І наостанок

Це взагалі особливе фото. Оскільки по місту я гуляю з фотоапаратом, а у Варшаві взагалі негоже пропускати нагоду робити вуличні фото, то випадково потрапив ув об'єктив мені й сам професор. У польових умовах, так би мовити) Ймовірно, він прямував десь із університету на зупинку, поки я сидів на площі перед палацом Сташиця.

Раптовий інсайт 👀

Мій канал буквально називається "Список книг". Та я ніколи не публікував жодних особистих літературних рейтингів, добірок чи списків to read.

Тож якщо вам би хотілося від мене якихось списків чи чогось подібного, то залишайте пропозиції в коментарях 👇

P.S.: тільки, будь ласка, без прохання скласти список улюблених книг. Це настільки глобальне рівння з безліччю змінних, що такий ґеніальний математик нігди його не розв'яже.

#inprogress

Мало хто знає, але про книгарню "Сенс" на Хрещатику писав навіть Річард Бротіґан у знаменитому романі "Ловля форелі в Америці"

Якщо вірити моєму давньому викладачу археології (а я вірю йому беззастережно), то існує химерний Закон парних випадків, як він його називав. У реальності Закону на всіх рівнях масштабності я переконувався безліч разів, хоч і вважаю його частиною куди більш загальної аксіоми Подібне притягує Подібне, чи по-простому Лопух до Лопуха тягнеться 👀 Увіруйте, й побачите ви

Ввечері я пив чай, читаючи коротеньку новелу Василя Ґабора, а допивши - знову взявся за Бротіґана. Тож з інтервалом у хвилин десять, у двох цілковито різних (наскільки це взагалі можливо) книгах я натрапляю на однакову метафору чогось, що падає і зникає, не долетівши до землі. Не найпоширеніші слова, правда? І коли трапляються такі моментальні збіги, мене щоразу пронизує маленька блискавка в мозку: Закон працює.

В першому випадку йшлося про втікача, котрий перестрибував з дерева на дерево, та якби впав, то зникнув би, не долетівши до землі, будучи розірваним кровожерними псами.

У другому випадку теж ішлося про дерева та збір плодів, за чим наглядала жінка, що курила цигарки. Вона наймала півдюжини безхатьків працювати. Та недопалків більше не було, бо якби вона продовжила палити, то недопалки зникали б, не долетівши до землі.

Притягнуто за вуха? Безсумнівно) Проте я міг би взяти до чаю будь-яку з трьох тисяч своїх книг, де навіть якби й була подібна метафора, то мізерна ймовірність, що я натрапив би на неї в той же час, що й у "Ловлі форелі в Америці". Цей епізод я міг би прочитати вчора, чи завтра. І тоді б узагалі не згадав, що читав щось подібне в іншому тексті.

Це такі дрібниці, але мені подобається про них думати.

Сашко, дякую за чин! Не забудемо 💔

На фронті загинув поет й науковець Олександр Подвишенний

Поет загинув 30 травня 2024 року, втім підтвердилась інформація лише 30 листопада 2024 року.

#втрати_2024 #втрати_війни

👉 Підписатися на Читомо в телеграмі

... і з днем передачі "Пекла" для ЗСУ.

Чи можна вважати, що ракети для ЗСУ приніс сам святий Миколай? 🤔🤗

Бойко Герой України, а

"Я не хочу бути героєм України...", або коротко про те, що "дві України" Миколи Рябчука досі існують і ці два проекти українського державотворення ніфіга не злилися в один після 2022-го року. Ми і досі живемо в тому постсовковому "проекті Україна", де поліцейська держава значно активніше цікавиться націоналістами, ніж відкритими агентами росії. І світло в кінці тунелю, яке було зажевріло нещодавно, здається, було лише прожектором сторожової вежі гнилого режиму.

П.С. Якщо комусь здалося, що це не книжковий контент, то альо - там в кінці про Кінга

Проблема не в Бойку. Проблема в тому, що у нас тисячі таких бойків. І ті, що у парламенті, просто більш помітні.

Такі бойки є у обласних центрах, в райцентрах і в селах. Є ті, хто роками підтримував таких бойків, є ті, хто роками брав від них кеш, є ті, з ким вони мають спільні «тємкі», є ті, хто мав би сука з цим працювати, але не працює.

Десятиліттями головною політичною проблемою силовиків були українські націоналісти. Десятиліттями. За дуже рідкісним виключенням, проросійські чорти могли творити що хочуть і як хочуть, а проукраїнські пацани і дівчата вигрібали по повній. І ті, хто думає, що цей корабель, який йшов одним курсом з самого СРСР, різко розвернувся у 2014 або 2022 роках, мають зняти рожеві окуляри.

Питання нашого виживання як держави – системно відпрацювати по своїм же гнидам. І станом на зараз відповідь така, що жити нам не хочеться.

У Кінга була така оповідь — «Інколи вони повертаються». А ці чорти повертаються завжди.

04:19 - Андрій Любка пише резонансний пост, повторюючи польські наративи про Волинську трагедію, а ще буквально проводить аналогію між жертвами рашиsтів та жертвами УПА. Допис моментально розносять його польські колеги по всьому медіапросторі.

04:20 - Андрій Любка отримує польську літературну премію ім. Джозефа Конрада-Коженьовського.

Чи заслужена премія? Вважаю, що так, адже поважаю Любку як есеїста і навіть як письменника.
Чи пов'язані вищенаведені факти між собою? Звичайно ж ні. В жодному разі. Анітрохи. Як можна про таке навіть подумати?

Так само, як і Андрій Любка, я вболівав за Михеда.

Що ж, подивимося. Премію вручають за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, універсалізм послання - особливо зверніть увагу на оцей універсалізм послання, адже інноваційність форми чи послідовність реалізації творчого шляху якось не в'яжуться з Любкою. За останні три воєнні роки він видав дві книги, хоча майже всі есеї зі збірки "Щось зі мною не так" були написані до війни. Отож, залишається збірка коротеньких есеїв "Війна з тильного боку" - жодної інноваційності форми там нема. Зрештою, як сказав сам Андрій Любка з нагоди вручення премії, останніми роками він більше волонтер, ніж письменник. Натомість Олександр Михед, котрий теж був у трійці фіналістів, написав справді нестандартний текст "Позивний для Йова", а потім - не менш круту й оригінальну книгу про українських класиків. Але! Ніякого загравання з поляками чи, тим більше, з темою Волинської трагедії (чи "волинської різні", як кажуть поляки). Отож, якийсь не такий універсалізм послання, так? Полякам не зайшло. Антирашистські та антиколоніальні послання Михеда поляків не вразили, недостатньо універсальні, не те, що "волинська різанина".

Трохи раніше я писав, що Любка продався полякам. І премія Конрада цьогоріч - надто очевидний черговий збіг. Ви можете, звісно, сумніватися в цьому, й маєте право. Але прослідкуйте стрімке кар'єрне зростання Любки за останні рік-два. І дивіться, що буде далі. Не будьмо наївними.