Якось український журналіст у 2017 році посперечався, що зможе написати найкоротшу розповідь про Бориса Михайлова, здатну популяризувати його для будь-кого.

А ось відеозапис розмови про Харківських розумників 1920-х

​​У неділю о 17:30 відбудеться перша подія лекційної програми «Дніпро та навколо».

На вас чекає лекція докторки філософських наук Оксани Довгополової «Міста перед прірвою — як змінюється тожсамість українських міст під час війни».

Досвід війни в різних регіонах України є дуже різним. І часто мешканці одного міста навіть не задумуються, що є важливим тут та зараз для іншого. Бо ресурсів вистачає тільки на те, щоб тримати власний периметр. Досвід широкомасштабного вторгнення докорінно змінює регіональні ідентичності, а ми часто продовжуємо жити старими стереотипами.

Чи розуміємо ми сьогодні власну країну? Як ми будемо будувати її образ після війни — як врахувати різні регіональні досвіди? Як перетворити цю різницю на ресурс, який додасть нам опірності? Спробуємо уявити собі, що є спільного між Дніпром та Одесою (багато неочікуваного), а що нас відрізняє.

Оксана Довгополова — співзасновниця та кураторка платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, докторка філософських наук, професорка Київської школи економіки, членкиня Memory Studies Association. Живе в Одесі. Брала участь у діалогових ініціативах (основний напрям — суспільне порозуміння в контексті колективної пам’яті). Серед дослідницьких інтересів — трансформації колективної пам’яті в Україні в період російсько-української війни, одеський міський міф.

Вхід вільний, за реєстрацією.

Лекційна програма створена у співпраці з медіа про Дніпро та навколо ПОМІЖ.

Фото на візуалі — з колекції Довженко-Центру.

Йосиф Зісельс про Бабин Яр, ідентичність, віктимність, розвиток суспільств, політичне життя

У дужках мої коментарі.

—
Про історію з меморіалом Бабин Яр як спосіб російського впливу на Україну.

🧊Роль російських грошей олігархів українського походження: львівського Фрідмана, харківського Фукса та київського Хана. Багато хто розуміє сенс, але гроші є гроші (багато грошей). 

🧊Тімоті Снайдер одразу відмовився від участі.

🧊Вакарчук погодився брати участь у проєкті, бо Фрідман сприяв його карʼєрі (як і Брат 2). Клічко теж.

🧊У Сергія Лозниці є талановите кіно, але у Бабиному Яру видно вплив повєсточки (хоча я його не побачив) та пряме викривлення фактів.

—
Про ідентичності та комплекс віктимності

🧊Комплекс віктимності важко подолати. Вигідно бути жертвою. Ліберальний принцип — допомагати жертві. Бути жертвою зручно (коли ліберали підтримують). Тебе жаліють, тобі допомагають (праві зневажають). Це розбещує. Нація з комплексом віктимності — це розбещена нація. Тому ідентичність єврейської діаспори (віктимна) суттєво відрізняється від ізраїльської.

🧊Зісельс відчуває, як ми повільно виходимо з комплексу віктимності. Але швидше неможливо. Кожен переживає це в собі.

🧊Ідентичність формується коли є своя країна. У нас перші кілька десятиліть незалежності, на відміну від коротких, але важливих періодів Чехії, Польщі, країн Балтії тощо. Чим більше країна — тим повільніше вона формується, бо є інерція.

🧊Війна не дуже добре на це впливає, вона сепарує та поляризує. Ми досягли рівня 30% консолідації до початку вторгнення. 50% були індеферентними, ані на боці України, ані на боці рф. Після вторгнення частина відійшла на українську сторону, частина — на російську. Частина все ще залишається так само індиферентними.

🧊Але Зісельс не вважає, що тут є якась провина. Ми не можемо рухатись швидше.

🧊Окремо йде трансформація ідентичності національних меншин України, вибудова їх української ідентичності як частини власної.

🧊На Україну впливали два потужних центри ідентичності: європейський та євразійський (через росію). Тому у нас змішана ідентичність, частина тягне на захід, частина на схід. Корупція, відсутність верховенства права — це все похідні від нашої колективної ідентичності.

🧊Робота з ідентичністю — робота на десятиліття, це еволюція. Важко прискорити, але й важко сповільнити. Якби влада сприяла цьому, ми б пройшли цей шлях не за 100 років, а за 99.

—
Про політичне життя

🧊Консерватизм та лібералізм існують тільки у демократії, у авторитарних державах цих полюсів немає.

🧊Для захисту від ворога право-консервативні сили більше підходять (для життя — ліво-ліберальні). При правих силах більше порушень прав людини.

🧊Це маятник, принцип системної динамічної рівноваги. Йде вже останні 20 років.

🧊Центристи (які у нас всі) — нестійка рівновага. Стійка — баланс правих та лівих.

🧊Але ми не можемо взяти все що нам подобається і присадити собі. Не приросте.

🧊В Україні ще зарано говорити про лібералізм чи консерватизм, бо немає ще демократії. Немає політичного спектру.

🧊Партія не утворюються через те, що хтось захотів. Спочатку структурується суспільство. Поділяється на кластери, і для репрезентації інтересів цих кластерів зʼявляються партії. У нас протестне голосування без сформованих кластерів та позицій.

🧊Загроза у нас — популісти, а не радикали (радикали поки не діють, а говорять, теж є популістами, а коли починають діяти, стають злочинцями). 

🧊Бажання, очікування та вимагання швидких змін = популізм.

🧊Позиція дисидента: будь-яка влада погана (не як така, а що будь-яку треба конструктивно критикувати, тиснути).

—
🧊Найбільш вірогідно, що ми зможемо стати європейською країною як Болгарія. Православʼя, постколоніальність, посткомуністичність, словʼяни. Вони найближчі.

Наприкінці квітня в харківському ЄрміловЦентрі  розпочалась і триватиме до 28 вересня виставка Бориса Михайлова та Вольфґанґа Тільманса — «Парне катання». Спільний показ відбувається лише тепер, хоча ідея цього візуального діалогу зародилась у митців ще на початку 90-х років. За задумом Михайлова назва «Парне катання» цілком відображає спорідненість двох різних за характером та бекграундом художніх шляхів та їхню взаємодію.

Огляд Уляни Кручі

Сильно поважаю Ярославу Стріху, і розумію, що «бомонд» — то буквально те, що вжила авторка книжки: Beau Monde on Empire's Edge: State and Stage in Soviet Ukraine (Toronto: University of Toronto Press, 2017).

Але не можу втриматись, щоб не привʼязатись до слів. «Бомонд» означає вишукане, аристократичне товариство або людей, що мають високий соціальний статус, відмінні знання та навички у мистецтві, науці, політиці та інших сферах.

Чи мали письменники та люди культури високий соціальний статус в УСРР? Мали дійсно, тому десятками тисяч люди намагались їми стати у 1920-х. Чиста робота, величезні гонорари, привілеї, престиж та слава у чимдалі більш писемному суспільстві. Так, вони ще не значи чим воно закінчиться, але на той час можливості були безпрецедентні.

Тож чи були вони вишуканими аристократами чи хоча б просто вишуканими, чи взагалі вважались у ще вчора класовому суспільстві людьми? Зовсім ні, переважно були з найнижчих класів (навіть Курбас), що скористались соціальними ліфтами після падіння імперій. Аристократи були виключені з соціуму, вишуканість зникла як ворожа категорія. Ну, хіба що пити з граненого стакану з відтягнутим мізинцем та сервирувати олівʼє з шубою.

Чи асоцієються це слово у мене з ерзац-бомондом, комічним удаванням вищого суспільства (як бачили у кіно) вчорашніми бандитами, що стали олігархами, бізнесменами чи політиками та їх супутниць в українських містах та столиці? Тільки з цим і асоціюється, суто іронічна коннотація.

Чи можна було б перекласти якось інакше? Не знаю.

Джошуа Ферст «Український кінематограф: приналежність та ідентичність за радянської відлиги». Довженко-Центр презентує нову книгу про українське поетичне кіно на Книжковому Арсеналі.

У книзі Джошуа Ферст аналізує контекст того, що ми звемо добою поетичного кіно. Він характеризує історичний та географічний, ідеологічний і виробничий контексти — й показує, чому їх синтез породив феномен українського поетичного кіно. Це чи не єдина англійськомовна розвідка про наше кіно такого обсягу, глибини та історичної прискіпливості.

Cтенд D2.17
В онлайн-продажі книга з'явиться після Книжкового Арсеналу.

Київ, завтра проєкт по Лінчу, ви пам'ятаєте.
А ось у п'ятницю —
Весьолкі — проєкт одночасно серйозний і зовсім ні: він працює з кліше електронної танцювальної, рок- і джазової музики, однак дистанціюється від них за рахунок абсурду, самоіронії і деконструкції. У той же час деякі пісні майже межують з новою щирістю. Окрім чисто музичної складової, Весьолкі — це інтенсивний перформанс. Я додаю проєкту солідності і характерного для мене важкого сарказму...

Культурний центр Спаська 13
19:00
Вхід донат 200+ грн