Forwarded from bubblegum zine
Якщо обирати формат українського музичного року, я би впевнено назвала альбом, але розпочну підсумки синґлами. До найкомерцінійшого релізного формату, навіть за українськими скромними мірками, заведено ставитися трохи зверхньо. Але історія попмузики починалася з синґлів, і (відкинемо надбаний рокістьський снобізм) саме синґл досі лишається одиницею її вимірювання. Прицільність і стислість, навіть у треках довжиною 10 хвилин (а такі тут теж є) — основні критерії цієї idiosyncratic one-woman підбірки.
‧₊˚🖇️✩ ₊˚🎧⊹♡
синґли '24
‧₊˚🖇️✩ ₊˚🎧⊹♡
синґли '24
Анатолій Петрицький. Інваліди (Мати). 1926
Він присвятив її злочинам Першої світової війни, зобразив родину жертв війни: скалічені чоловіки, маленька дівчинка та стара мати, яка залишається єдиною опорою для всіх. У 1930 році вона була на 17-й Венеційській бієнале. Успіх роботи був величезний, про неї писала закордонна преса, а після Бієнале її було включено до міжнародної виставки, яка об’їздила Берлін, Берн, Женеву, Цюрих і Нью-Йорк. Колекціонери неодноразово намагалися купити полотно, але Петрицький вважав, що робота має повернутися на батьківщину. Зрештою, так і сталося, от тільки за трирічний час відсутності, народився соцреалізм. Робота перетворилася на речовий доказ у справі боротьби із формалізмом.
Після повернення експресионістський твір потрапив у фонд робіт «нульовою категорією цінності», що підлягали знищенню. «Інваліди» не демонструвалися публічно протягом майже 40 років, зберігаючи тавро «неправильного мистецтва» — такого, що «спотворює дійсність» та є «загрозою для нового суспільства».
Він присвятив її злочинам Першої світової війни, зобразив родину жертв війни: скалічені чоловіки, маленька дівчинка та стара мати, яка залишається єдиною опорою для всіх. У 1930 році вона була на 17-й Венеційській бієнале. Успіх роботи був величезний, про неї писала закордонна преса, а після Бієнале її було включено до міжнародної виставки, яка об’їздила Берлін, Берн, Женеву, Цюрих і Нью-Йорк. Колекціонери неодноразово намагалися купити полотно, але Петрицький вважав, що робота має повернутися на батьківщину. Зрештою, так і сталося, от тільки за трирічний час відсутності, народився соцреалізм. Робота перетворилася на речовий доказ у справі боротьби із формалізмом.
Після повернення експресионістський твір потрапив у фонд робіт «нульовою категорією цінності», що підлягали знищенню. «Інваліди» не демонструвалися публічно протягом майже 40 років, зберігаючи тавро «неправильного мистецтва» — такого, що «спотворює дійсність» та є «загрозою для нового суспільства».
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
⚡ Повернення до друку ⚡
#10 [есте́т] газети, перший друкований випуск з часу повномасштабного вторгнення, вже доставлено з друкарні до редакції
до 24 лютого 2022 року [есте́т] газета була одними з небагатьох вітчизняних саме друкованих артмедіа та виходила друком щоквартально. З початком великої російсько-української війни друк для нашого нішевого незалежного медіа став просто неможливим
у лютому 2022 року ми «перейшли в онлайн», почали активно працювати над сайтом, створили цей телеграм-канал й продовжували висвітлювати важливі теми у сфері мистецтва та культури України
втім [есте́т] газета задумувалася саме як друкований мистецький часопис, тому мрії про звичний формат на папері не покидали нас увесь цей час. Мрії ми перетворили у плани, які нарешті вдалося реалізувати
📖на шпальтах нового номера [есте́т] газети
▪️ розповідаємо про важливі події року, що минає
▪️публікуємо актуальні інтерв’ю та репортажі
▪️говоримо про книжкові та кіно новини
▪️приготували й трохи абсолютного ексклюзиву (🤫)
🖼 на обкладинці номера — робота мисткині Світлани Струк “Покинутий кіт, який проганяє російських окупантів”, 2022
💌 наразі починаємо приймати замовлення через інстаграм-сторінку (поки фіналізуємо онлайн крамничку на сайті). Відправка замовлень буде здійснюватися з 23 грудня
#10 [есте́т] газети, перший друкований випуск з часу повномасштабного вторгнення, вже доставлено з друкарні до редакції
до 24 лютого 2022 року [есте́т] газета була одними з небагатьох вітчизняних саме друкованих артмедіа та виходила друком щоквартально. З початком великої російсько-української війни друк для нашого нішевого незалежного медіа став просто неможливим
у лютому 2022 року ми «перейшли в онлайн», почали активно працювати над сайтом, створили цей телеграм-канал й продовжували висвітлювати важливі теми у сфері мистецтва та культури України
втім [есте́т] газета задумувалася саме як друкований мистецький часопис, тому мрії про звичний формат на папері не покидали нас увесь цей час. Мрії ми перетворили у плани, які нарешті вдалося реалізувати
📖на шпальтах нового номера [есте́т] газети
▪️ розповідаємо про важливі події року, що минає
▪️публікуємо актуальні інтерв’ю та репортажі
▪️говоримо про книжкові та кіно новини
▪️приготували й трохи абсолютного ексклюзиву (🤫)
🖼 на обкладинці номера — робота мисткині Світлани Струк “Покинутий кіт, який проганяє російських окупантів”, 2022
💌 наразі починаємо приймати замовлення через інстаграм-сторінку (поки фіналізуємо онлайн крамничку на сайті). Відправка замовлень буде здійснюватися з 23 грудня
Forwarded from SELIFONIK by oscar75
Шорт 'Я померла в Ірпені' увійшов у конкурсний лайнап Festival du court métrage de Clermont-Ferrand
Forwarded from УП. Культура
Померла Світлана Олешко – театральна режисерка, директорка Харківського театру "Арабески".
Прощання зі Світланою відбудеться в понеділок, 23 грудня о 12.00 у Варшаві за адресою ul. Powązkowska 14.
Світлана була дружиною лідера гурту "Мертвий півень" Міська Барбари, театр "Арабески" окрім іншого, продюсував проєкти гурту.
Підпишіться на УП.Культура
Прощання зі Світланою відбудеться в понеділок, 23 грудня о 12.00 у Варшаві за адресою ul. Powązkowska 14.
Світлана була дружиною лідера гурту "Мертвий півень" Міська Барбари, театр "Арабески" окрім іншого, продюсував проєкти гурту.
Підпишіться на УП.Культура
Forwarded from Kharkiv Hardcore
Загинув друг Ігор.
Власник вже культового Казка бару.
Важко описати, наскільки це велика втрата для всіх, не лише рідних та друзів, але й для музичної спільноти в цілому.
Його внесок в культурне життя Харкова важко переоцінити.
Відкрившись через рік після початку повномасштабної війни, бар став меккою для важкої музики. Переважна більшість хардкор, панк, метал концертів у місті проходили саме тут, даючи можливість місцевим відволіктися від похмурої реальності та відкриваючи двері молодим та старим гуртам з усієї країни.
Незважаючи на фінансові труднощі у бару, Ігор продовжував цю справу, оскільки альтернативи такому закладу не було.
Він часто говорив "можливо, я наївний дурник, але я вірю, що таке місце потрібне місту".
Навіть потрапивши у військо, він координував роботу бару та
виношував плани на майбутнє, щоби продовжувати робити Харків яскравим.
Ми втратили музичного ентузіаста, музиканта, добру та відповідальну людину, надійного партнера.
Подальша доля закладу наразі невідома.
Вічна пам'ять, Ігор!
Слава Герою! 💔
Власник вже культового Казка бару.
Важко описати, наскільки це велика втрата для всіх, не лише рідних та друзів, але й для музичної спільноти в цілому.
Його внесок в культурне життя Харкова важко переоцінити.
Відкрившись через рік після початку повномасштабної війни, бар став меккою для важкої музики. Переважна більшість хардкор, панк, метал концертів у місті проходили саме тут, даючи можливість місцевим відволіктися від похмурої реальності та відкриваючи двері молодим та старим гуртам з усієї країни.
Незважаючи на фінансові труднощі у бару, Ігор продовжував цю справу, оскільки альтернативи такому закладу не було.
Він часто говорив "можливо, я наївний дурник, але я вірю, що таке місце потрібне місту".
Навіть потрапивши у військо, він координував роботу бару та
виношував плани на майбутнє, щоби продовжувати робити Харків яскравим.
Ми втратили музичного ентузіаста, музиканта, добру та відповідальну людину, надійного партнера.
Подальша доля закладу наразі невідома.
Вічна пам'ять, Ігор!
Слава Герою! 💔
Загін кіноманів про Курбаса.
Курбас є прикладом людини, якій пощастило вирости без жодного впливу російської культури (а це стосується фактично всіх поколінь європейців до другої половини 20 століття, коли військова потуга та вплив країни забустив ретроспективно її культуру) та її наслідку — театру корифеїв (тут якщо є знавці, виправляйте). Це з одного боку дозволило створити спектаклі, які залишили сильний відбиток на тих, хто їх бачив, тому живуть досі, а з іншого — дуже погано сприймались сучасниками у Харкові та Києві, яким не пощастило як Курбасу.
Хоч я й не фанат каналу, але документалка вийшла пристойною, навіть попри художні елементи. Трохи не дотягнули до куту зору Наших 20-х @nashi1920, але близенько.
Радий був там побачити Миколу Набоку, засновника мистецького обʼєднання та театральної студії ХВИЛЯ.
Курбас є прикладом людини, якій пощастило вирости без жодного впливу російської культури (а це стосується фактично всіх поколінь європейців до другої половини 20 століття, коли військова потуга та вплив країни забустив ретроспективно її культуру) та її наслідку — театру корифеїв (тут якщо є знавці, виправляйте). Це з одного боку дозволило створити спектаклі, які залишили сильний відбиток на тих, хто їх бачив, тому живуть досі, а з іншого — дуже погано сприймались сучасниками у Харкові та Києві, яким не пощастило як Курбасу.
Хоч я й не фанат каналу, але документалка вийшла пристойною, навіть попри художні елементи. Трохи не дотягнули до куту зору Наших 20-х @nashi1920, але близенько.
Радий був там побачити Миколу Набоку, засновника мистецького обʼєднання та театральної студії ХВИЛЯ.
YouTube
ЗАБУТИЙ ГЕНІЙ УКРАЇНИ! Чому ми маєм пам'ятати Курбаса?
Бригади ДШВ чекають на свої Пульстрони. Давайте допоможемо їм ще ефективніше трощити ворога - https://send.monobank.ua/jar/3sL7WymGcE
Купити мерч з Курбасом: https://deep.in.ua/product/kurbasshirt/
https://deep.in.ua/product/kurbastshirt/
Фільм створено…
Купити мерч з Курбасом: https://deep.in.ua/product/kurbasshirt/
https://deep.in.ua/product/kurbastshirt/
Фільм створено…
Скільки українських фільмів на Роттердамському фестивалі — завдання рівня OSINT. Ось, здається, тепер увесь список:
👁🗨Буде фільм Олексія Радинського «Там, де закінчується Росія». Його можна подивитись на Takflix, але тільки з території України. За ймовірними показами слідкуйте у @kinotron_group
👁🗨Повна ретроспектива Сергія Маслобойщикова. Покажуть усі його ігрові та неігрові картини. Тридцять років тому його «Співачка Жозефіна та мишачий народ» була першою українською картиною в головному конкурсі Роттердама
👁🗨Фільм режисера Юрія Репіка «С. Параджанов. Відкладена прем'єра» 1995 року. Назва стрічки повторює її історію — цей фільм не існував у культурному просторі країни навіть зі статусом «втрачено». Його повернення з лімба ненароджених фільмів почалося 2020 року, коли група активістів на чолі з Олексієм Радинським і Любою Кнорозок спромоглася потрапити в архів студії «Національна кінематека України», котрого юридично не існувало.
👁🗨У програмі Short & Mid-Length — новий фільм В'ячеслава Туряниці, заснований на есеї Вірджинії Вулф.
👁🗨Поза конкурсом в секції іммерсівних медіа є україно-нідерладський шорт Софії Булгакової Otherworlds.
👁🗨Буде фільм Олексія Радинського «Там, де закінчується Росія». Його можна подивитись на Takflix, але тільки з території України. За ймовірними показами слідкуйте у @kinotron_group
👁🗨Повна ретроспектива Сергія Маслобойщикова. Покажуть усі його ігрові та неігрові картини. Тридцять років тому його «Співачка Жозефіна та мишачий народ» була першою українською картиною в головному конкурсі Роттердама
👁🗨Фільм режисера Юрія Репіка «С. Параджанов. Відкладена прем'єра» 1995 року. Назва стрічки повторює її історію — цей фільм не існував у культурному просторі країни навіть зі статусом «втрачено». Його повернення з лімба ненароджених фільмів почалося 2020 року, коли група активістів на чолі з Олексієм Радинським і Любою Кнорозок спромоглася потрапити в архів студії «Національна кінематека України», котрого юридично не існувало.
👁🗨У програмі Short & Mid-Length — новий фільм В'ячеслава Туряниці, заснований на есеї Вірджинії Вулф.
👁🗨Поза конкурсом в секції іммерсівних медіа є україно-нідерладський шорт Софії Булгакової Otherworlds.
IFFR EN
Where Russia Ends - IFFR EN
A road movie interrogating histories of settler colonialism and environmental destruction in Russia-occupied indigenous lands.
Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно» — матеріал на Лівому Березі про важливість каталогізації та оцифрування кіноархівів, що нам може дати доступ до архівних стрічок 1990-х і про попит на архівне кіно у світі.
7 листопада 2024 року запрацював сайт відеоархіву Національної кінематеки України, зафіксувавши проміжковий фінал неймовірної історії. Неймовірної тому, що Україна втрачає більше архівів, ніж створює, цифрує та публікує. Викладена на сайті частина архіву колишньої студії «Київнаукфільм» не зіставна з усім обсягом матеріалу, який зберігають на її території. Утім представлена на сайті колекція вводить у публічний обіг фактично невідому частину історії українського кіно.
...
Олексій Радинський: Тоді нам сказали, що там, ймовірно, кількасот коробок з плівкою, але ніхто не знав, скільки точно. Коли ми туди потрапили, то зрозуміли, що їх там набагато більше. По завершенні первинного опису виявилося, що там 11 тисяч 62 коробки з плівкою — тобто трошки більше, ніж кількасот.
...
Коли я передивлявся ці матеріали, в мене, наприклад, з'явилося питання: чому в Україні всі процеси, особливо у сфері культури й мистецтва, — це якийсь рух по замкненому колу? З'являється якась ідея, артефакт або концепція — і через пару років зникає. А ще через кілька років знову з'являється, але неначе вперше. Тобто все завжди починається начебто з нуля, хоча це зовсім не так. Зараз багато кому здається, що в нас уперше бум антиколоніальної чи деколоніальної думки. Це все, звісно ж, тому, що ми живемо в якійсь перманентній амнезії. Але в 1990-ті це все вже було. Я пам'ятаю, скільки було дебатів навколо колоніального й постколоніального статусу України ще з нульових.
...
Показово, що питання, чим ці фільми цікаві, виникає лише в Україні. Коли ми спілкуємося з іноземними колегами, які займаються архівною справою чи взагалі кіно, то абсолютно ні в кого не виникає питання, а чим ці фільми взагалі цікаві? Це ж очевидно. Натомість в Україні — і я вважаю, що так працює наша колонізована свідомість — ми найчастіше просто знецінюємо все, що тут робиться, автоматично ставлячи питання: а нащо це взагалі треба? Чому б це просто не викинути на смітник? Чим це цікаво? Може, цього треба просто позбутись і все? Ми з цим стикаємося дуже часто.
—
Дуже раджу подивитись різні фільми, наприклад:
Моя адреса – Соловки: Пастка (1991) про Леся Курбаса
Пейзаж для Ніни (1991) про екскурсоводку в музеї Пархомівки, легендарного музею секонд-хенд мистецтва у Харківській області, що виріс від доторку Малевича.
Таємниця скарбів гетьмана Полуботка (1991)
Моя батьківщина – Крим (1991) про повернення кримських татар.
7 листопада 2024 року запрацював сайт відеоархіву Національної кінематеки України, зафіксувавши проміжковий фінал неймовірної історії. Неймовірної тому, що Україна втрачає більше архівів, ніж створює, цифрує та публікує. Викладена на сайті частина архіву колишньої студії «Київнаукфільм» не зіставна з усім обсягом матеріалу, який зберігають на її території. Утім представлена на сайті колекція вводить у публічний обіг фактично невідому частину історії українського кіно.
...
Олексій Радинський: Тоді нам сказали, що там, ймовірно, кількасот коробок з плівкою, але ніхто не знав, скільки точно. Коли ми туди потрапили, то зрозуміли, що їх там набагато більше. По завершенні первинного опису виявилося, що там 11 тисяч 62 коробки з плівкою — тобто трошки більше, ніж кількасот.
...
Коли я передивлявся ці матеріали, в мене, наприклад, з'явилося питання: чому в Україні всі процеси, особливо у сфері культури й мистецтва, — це якийсь рух по замкненому колу? З'являється якась ідея, артефакт або концепція — і через пару років зникає. А ще через кілька років знову з'являється, але неначе вперше. Тобто все завжди починається начебто з нуля, хоча це зовсім не так. Зараз багато кому здається, що в нас уперше бум антиколоніальної чи деколоніальної думки. Це все, звісно ж, тому, що ми живемо в якійсь перманентній амнезії. Але в 1990-ті це все вже було. Я пам'ятаю, скільки було дебатів навколо колоніального й постколоніального статусу України ще з нульових.
...
Показово, що питання, чим ці фільми цікаві, виникає лише в Україні. Коли ми спілкуємося з іноземними колегами, які займаються архівною справою чи взагалі кіно, то абсолютно ні в кого не виникає питання, а чим ці фільми взагалі цікаві? Це ж очевидно. Натомість в Україні — і я вважаю, що так працює наша колонізована свідомість — ми найчастіше просто знецінюємо все, що тут робиться, автоматично ставлячи питання: а нащо це взагалі треба? Чому б це просто не викинути на смітник? Чим це цікаво? Може, цього треба просто позбутись і все? Ми з цим стикаємося дуже часто.
—
Дуже раджу подивитись різні фільми, наприклад:
Моя адреса – Соловки: Пастка (1991) про Леся Курбаса
Пейзаж для Ніни (1991) про екскурсоводку в музеї Пархомівки, легендарного музею секонд-хенд мистецтва у Харківській області, що виріс від доторку Малевича.
Таємниця скарбів гетьмана Полуботка (1991)
Моя батьківщина – Крим (1991) про повернення кримських татар.
LB.ua
Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно»
Учора Роттердамський міжнародний кінофестиваль оголосив програму: до неї увійшов фільм українського режисера Юрія Репіка «С. Параджанов. Відкладена прем'єра» 1995 року. Назва стрічки повторює її історію — цей фільм не існував у культурному просторі країни…
Світлана Олешко, культурна, некультурна журналістика та «дєвачькі на культурку»
Смерть театральної режисерки та директорки харківського театру «Арабески» Світлани Олешко у масовій пресі подавали абсолютно тупим чином.
Оксана Забужко написала пост, який неясно, є висловленням інтелектуалки чи наслідком важкого характеру.
Ксенія Білаш, редакторка відділу культури Лівого Берегу, який для мене є чи не еталоном рівня текстів про культуру, відповіла, що Оксана трохи нагнітає.
Бо дійсно, медіа, які написали про Світлану як про екс-дружину(!), не тільки про культуру, а й про все пишуть по-дебільному. Ну, окрім прогнозів тарологів та як вилікувати кон’юнктивіт фрешем цибулі та часника. Такі ситуації для мене є маркером рівня видання. Якщо вони не можуть зробити легкий рісерч у гуглі хто є людина, і користуються заголовками для привертання уваги уявного масового читача, то що вони пишуть про такі речі як політика та війна.
Зараз є немало пристойних медіа, що компетентно пишуть про культуру. На Детекторі видно хто це. Хоч і все одно замало, звичайно.
Ну й коментарі, репости, пішло обговорення, яке, як завжди, цінне саме своїм процесом.
А якщо ви втомитесь від читання коментарів, ось передача на 20 хвилин про діяльність харківського театру: КультУра: Театр «Арабески»
Смерть театральної режисерки та директорки харківського театру «Арабески» Світлани Олешко у масовій пресі подавали абсолютно тупим чином.
Оксана Забужко написала пост, який неясно, є висловленням інтелектуалки чи наслідком важкого характеру.
Ксенія Білаш, редакторка відділу культури Лівого Берегу, який для мене є чи не еталоном рівня текстів про культуру, відповіла, що Оксана трохи нагнітає.
Бо дійсно, медіа, які написали про Світлану як про екс-дружину(!), не тільки про культуру, а й про все пишуть по-дебільному. Ну, окрім прогнозів тарологів та як вилікувати кон’юнктивіт фрешем цибулі та часника. Такі ситуації для мене є маркером рівня видання. Якщо вони не можуть зробити легкий рісерч у гуглі хто є людина, і користуються заголовками для привертання уваги уявного масового читача, то що вони пишуть про такі речі як політика та війна.
Зараз є немало пристойних медіа, що компетентно пишуть про культуру. На Детекторі видно хто це. Хоч і все одно замало, звичайно.
Ну й коментарі, репости, пішло обговорення, яке, як завжди, цінне саме своїм процесом.
А якщо ви втомитесь від читання коментарів, ось передача на 20 хвилин про діяльність харківського театру: КультУра: Театр «Арабески»
antonina.detector.media
Ще більше знецінення! В культурній спільноті у шоці від заголовків про смерть режисерки Світлани Олешко
А ось ми в Антоніні навіть не дивуємося.
RIBBON та Decentralized Pictures оголошують Повний Короткий: конкурс проєктів короткометражних фільмів для підтримки українських кінематографістів
#постзпредложки
Прийом заявок відкрито з 3 грудня 2024 до 31 січня 2025 року за посиланням: https://bit.ly/3OFBPWA
Повний Короткий (Full Short) спрямований на підтримку українських кінематографіст_ок через надання необхідного фінансування, наставництва та можливостей професійного розвитку.
🔘Програма відкрита для кінематографіст_ок на всіх етапах кар'єри — від початків_иць до професіонал_ок галузі. Подати можна ігрові, документальні або анімаційних короткометражні проєкти.
🔘Українці, що проживають за межами держави, можуть подати заявки за умови, що виробництво відбудеться на території України.
🔘Чотири перемож_ниці отримають $20 000.
Конкурс реалізують RIBBON у співпраці з Decentralized Pictures (DCP, співзасновник Роман Коппола) та Групою Кінотрон @kinotron_group.
Деталі тут
З питань щодо подачі звертайтесь: [email protected]
#постзпредложки
Прийом заявок відкрито з 3 грудня 2024 до 31 січня 2025 року за посиланням: https://bit.ly/3OFBPWA
Повний Короткий (Full Short) спрямований на підтримку українських кінематографіст_ок через надання необхідного фінансування, наставництва та можливостей професійного розвитку.
🔘Програма відкрита для кінематографіст_ок на всіх етапах кар'єри — від початків_иць до професіонал_ок галузі. Подати можна ігрові, документальні або анімаційних короткометражні проєкти.
🔘Українці, що проживають за межами держави, можуть подати заявки за умови, що виробництво відбудеться на території України.
🔘Чотири перемож_ниці отримають $20 000.
Конкурс реалізують RIBBON у співпраці з Decentralized Pictures (DCP, співзасновник Роман Коппола) та Групою Кінотрон @kinotron_group.
Деталі тут
З питань щодо подачі звертайтесь: [email protected]
Forwarded from SELIFONIK by oscar75
Поверніть пані Оксану Забужко у дискурс про брудні хати у сучукркіно 🙏
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Виставка «НАЇВ ВІЛЬНИЙ» в Українському Домі. Народна ікона, народна картина, сільська фотографія
Коли: До 2 лютого 2025 року
Де: Київ, Український Дім
У проєкті понад 300 творів українського наївного мистецтва з колекції Фонду Миколи Бабака.
По світлинам, які я бачив, виглядає дуже цікаво. Наївне мистецтво є справді явищем поза межами мистецьких законів та державних кордонів. Наївні митці та мисткині усього світу мають набагато більше спільного у темах та способах вираження, ніж професійні.
Деталі на сайті
Коли: До 2 лютого 2025 року
Де: Київ, Український Дім
У проєкті понад 300 творів українського наївного мистецтва з колекції Фонду Миколи Бабака.
По світлинам, які я бачив, виглядає дуже цікаво. Наївне мистецтво є справді явищем поза межами мистецьких законів та державних кордонів. Наївні митці та мисткині усього світу мають набагато більше спільного у темах та способах вираження, ніж професійні.
Деталі на сайті