Хоча я й буддист і наше сприйняття реальності також спирається на аксіоматичність присутності страждання у людському житті, проте Дхарма на те і Дхарма аби звільняти від страждань, навіть якщо ви все ще не досягли Нірвани.

Тому уся ця християнсько-страждальницька концепція з першородним гріхом, жертвою за наші гріхи та іншою марудою, викликає в мене приблизно ті ж відчуття, що і перегляд фільму жахів: можу насолодитись красою концепції, режисерською роботою, але жити в такому жанрі я їбав.

Ідіть ви нахуй, панове, зі своїм страждальництвом та лінійною парадигмою часопростору.

Недавно задумался о том, как мне повезло, что я такой простой человек. У меня не бывает депрессий, выгораний, суицидальных мыслей, самоедства. При том, что постоянная рефлексия на свои поступки и самоанализ присутствуют. Мне просто нравится жить. Нравилось жить в доме за городом до войны с кошкой. Сейчас нравится, что я утром могу сидеть в погребе под обстрелом, а вечером уже пойти париться в баню. Нравятся простые радости. Думаю это и есть язычество. Риск как личный выбор, способность к самоограничению и аскетизму, когда это необходимо, но при этом наслаждение отдыхом, комфортом, когда он доступен. Не привязываясь и не делая смыслом жизни ни одно из этих состояний. Просто жить и любить эту жизнь, понимая долг, но понимая и свою волю, находя компромисс меж ними. Война, любовь, путешествия, искусство, радость тела и торжество духа. Мне не понять отношение к миру как к тюрьме, мне не понять отношение к жизни как к страданию. И слава богам за это!

Я тут три дні хворів, і це прибило мене до ліжка. Пролежні та великі обʼєми ромашки з зеленим чаєм в організмі завжди викликали в мене філософські думки.

Ось я на три дні вилетів з війни, і вона звісно не зупинилась. З моєю смертю світ також не зупиниться.
Ви можете робити що завгодно, якщо готові брати відповідальність та заїдати наслідки.

Вже не раз ця думка майоріла в моїх текстах, але цього весіннього ранку таке світопроживання мені особливо миле. А як говорять мудрі: «Якщо зранку пізнаєш правильний шлях, ввечері можна вмирати».

Вам же бажаю поки не вмирати. Обіймаю.
А на фото моє домашнє місце сили. Сподіваюсь скоро там знову побувати.

Цікаво, що в мене теж опинилась одна з цих реліквій.
І скоро вона має віднайти правильне місце❤️‍🔥

Уважай богов и будд, но никогда не надейся на них.

Миямото Мусаси

Смішно це читати. Купуйте коли ллється кров — нічого нового. Можливості зараз просто чудові.

Третя штурмова це все таки любов, скажу я вам…

Шо ж. Всех убить, все отнять (с) Смерть ворогам.

Тут нарешті дали випустити розмову, котру записували ще близько трьох місяців тому, коли я був у відпустці.

Сподіваюсь комусь це буде корисно або цікаво 🫶

Знаєте, дорослим бути об'єктивно дискомфортно: думати, що про тебе думають, мати обов'язки обрані не тобою, грати "важливі" ролі і оце от все.
Казала мені мама колись, що "твої студентські роки це найкращі роки, син"... А я заперечно трусив макітрою.
От випустився і життя стало лише кайфовішим: більше можливостей, грошей, вибору. А потім клацнула війна.

Шо я вам можу сказати, трохи оглядаючись назад з тієї точки де знаходжусь зараз?

Перше: "А я не легенда..." (Лорен Беколл).

Друге: "Скорей бы импотенция, Беня, пожить хоть для себя..."

Третє: Все життя — різножанровий абсурд, а я серфер серед океану психлікарні. І колись відблиски сонця на брудному кахелі нагадають мені про справжню природу місця де я сідлаю чергову хвилю апатії чи ейфорії.

Ну і четверте. Пити вино в прикуску з кількома видами сиру і шоколаду, взятими в Ле Сільпо по дорозі з моря та обіймати гарячу помічницю адвоката, нахабно прорізаючи її плавкий погляд своїм, і вдихаючи повітря солодкої весни мого бакалаврату — ахуєнно і романтично. А воювати — ні, тут думати треба.

Я туди потрапити не зможу, але якщо ви маєте змогу, дуже раджу. На мій скромний погляд, це надзвичайно важлива людина для нашої історії. Тільки розуміння того прийде до мас не скоро.

Впродовж війни Авангард втратив багатьох представників своєї організаційної старшини. За "міжвоєнного" життя більшість цих людей беззавітно віддалася справі національної боротьби, не маючи зазвичай суспільного визнання їх справ та діючи всупереч усім обставинам.

Війна показала, хто є хто - та, на жаль, представники цієї породи є великою рідкістю для України, та їх втрата щораз стає великим горем для української справи. За такими людьми лишається лише слава, і ми маємо встановити її на найвищий щабель - щоб вона овіяла нові покоління героїв, виховуючи їх за наявними прикладами видатних войовників.

Незамінною втратою для нас стала і смерть Деймоса - ідеологічного референта Авангарду, історика-індоєвропеїста, перекладача, письменника.

Запрошуємо на вечір пам'яті Сергія "Деймоса" Заїковського.

У рамках вечора пам'яті відбудеться доповідь про життєвий шлях Деймоса, проведемо дискусію щодо ролі інтелектуала в українській національній боротьбі та поділимося спогадами друзів та родичів про Сергія.

Час: 06.04.2025, 18:00
Місце: Київ, Музей НаУКМА, вул. Григорія Сковороди, 2

Для зручності просимо зареєструватися на Вечір пам'яті за посиланням.