Нижній текст

#кіно

You (2018 - ...) - серіал від Нетфлікс, чотири сезони якого я ковтнув за п'ять днів. Частково через настрій, частково ...та ви взагалі за вікно дивилися? Мені порадив його брат, тож очевидно, що я мав дуже низькі очікування. Та сюжет мене захопив повністю, проте тільки погіршив і без того похмуру атмосферу листопада.

Я здивований, як багато моїх підписників також бачили цей серіал, проте більшість закинула після першого чи другого сезону - і тут я їх розумію. Ні, він крутий і зберігає висхідну динаміку. Другий сезон кращий за перший, а третій - ще кращий за другий. Навіть у четвертому є свій шарм. Та після перегляду хочеться вимитися. Стійке загострення мізогінії та мізандрії водночас. Спазми відрази від слова кохання. А починав же дивитися задля книжкового вайбу першого сезону! А тут уже відзнятий п'ятий - хвала Богу, останній. Добре, що його поки нема, бо мені необхідна перерва.

Серіал аж ніяк не шедевральний, але грає на базових тригерах безпеки і довіри в стосунках. І сторітелінг таки майстерний!

#inprogress

занадто складно так жити занадто рано померти залишаються спогади квіти книжки закладки конверти залишаються тіні на стінах залишатися очі не бачать люди у сірому місті за вранішнім сонцем на вранішнє сонце крячуть крячуть і плачуть

Дзвінка Матіяш
"Реквієм для листопаду"

Апокаліптична секта, білоруська література, black metal і вимерле село, Або як випадкова рекомендація YouTube Music підірвала мені мізки.
Вєршалін!

Підкинув YouTube свіжий трек, на який я страшно залип, аж вирішив загуглити, хто ж записав цей лютий блек-метал з дивною назвою Wierszalin III. І копнув я аж до культурного шоку 🤯

А йдеться про типовий приклад "кресової релігійності" - мішанини вірувань на стику культур та народів серед соціальних низів. Героєм цієї історії початку ХХ ст. став неписьменний селянин Еліаш Клімовіч. Місце дії - Білосточчина, теперішнє Підляське воєводство Польщі, край дрімучих лісів і не менш дрімучого православ'я. Хто бачив гору Ґрабарку - знає, про що я. (Це, до речі, перша локація, котру я відвідав у Польщі, а потому жив майже рік у Білостоку. Але менше з тим) Походження Еліаш Клімовіч мав мішане: вихованець католицько-православної родини польських білорусів. Це Kresy Wschodnie - звична справа. Аж якось у нього стався конфлікт з місцевим бандитом, чи то Еліаш просто подався до Іоанна Кронштадського по тлумачення свого містичного сну, проте справа така: люди бідкаються, а влада розводить руками бандита ігнорували царські жандарми, тож селяни вбили його "по-тихому" з поверненням Еліаша, а старець Кронштадський витлумачив Клімовічу, що Бог наказує тому звести храм в його рідному селі Стара Ґжибовщизна. Звідкись узялися на це кошти й будівництво відстрочила тільки Перша світова. Вже тоді, в цьому проєкті, релігійним запалом Еліаша Клімовіча перейнялися односельці й слава його ширилася й обростала чутками. Минає трошки часу - й божого чоловіка стали називати білоруським перевтіленням біблійного пророка Іллі, а до самого Еліаша потягнулися симпатики й паломники, яким Клімовіч проповідував і зцілював від хвороб. Врешті запланував прийняти постриг і правити літургії у своїх вибудуваних церкві й каплицях. Звідси тягнеться коріння конфлікту з місцевим духовенством, який набрав загрозливих масштабів. За "пророком" стояли натовпи вірних, що врешті проголосили Еліаша новим месією. Він і сам не був проти ролі нового Ісуса. Не вистачало тільки нового Єрусалиму. Так і постав Вєршалін.

Адепти чимраз радикальнішої секти "пророка" Іллі розірвали зв'язки з колишнім життям і заснували посад серед Книшинської пущі десь у 30-х роках. До майбутньої столиці світу (з кількох будинків) зійшлися поляки, білоруси й навіть українці з Волині. Нового "пророка" оточили й нові апостоли. Апокаліптичний екстаз дійшов до межі, коли вірні, зібравши врожай 1936 року, вирішили, що нового Ісуса потрібно "по-новому" розіп'яти. Проте Клімовіч відсидівся у підвалі й символічно "воскрес" через три дні. А от Вєршалін воскреснути й розростися не зміг, чим підірвав віру уходників. Тим часом навколо пущі вже розгорялася нова війна. У 1939 році підійшла Красная армія і за доносом одного з "апостолів" арештувала "пророка" й засудила на висилку. Допит витримав так стійко, ніби справді був святим. А от численні версії подальшої долі Клімовіча кардинально різняться. Він або був розстріляний на місці стихійною білоруською поліцією, або ж помер у 1939 (чи 1941-му) році в околицях Красноярська по амністії. Вєршалін занепав, а сектанти розбіглися, лиш символічно збираючися щороку на горі Ґрабарці, щоб пом'янути свого пророка. А від "столиці світу" наразі збереглися кілька дерев'яних хат. І помітний слід у поп-культурі: книги, фільми, музика...

Білоруський письменник з Ґродна Аляксєй Карпюк написав про цю секту свій opus magnum - "Вєршалінскі рай" (1974), котрий додав йому клопотів з комуністичною владою, яких опальному автору й так не бракувало. Його виключили з компартії та Спілки письменників. Книга доступна онлайн, проте лишаю посилання лиш на Goodreads, щоб не загубили. Буде вам досвід читання білоруською. Прекрасна мова.

І, нарешті, блек-метал. Виявляється, скандальний польський гурт Batushka розпався. З нього вийшов, як пророк з моря, новий проєкт - Patriarkh. 3 січня 2025 року Napalm Records релізне їхній перший альбом. І присвячений він кому? Так, білоруському пророку Іллі. Два сингли з альбому вже доступні для прослуховування. Амінь!

З нагоди ювілею наймилішого професора на світі 🥳

Цей допис мав з'явитися ще 26 листопада, проте бувають дні, коли просто нема сил написати щось вартісне. Й узагалі щось. Та саме 26 листопада відсвяткував свій 85-ий день народження Лех Мруз (Lech Mróz) - жива легенда польської антропології. І мені пощастило познайомитися з цим прекрасним чоловіком. Про це й розповім.

З чого ж почати?
Це був липень 2021-го, коли світ дещо оговтався від пандемії та масові заходи потроху поверталися в офлайн. Мені пощастило приїхати на тритижневу ХХХІ Східну літню школу від Варшавського університету, де цикл семінарів проводив, зокрема, й мій науковий керівник з SD Anthropos. Проте я потрапив до іншої підгрупи - на семінарські заняття до старенького, проте дуже жвавого професора. Це і був Лех Мруз - людина надзвичайної ерудиції, найприємнішої вдачі й унікального почуття гумору. Зайвим буде й уточнювати, що наслухалися ми від нього чимало цікавезних історій з його багатої дослідницької практики. А досвід польових досліджень у нього величезний!

Лех Мруз народився 26 листопада далекого 1939-го року. Ступінь магістра етнології здобув у 1964 році у Варшавському університеті, де працює й нині. З тих же з 60-х років минулого століття брав участь в антропологічних експедиціях - і не де-небудь, а в Монголії. А потім були експедиції від Балтійського регіону до Балкан, від Сибіру до Індії. Тож не дивно, що він очолив кафедру етнології, а з 2001 по 2013 роки - Інститут етнології та культурної антропології Варшавського університету. Отримав чимало державних нагород, зокрема Золотий Хрест Заслуги в 2005 році, видав понад сотню наукових праць, серед яких кілька знакових монографій з ромських студій. Власне, Лех Мруз відомий у світі саме як циганолог. І дві з його книг мені пощастило мати в своїй бібліотеці. Та це окрема історія, варта розповідей внукам перед каміном) Ну, добре-добре, розповім. Хіба ж не я обіцяв ділитися такими історіями ще в описі цього каналу?

Та ось, що найголовніше: Лех Мруз - великий друг України та українців. Справжній і безумовний. Левову частку польових досліджень провів у наших Карпатах й на Галичині, товаришував з багатьма ключовими постатями культури, зокрема з подружжям Калинців, у котрих часто гостював. Між іншим, саме з розмов із ним у мене виник інтерес до постаті Ірини Калинець. А діло було так.

На одному з семінарів пан професор ділився черговою історією з етнографічних експедицій по Україні, а, власне, тим, як ця експедиція закінчилася у Львові за святковим столом у дружньому колі української інтеліґенції. "І, - каже Лех Мруз, - всі українці, з котрими я працював чи дружив за ці багато років, ніколи не мали нічого проти мене, це була атмосфера взаєморозуміння і глибокої дружби між українцями і мною - поляком. Бувало тільки моя близька подруга, як трохи вип'є, то згадувала мені за столом ті кривди, що поляки чинили українцям 😅 І так мені було ніяково, не знав куди себе подіти. А чоловік її заспокоював, мовляв, Іренко, та що ж тобі Лех зробив? То ж ні в чому він не винен, то наш друг". А от чия то була оселя ві Львові, професор не зізнавався. Все таки ділився досить особистими речами перед групкою малознайомих студентів. І вже пізніше, коли ми з професором прогулювалися університетським парком, я запитав його: "Це ж була Ірина Калинець?". "Угу" - відповів він. Пальцем в небо - та я вгадав 😏 І це професорове збентеження було таким милим) Він зауважив, щоб це було між нами. От я нікому про це і не розповідаю... 🤫 Хоча саме відтоді я по-особливому став поважати Ірину Калинець. Зрештою, настільки нею зацікавився, що зібрав уже немало її книг. Справжня амазонка!

Та що це я.. Отож, многая літа шановному професору! Sto lat!