🇹🇷 Чи може стати "Великий Туран" альтернативою тиску на московію?
Спочатку тезово проговоримо про цікаві події, які відбулися дотично до Туреччини, а потім продовжимо тезу:🛑1. У той час поки Трамп вже втретє заявив "no way" щодо вступу України в НАТО, міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан в інтерв’ю з Bloomberg
заявив, що Туреччина підтримає вступ України в НАТО.🛑2. У той день, коли США та московія зустрічались на сепаратних перемовинах в Ер-Ріяді Туреччина зробила
заяву🗣: "Передусім територіальна цілісність та суверенітет України для нас дуже важливі", — заявив Ердоган.
🛑3. У той момент, поки окремі країни вирішують, чи надсилати військових до контингенту після завершення активної фази війни
🗣:
"Туреччина, яка є членом НАТО, теж готова розмістити свої війська в Україні після перемир'я", —
заявив Ердоган.
🛑4. Лютневий звіт
продемонстрував, що
московські постачання нафти у Туреччину (морем) рухнули у 3.7 рази, з 1.56 млн тонн на місяць до 0.42 млн. Це пов'язано в першу чергу з "прощальними санкціями Байдена", але особливість в тому, що Туреччина їх "почала дотримуватись".
🛑5. Поки Трамп погрожує зменшити вплив США на НАТО,
турецький міністр МЗС
🗣:
"ЄС та європейські країни, можливо, захочуть себе бачити в іншій структурі безпеки за НАТО".➡️ А тепер до думки:
Туреччина — природний конкурент московії, історичний конкурент. Туреччинане може бути сильною, поки московія має впливи. Так, Анкара використовує московське вторгнення на повну у власних інтересах. Але зараз Туреччина досягла переломного моменту політичного впливу в регіоні. І цей момент
змушує шукати Анкару "природних союзників", щоб закріпити своє "регіональне лідерство".
Туреччина оточена ворогами/конкурентами: Ізраїль на півдні, іран (конкуренти за лідерство) на Сході й московія на півночі. Московія — конкурент, оскільки інтереси москви та Анкари є конкурентними до межі ворожості. Приклад їх конкуренції можна побачити на Кавказі (Карабах) та в Сирії. Тільки якщо на Кавказі Анкара через дипломатію дотисла московію "здати Карабах", то в Сирії Туреччина, схоже, вже взагалі не питала, оскільки московія занадто ослаблена.
⏩ У Туреччині було дві проблеми — економіка та залежність від енергоресурсів + курди. У руках московії та США це було інструментом стримування.
❗️ Але ситуація докорінно змінюється: війна переорієнтувала торгові та енергетичні маршрути у бік Туреччини. Сирія одночасно надасть змогу досить швидко закрити питання залежності Туреччини від енергоресурсів, а вчора, схоже, Анкара вирішила для себе питання курдських військових формувань. Карабах же відкрив далі на північний схід доступ до народів "Великого Турану".
📍Туреччина хоче бути центром тюркських народів та захисником мусульманства. Шовіністична московія, яка має проблеми на релігійному підґрунті з мусульманами, попередньо вже зіштовхується з Туреччиною.
Ми звикли орієнтуватись на макрорівень протистояння між США та Китаєм, де є два взаємовиключні варіанти. Але, як аргументував раніше, я не вірю, що ми маємо ресурс та можливості бути ближчими до Китаю ніж московія, а США занадто непередбачувані, як показує історія.
➡️ Веймарсько-балтійський же блок, у якому природно повинна бути Польща, має перепону у вигляді тієї ж Польщі, яка не зацікавлена в занадто великому посиленні України через власні амбіції (наші країни природно високо конкурентні між собою). Але я НЕ кажу, що рух там непотрібний.
➡️ А ось з Туреччиною ми маємо низьку конкуренцію. Тому, що якщо ідею оточення та самого Ердогана про Великий Туран — концепт, який природно конкурентний для московії —
використати для спроби створити союз між двома найсильнішими арміями Європи, України та Туреччини (можна спробувати залучити Лондон та країни Балтії). Країнами, що ще і є логістичними хабами в Європу, але поки поза межами ЄС.
Здатність турків вигравати від ситуації ми часто оцінювали з негативного боку, але в цій ситуації це може бути перевагою. Туреччина перебуває у позиції, що має обрати: боротись за повноцінне регіональне лідерство чи ні.
А ми маємо підштовхнути її до правильного рішення.
Resurgam ➰ Приєднуйся