Сьогодні — День Створення Організації Українських Націоналістів!

Саме 3 лютого 1929 р. завершився 1-ий Конгрес українських націоналістів. На загальних зборах ряд націоналістичних організацій об'єдналися в ОУН, а Вождем нової структури був проголошений командант Української Військової Організації полковник Євген Коновалець — ветеран Перших Визвольних Змагань і колишній командувач Корпусу Січових Стрільців.

Створення ОУН стало ковтком свіжого повітря в українському національному русі. Вождь Євген Коновалець із соратниками розпочав бойову підготовку націоналістів, створив законспірованому мережу діячів на окупованих чужинницькими державами українських землях, налагодив співпрацю з ідейно-спорідненими країнами Європи і фактично вперше за сотні років підняв ім'я української нації на світовий рівень. Готові йти на смерть заради України, ОУНівці не боялися найнебезпечнішого чину — тероризму, катувань, боїв, смерті.

ОУН оновила не лише методи боротьби, але й духовну й програмну суть самої ідеї. Повністю позбавившись від лівих ілюзій, ліберальної і демократичної брехні та впливу чужинців, що у Перші Визвольні Змагання привели до поразки України і втрати будь-якої державності, ОУН поставила ідеологію на міцну основу етнічного й расового націоналізму, справжньої соціальної справедливості у вигляді корпоративізму й влади кращих синів нації, названу вождизмом.

Саме ОУН стала на передовій боротьби за українську націю і державність у Міжвоєнний період та у ході Других Визвольних Змагань. Польські й більшовицькі окупанти вважали ОУН ворогом номер 1 в українському русі. Після вбивства більшовицькими агентами Вождя Євгена Коновальця новим Вождем став його побратим і наступник полковник Андрій Мельник, який, попри зради й заколоти, продовжив боротьбу. Відділи ОУН билися за Карпатську Україну, а під час Совєтсько-Германської війни активно долучилися до формування українських підрозділів, таких як дивізія СС Галичина й Українське Визвольне Військо, що до капітуляції воювали в Берліні, Австрії і Югославії. Останні ОУНівці у лавах УПА до 50-их років вели партизанську війну проти більшовицьких окупантів.

Після поразки 1945 р. ідея ОУН була пронесена крізь десятиліття й відродилася на рідних землях, коли УРСР отримала умовну незалежність у 1991 р. Нажаль, сучасна Україна не стала ані справді незалежною, ані справді українською. Відроджений націоналістичний рух повів боротьбу проти системи, що вилилася у Майдан, який, нажаль, зазнав невдачі. Багато хто відтоді або загинув у боротьбі, або був підступно вбитий системою, або за гроші забув про ідею. А тому, відновлюючи й оновлюючи під потреби сучасності традиції дійсного, принципового й послідовного націоналізму, ми — Українська Кровна Єдність, продовжуємо справу своїх попередників: як на лінії фронту, так і на вулицях наших міст ми ведемо боротьбу за виживання української нації і встановлення справді української держави.

🗡 Долучитися до Організації 🗡

Телеграм 🗡 Інстаграм 🗡 ТікТок

Плани державної влади передачі ресурсів України США в обмін на продовження допомоги — черговий приклад наплювательства сучасної держави на інтереси українців.

Усі ресурси України належать виключно українській нації по її природньому праву на власну землю.

Саме ресурси нашої землі, за умови їх експлуатації в інтересах нації, можуть стати ключем не тільки до багатства і процвітання звичайних українців, а й до справжньої незалежності України.

Але замість цього, держава вирішує просто їх розпродати, брехливо й лицемірно іменуючи це "перемогою".

Безвідповідальне ліберально-демократичне керівництво не зробило за 3 роки Великої Війни абсолютно нічого, аби злізти з голки залежності від іноземної допомоги, а тепер, коли прийшла пора платити по рахункам за власну бездіяльність, бажає розплатитися за неї власністю української нації.

Демократія — брехня. Українці ніколи не голосували за розпродаж за безцінь власних ресурсів.

Натомість ми пропонуємо встановлення під приводом ідеї етнонаціоналізму держави на основі влади нації. Держави, у якій ресурси української землі працювали б на добробут українців і незалежність України. У якій би влада переймалася інтересами українців, а не власної кишені чи іноземців.

🗡 Долучитися до Організації 🗡

Телеграм 🗡 Інстаграм 🗡 ТікТок

🇺🇦 Сьогодні, 10 лютого, ми відзначаємо 82-у річницю утворення Українського Визвольного Війська (УВВ) — забутої нині української армії, що у роки Другої Світової Війни воювала за майбутнє нашої нації.

10 лютого 1943 року на нараді райхсміністра Альфреда Розенберга з представниками Відділу Пропаганди Верховного Командування Вермахту (ОКВ) було офіційно затверджено створення Українського Визвольного Війська і частини українських добровольців, які фактично із самого початку Совєтсько-Німецької війни воювали в складі Вермахту, отримали офіційне визнання та стали рівноправними учасниками бойових дій на фронті. Вони отримали національні жовто-блакитні відзнаки та соціальні права, рівні з іншими бійцями Вермахту.

Більшою частиною у складі сухопутних військ Вермахту, але також у Люфтваффе й Крігсмаріне, до 1945 року українські добровольці відважно боролися на всіх фронтах Європи: від Слобожанщини до Франції, від Норвегії до Балкан. Затято били більшовицьких окупантів на українських землях і зустрічали нищівним кулеметним вогнем їх західних друзів на берегах Нормандії.

Нажаль, у часи Других Визвольних змагань перевага ворога у кількості й ресурсах стала сильнішою мужності й самовідданості 180 000 вояків Українського Визвольного Війська. Але й нині у, здавалось би, вільній Україні, герої не отримали належного визнання: про них не розказують у новинах, не знімають фільмів, не пишуть книг. Сучасна ліберальна держава воліє не згадувати про таких незручних для неї героїв.

🚩 Але ми, націоналісти, пам'ятаємо!

І сьогодні ми складаємо шану тим, хто віддав своє життя за Україну, та вітаємо всіх із цією важливою річницею!

🇺🇦 А приклад боротьби УВВ у минулому допомагає нам у боротьбі за майбутнє України сьогодні.

🗡 Долучитися до Організації 🗡

Телеграм 🗡 Інстаграм 🗡 ТікТок

🫡☦️ 24 січня у ході репресій з боку державної влади був підступно вбитий політичний в'язень Олександр Оверченко.

Його доля багато у чому нагадує долю інших сучасних українських політв'язнів, таких як Артем Дериглазов чи Ігор Гуменюк, з тією лиш різницею, що Олександр Оверченко виявився ще маловідомішим та був підданий опалі й замовчуванню "опозицією", у тому числі, здавалось би, націоналістичною.

Історія колишнього підполковника СБУ Олександра Оверченка розпочалася у той момент, коли він зробив правильний вибір між совістю і службою режиму та звільнився з підрозділу "Альфа". Ставши президентом Федерації сприяння розвитку спорту та рукопашного бою в Україні, безкоштовно тренував дітей з бідних родин. А далі, за версією слідства, у 2017 році зі своїх вихованців і ветеранів АТО створив "особливо небезпечну розбійну банду", яка нібито вчинила 20 нападів і замахів убивства. Саме тоді Оверченко отримує позивний Сенсей.

Після затримання Сенсея у 2021 році слідство намагалося представити його як звичайного бандита і грабіжника. Однак усі "потерпілі" цих "грабунків" виявлялися просто корумпованими чиновниками або поліцейськими. Більше того, серед "жертв" були і діячі ОПЗЖ, що працювали на РФ, готуючи повномасштабне вторгнення. У цей період Сенсей створює телеграм-канал Народовластие, де викладає свої думки на тему соціально-політичної обстановки в Україні, а пізніше — хід слідства.

Після затримання "банди" Сенсея у 2021 році поліція протягом 2,5 років тримала Оверченка і його соратника Максима Дожанка у СІЗО. Слідство проводилося з масою порушень. Судді брали до уваги найабсурдніші докази, наприклад, — підкинуті через кілька днів після обшуку предмети чи свідчення людей, які впізнали підозрюваного крізь балаклаву. А у цей час поліцейські, намагаючись вибити зізнання, піддавали ув'язненого катуванням та відмовляли у медичній допомозі.

У серпні 2023 року суд неочікувано звільнив Оверченка й Дожанка зі СІЗО під заставу. Однак слідство тривало. За підозрюваними був встановлений постійний нагляд. Оскільки довести вину Сенсея у суді виявилося надто складно, поліцейські, згідно з наявною у нас інформацією, спробували спровокувати Оверченка на підставну справу, та, зазнавши у цьому невдачі, виришіли позбутися його шляхом убивства.

Політичний характер репресій і вбивства Оверченка стає очевидним, якщо подивитися на його націоналістичні погляди й мотивацію та протиукраїнську діяльність "жертв" його "злочинів".

Нажаль, сучасна держава сприяє корупції і потурає різним діячам, що діють в інтересах іноземних держав проти України. В умовах несправедливості системи й бездіяльності держави українцям часто не залишається нічого, окрім як брати ініціативу у власні руки й самостійно ставати на шлях боротьби. І такі герої безумовно заслуговують пам'яті і поваги, але аж ніяк не тортур, ув'язнення і смерті від рук тих, хто, здавалось би, мав би захищати Україну.

Події розвиваються дуже стрімко, але неозброєним оком видно, що наслідки міжнародних перемовин для України вже невтішні й принизливі. Україну у цих процесах навіть не вважають повноцінним рівноправним учасником. Скоріше, вона вчергове стала об'єктом поділу сфер впливу іноземних держав.

І, на жаль, вони у цьому праві. Немає смислу бідкатися, оскільки такий стан речей це всього лиш закономірний наслідок політичної обстановки в Україні. Це те, до чого Україну всі уряди, президенти й партії цілеспрямовано вели всі ці 34 роки умовної незалежності. Знищуючи нашу промисловість і економіку, розпродаючи ресурси, розпилюючи нашу армію, обмежуючи нашу свободу.

Держава була побудована на основі УРСР, що офіційно проголосила незалежність. Система була законсервована таким чином, що державна влада, силові структури, громадські інституції, ЗМІ належать або безнаціональним ліберальним елементам, або агентам іноземців, або просто чужинцям. Завдяки збереженню цією системи Україна фактично ніколи повністю не виходила зі стану окупації.

Вочевидь, всі категорії цих правлячих еліт ніколи не були зацікавлені в Україні і ніколи не хвилювалися про українців. Вони ніяк не прив'язані ані до української нації, ані до української землі. Більше того, вони діють проти них.

Денаціоналізовані елементи, яких так багато серед чиновників і депутатів, піклуються лише за власні ниці егоїстичні потреби — владу й гроші, які вони добувають на крові українців. Чужинці, що в умовах ліберальної системи вільно паразитують на тілі нашої нації, просувають на нашій землі за наш рахунок інтереси своїх чужинських народів. Іноземні маріонетки сходу й заходу продають Україну іншим державам і навмисне послаблюють нашу країну до статусу колонії.

Лібералізм і комунізм об'єдналися у боротьбі за виродження і знищення українців. І, судячи з демографії, поки у них це вдається.

⚔️Єдиною відповіддю є етнонаціоналізм. Націоналізм крові й землі. Встановлення замість сучасної багатонаціональної ліберальної держави, етнічної української держави на чолі зі справжньою елітою нації — кращими синами України, що самостійно вийшли наперед боротьби зі складу нації і кров'ю і духом пов'язані і з нею, і з нашою землею. Держави, зо діяла б з опорою на власні сили і слідувала б виключно інтересам українців, а не іноземних держав чи чужинців. Лише така держава здатна забезпечити українцям виживання, процвітання і справжню незалежність.

До такого майбутнього України ми і прагнемо.