіть себе та своє майбутнє: [по]встаньте!

Єгор Лєтов

#КіР_практика

Наближається літній Сонцеворот - одне з найважливіших і найвеличніших свят, коли світло дня здобуває максимальну силу і поступово починає рух до своєї зимової "загибелі".

Для наших Предків літнє сонцестояння було також і шлюбом весняних Бога і Богині, що, як і будь-який шлюб за звичаєм, означав Їхнє переродження у зрілій, літній подобі.

Ми в одеській рідновірській громаді "Мокоша" святкуємо Купайла вже 15 років. Пропустили всього кілька років зі зрозумілих причин. Однак цього року все-таки будемо святкувати на Одещині разом із незалежною жрицею Святозарою у селі Сербка, біля мальовничого ставка.

Дістатися можна звичайною електричкою, а звідти - пішки, або автомобілем.

Крім обряду, який проводитиму я, учасники свята зможуть взяти участь у різних важливих практиках від Святозари: виготовленні ляльок-мотанок і магічних свічок, медитаціях і пробудженні сили Роду.

Пишіть або телефонуйте, номери вказані на картинці 😉

#НАрх_витяги

З часів Реформації неотрадиціоналізм був ідеологією революціонерів... Традиціоналізм не мав нічого спільного з консерватизмом. В ім'я традиційних цінностей та принципів відкидався світ, який сам викривив і відкинув ці принципи. Повернення до традицій є одним із найефективніших засобів мобілізації. Традиція - це те, що відомо, зрозуміло, доступно масам, і в той же час протистоїть бездушному прагматизму та егоїзму еліт... Бунт, повстання проти несправедливості завжди спиралися на традиційні уявлення про справедливість.

Борис КАГАРЛИЦЬКИЙ, "Політологія революції" (2007)

Якщо пригадати козацькі бунти, то вони й справді дуже часто мотивувалися "поверненням до дідівських прав і вольностей".

Вперед — к архаике…
Но что это значит?

Тренды современного мира (так называемая «культурная повестка»; тенденция к феминизации, упадок мужества; нарративы общества потребления, инфантилизма, гедонизма и т.п.) — сегодня отталкивают многих. И это заставляет переосмыслить тенденции нашей культуры и эпохи, подвергнуть нашу эпоху критическому анализу, найти другие ответы на актуальные вопросы.

В попытке найти такие ответы многие тянутся к культурам прошлого: смотрят на образ жизни (и мировоззрение) людей прошлого, а иногда и позапрошлого века. И действительно — культура, семья, образ жизни и быт прошлых веков могут показаться нам более «здоровыми» и привлекательными.

Однако при более внимательном рассмотрении становится понятно, что культура и общество того времени уже содержали в себе множество внутренних изъянов и системных противоречий. Именно результатом этих противоречий (которые существовали уже тогда в скрытом виде) являются многие кризисы современности.

Поэтому сама попытка решить современные проблемы, обращаясь к культурам последних столетий, — является ошибочной, так как эти культуры уже были подвергнуты разложению.

В таких условиях у нас (как у исследователей) остается только два варианта:
1. Смириться с современностью и принять ее тренды.
2. Совершить кардинальный поворот и пойти радикально дальше, чем обычно идут «любители старины» и «славного прошлого». То есть — заглянуть в глубокую архаику.

Но что такое «архаика»?

Сегодня под словом архаика часто понимают некую древность, «примитивное детство человечества», некий недоразвитый этап в становлении чего-то развитого. Такое понимание неверно по своей сути.

Слово архаика происходит от древнегреческого ἀρχή (архэ), — что означает основание, первопричину, принцип. Поэтому архаика — это ядро (или принцип), которое лежит в основе всякого явления.

На этом канале мы будем исследовать именно это ядро. Мы рассмотрим архаические формы мировоззрения, мышления и культуры, вычленяя оттуда ключевые структуры и принципы.
И, опираясь на эти принципы, мы сможем распознать (и преодолеть) скрытые опасности и вызовы современного мира.

————————

Впереди нас ждет много интересных исследований. Подписывайтесь и следите за новостями!

@to_the_archaic

Знайдіть 10 відмінностей

#НАрх_постать
#НАрх_ідея
#блаженні_маргінали

Два роки тому у засвіти пішов Теодор Качинський (Унабомбер) - культова і визначальна персона рубежу ХХ-ХХІ століття. Він жив, як учив, і учив, як жив сам. Тед виніс безжальний вирок індустріальному і споживацькому світові, й сьогодні ми все частіше бачимо справедливість прогнозів, зроблених у Маніфесті 1995 року.

Міста й великі автомобільні траси тотально проглядаються відеокамерами буцімто під приводом "громадської безпеки"; цифрові генератори тексту й графічних зображень заполонили медіа, підроблюючи та спотворюючи людську творчість; гаджети перетворилися на нові наркотики; чимало людей безперервно занурені в сурогатну діяльність або намертво застрягли у тенетах віртуальності.

Методи Теда можна і варто критикувати - передовсім за малий масштаб і невелику кількість випадків практичного застосування. Для менш рішучих людей субкультура "унабомберства" давно сформувала цілком миролюбні варіанти: від пропагандистського хуліганства Тайлера Дьордена до сімейного "уходу в Ліс", представленого в "Капітан Фантастик".

Качинський задав певні стартові точки, які можна переосмислювати і розвивати, однак головне - діяти самому або разом зі своїм племенем. Також нагадаю, що спадщина Качинського не обмежується Маніфестом, і його інші праці також заслуговують на український переклад.

Дотепно, що саме сьогодні "впав" ублюдочний ChatGPT. Це - чудова ілюстрація ефемерності й скороминущості системи "високих технологій". Електронні гроші та генератори тексту зникнуть в одну мить із вимкненням електроенергії. Більше того, єдиним повноцінним володарем цих технологій та активів є той, хто контролює виробництво і розподіл електрики. Потойбіч всіх LLM'ок і віртуального павутиння завжди лишатиметься те, що воістину має сенс: родина, плем'я, радісне напруження м'язів, тепло родючої землі й неквапливі розмови духів очерету уночі.

#НАрх_витяги
#НАрх_ідея

Вторинна примітивізація, або "перехід до стану варварів", набагато поширеніша, ніж припускає будь-який стандартний цивілізаційний наратив. Вона особливо яскраво проявляється під час розпаду держав й "проміжкових" епох, для яких характерні війни, епідемії та екологічні лиха. У таким умовах перехід до варварства розглядався не як сумний відкат у розвитку або життя, сповнене злиднів, а як явне покращення харчування, безпеки й соціального порядку. Часто перетворення на варвара було способом змінити свою долю на краще. Як відзначив Кристофер Бекуїт, кочівники в цілому краще харчувалися й вели простіше та довше життя, ніж мешканці крупних аграрних держав. Спостерігався постійний відтік людей, що тікали з Китаю до східних степів і без коливань проголошували перевагу кочового способу життя. Так само чимало греків та римлян приєдналися до гунів та іншим народам Центральної Євразії, де жили краще й з ними поводилися людяніше, ніж якби вони повернулися до себе на батьківщину.

Добровільні переходи до кочівництва не були рідкісним чи виключним явищем. Оуен Латтімор, описуючи монгольське порубіжжя Китаю, наполягав, що метою Великої Китайської стіни (багатьох стін) було утримання китайських платників податків у її межах, а не тільки запобігання вторгненням варварів. Однак чимало ханьських землеробів все одно "дистанціювали себе" від держави, особливо під час політичного та економічного безладу, і "рішуче долучалися до варварських правителів". Латтімор, як дослідник порубіжжя в цліому, цитує спеціаліста з історії пізньої Західної Римської імперії, який віднайшов тут схожий патерн: "безжальні податкові збори й безпомічність громадян перед багатими порушниками законів" спонукали римлян шукати захисту у Аттіли, вождя гунів. Латтімор додає: "Інакше кажучи, були часи, коли закон і порядок варварів переважали закон і порядок цивілізованих народів".

Саме тому, що практика відходу до варварів кидає в лице цивілізації аргумент "так було насправді", ви не знайдете згадок про неї у хроніках палаців та офіційній історіографії - вони підірвали б основи стандартного цивілізаційного наративу. У VI столітті за привабливістю [способу життя] готи нічим не поступалися своїм історичним попередникам гунам. Тотіла (король остготів, 541-552 рр.) не тільки приймав рабів і колонів [залежних селян] до армію готів, але й навертав їх проти хазяїв-сенаторів, обіцяючи свободу й власність на землю.

Таким чином, він дозволяв і виправдовував те, про що нижчі класи Риму мріяли з ІІІ століття - вони ставали готами з відчаю щодо свого економічного становища.

Джеймс К. СКОТТ, "Проти зерна" (2017)

——————————————————————

Році у 2008-му я почув від одного знайомого правачка твердження "пишаюсь тим, що мої Предки були варварами". Тоді мене це дещо обурило і насторожило - я-то вважав Русь великою цивілізацією з таємничими знаннями. Однак зараз я повністю погоджуюсь із цим товаришем. Romani, ite domum; ми - нащадки варварів лісів і степів. Елліни, звісно, теж були чудовими в добу Архаїки і Класики, але в порівнянні з глобалістами александрійської доби і тим паче Римом нам варто обрати споконвічну слов'янську землянку.

До речі, Латтімор, на якого посилається Скотт, - охуєнний дослідник явища Фронтиру, один авторів ідеї Великого Степового Кордону, західним породженням якого він вважав наших козаків.

Хуторянський укробуддизм: Життя в тиші, що перемагає хаос 🌾

Хуторянський укро буддизм - така собі формула стійкості, про яку все частіше пишуть мої знайомі, а я називаю це «простим життям». Для мене це концепція хуторянства, яка ще чітко не окреслена, але вона здається живе і процвітає там де «садок вишневий коло хати» і «свій до свого по своє», де «світ ловив та не піймав», де «сонце-зорі і гуляє пісня волі».

Взяв на себе сміливість скомпонувати в єдиний концепт усю ту історію. А ви мене доповнюйте в коментарях.

Укробуддизм на хуторі – це не втеча від світу, а глибоке занурення у власні сенси та відчуття. Це практика життя, що проявляється у форматах альтернативних спільнот чи поселень, концептуальних локацій, де на зміну зовнішнім орієнтирам приходить внутрішній голос. Але можливо саме тут народжується нова версія свободи – коли перестаєш боротися з викликами долі, а починаєш просто бути.

Вихід із гри, де править хаос

Укробуддист хуторянин переконаний - змінити систему неможливо, якщо перебуваєш усередині неї. Насилля, корупція і споживацтво – живе завдяки тому, що люди дають цим явищам свою увагу та енергію. Хуторянський укробуддист не веде боротьбу з системою, а просто перестає її підтримувати своєю присутністю. Він виходить у стан, у якому ці явища не проявляються.

Важливо зрозуміти: боротьба проти насилля є насильством. Споживацтво - безмежне. Реакція на корупцію – її живлення. Тільки повне відключення від цього зовнішнього поля дає можливість системі почати відмирати природно. Тому хуторянський укробуддист живе не у спротиві, а у творенні власного простору – в тихій взаємодії з природою та власним тілом.

Тиша як інструмент самовідновлення

Тиша є фундаментом укробуддизму на хуторі. Через зтишення, відсторонення від зовнішніх шумів звукових світлових інформаційних людина починає чути голос свого тіла, який завжди говорить правду:
• Те, що здається дискомфортом (відсутність телефонів, мовчання) поступово виявляється природним і легким.
• Людина помічає, як раніше жила у стандартних концепціях та штампах, часто не усвідомлюючи цього.
• Вона усвідомлює, що всі відповіді і опори є всередині, а зовнішня підтримка часто була ілюзорною.

Тиша допомагає зрозуміти, скільки зайвого ми говоримо, як часто говоримо про минуле або фантазуємо, а не проживаємо момент ТУТ і ЗАРАЗ. Саме цей момент стає джерелом справжньої сили та присутності.

Активності укробуддиста

Хуторянський укробуддист не просто медитує в тиші. Він діє. Він проходить через ракетні обстріли та гудіння дронів над головою, але не втрачає зв’язку із собою, з простором, з землею. Він іде і зцілює цю землю після обстрілів. Висаджує дерева. Відновлює екосистеми. Наповнює джерела. Дає життя там, де нещодавно панував страх і морок.

Він створює оази. Відновлює рельєфи. Запускає водойми. Висаджує їстівні ліси. Ставить сонячні станції та системи збору дощової води. Забезпечує їжею й енергією себе і свою спільноту. Його ціль — не вижити, а жити стійко й автономно.

Він — не одинак, як це може здаватись. Його племʼя - мережа однодумців. Він волонтерить, їздить на толоки, допомагає іншим таким же буддистам-хуторянам. Спільно з ними розвиває горизонтальну низову економіку — усі спільні дії збираються в загальний кошик взаємної підтримки.

Укробуддист не веде реєстри транзакцій - він культивує екологію серця. Він пам’ятає турботу, яка збирається в колективну памʼять добрих справ вчинків та спільно прожитих негараздів.
Відновлює давні ремесла, працює з реліктовим насінням, експериментує з лоутехом. Він створює децентралізовані банки насіння, шукає баланс між інновацією і традицією.

Він не фаталіст. Хоч інколи полюбляє конспірологію. У нього завжди є сценарій для апокаліпсису. І він включає піч, сад, воду, друзів і тишу.

Тілесність і ритм доби

У хуторянського укробуддиста тіло завжди говорить правду. Тіло знає, коли копати, коли спати, коли мовчати. День розподіляється не на календар зустрічей і мітапів, а на ритми: світло, тінь, тепло, зусилля, спокій. Біль чи втома — це не перешкоди, а підказки, що ведуть до усвідомлення глибших станів.

Мистецтво присутності

Кожен жест укробуддиста є мистецтвом. Кожна дія ритуалом. Чай на столі — завжди церемонія. Мелодія сокири, запах трав, вигин глини, ловець снів і прапорці на терасі — усе має сенс і є проявом краси. У тиші з’являється форма, яка змінює простір, наповнює його прозорістю та повертає первозданність.

Перетворення травми

Укробуддист не витісняє біль війни. Він носить його в собі, але дає йому місце у своєму саду. Поруч із ним росте м’ята. Він знає: втома після сирен і обстрілів — не слабкість, а чутливість до світу. Руїни стають джерелом нових паростків життя.

Час як глибина

На хуторі час не йде, він осідає. Тут можна тижнями спостерігати за деревом і бачити зміни світу. Глибока дія — це те, що не видно з дрону, але вона тримає горизонт і наповнює буття справжнім змістом.

Підсумок: Укробуддизм – не філософія, а спосіб життя

Хуторянський укробуддизм – це не втеча від реальності чи відповідальності, а її перепрошивка. Це не боротьба з перекосами системи, а її природне вивітрювання через відмову від взаємодії. Це не ігнорування реальності, а створення своєї – тихої, ясно-прозорої, де можна почути пульсацію Всесвіту.

І коли здається, що все навколо горить, хуторянський укробуддист не гасить пожежу. Він просто не дає їй свого кисню.

І це працює.

P.S. як вам такий опис і щоб ви додали в цей концепт? Пишіть в коментарях.

Всім дзен.
#укробуддизм #простежиття