бачите єдинорога? а він є.
розділ французького бестіарію з хііі століття, який розпочинається цією мініатюрою, зветься «de monocero», а сцена зображає класичне полювання на єдинорога, у якому беруть участь мисливці й прекрасна діва в ролі приманки. але, здається, художник замріявся й замість єдинорога намалював котика, то комусь довелося екстрено виправляти ситуацію: якщо придивитеся, то над переніссям у котика помітите напівпрозорий зеленавий ріг.
а може, тоді у франції єдинороги саме так і виглядали.
#бестіарії
розділ французького бестіарію з хііі століття, який розпочинається цією мініатюрою, зветься «de monocero», а сцена зображає класичне полювання на єдинорога, у якому беруть участь мисливці й прекрасна діва в ролі приманки. але, здається, художник замріявся й замість єдинорога намалював котика, то комусь довелося екстрено виправляти ситуацію: якщо придивитеся, то над переніссям у котика помітите напівпрозорий зеленавий ріг.
а може, тоді у франції єдинороги саме так і виглядали.
#бестіарії
гортаємо з кручиком книжку про польське народне мистецтво, знайшли чарівну гравюру з xviii століття, на якій святий вікентій феррер вигянає з міста бісів, луплячи їх паском і скубучи за чуба. файне.
#вечірнінотатки
#вечірнінотатки
а поговорімо наступного тижня про щось видовищне і криваве? наприклад, про:
Anonymous Poll
34%
🌕 виставу, в якій одному з акторів відрізали голову (хоча це не точно).
21%
✝️ євхаристійні чудеса, в яких плоть і кров христові з'являлися аж надто буквально.
20%
🩸 ранньохристиянські мучеництва, згодом мальовничо відбиті в іконографії.
26%
🌹 а може, все-таки щось добре для розмаїття? без усіх оцих кишок, крові й раптових мерців.
у рукописі xv століття щось натхненно горить. *замріяно* може, який нафтопереробний завод.
#майжемертвілюди
#майжемертвілюди
у вчорашньому опитуванні багато хто проголосував за останній пункт — про щось добре для розмаїття. то, по-перше, ловіть лисика. а по-друге, я якраз дочитала до чогось доброго й чарівного, то чом би не поділитися.
behold: благословіння для редисочок із вроцлавського рукопису 1499 року (утім, я певна, що воно чудово пасуватиме будь-якій городині).
боже, який чудесно сотворив усе з нічого, який наказав землі вродити різне насіння й наповнив його цілющими силами, благослови й освяти цю редиску, щоб вона була корисна душі й тілові.
звільняю тебе від зла, сотворена редиско, в ім'я отця, і сина, і святого духа, щоб у тобі не було лихого, і щоб звідусіль, де ти будеш посіяна, був прогнаний кожен злий дух.
(благословіння цитує керолайн вокер байнам, «christian materialities», 2015, сторінки 147–148. раптом вам треба буде десь використати).
#вечірнінотатки
behold: благословіння для редисочок із вроцлавського рукопису 1499 року (утім, я певна, що воно чудово пасуватиме будь-якій городині).
боже, який чудесно сотворив усе з нічого, який наказав землі вродити різне насіння й наповнив його цілющими силами, благослови й освяти цю редиску, щоб вона була корисна душі й тілові.
звільняю тебе від зла, сотворена редиско, в ім'я отця, і сина, і святого духа, щоб у тобі не було лихого, і щоб звідусіль, де ти будеш посіяна, був прогнаний кожен злий дух.
(благословіння цитує керолайн вокер байнам, «christian materialities», 2015, сторінки 147–148. раптом вам треба буде десь використати).
#вечірнінотатки
захоплива екскурсія пеклом у часослові середини xv століття. одразу ясно, чим художник цікавився, — про рай таких ініціалів нема.
#гарнібукви #пекельце
#гарнібукви #пекельце
ренесансна божа мама із середньовічним часословом на роботі хуана де боргоньї (приблизно 1520 рік).
#гарнеякбожамама #куточокбібліофіла
#гарнеякбожамама #куточокбібліофіла
поки в нас #сучукрліто, вирішила дочитати серію коротких історій від «видавництва». вони навіть майже тематичні для цього каналу, бо в трьох томах з’являється княгиня ольга; в історії борщу, щоправда, її нема, але є трицератопс, який майже виправляє ситуацію. власне, за присутністю чи відсутністю ольги книжки можна й поділити: ті, де вона є, — це нонфіки, над ілюстраціями яких працювали іван кипібіда і юлія вус; той, де її немає, — це більш-менш художка, яку малювала софія сулій. цікаво, чи буде більше художніх книжок у серії і чи їх теж робитиме та сама ілюстраторка.
кручик теж вирішив продегустувати ці мальописи, і на фотографії ви бачите його за мить до вгризання в корінець «короткої історії українського фемінізму». вона була першою в серії й іще 2021 року вийшла обмеженим накладом для бібліотек. цікаво, що тоді ілюстратором був тільки іван кипібіда, юлія вус приєдналася пізніше — до роботи над оновленою версією.
історія українського фемінізму починається наприкінці хіх століття, то ця книжка має перед іншими нонфіками серії безумовну фору — говорить про 150 років, а не 1050. це все одно забагато людей і подій, щоб розповісти про них зв’язно, і часом здається, що книжка зроблена скоріше для тих, хто й так розуміється на темі, — скажімо, я не певна, що читачки й читачі, не знайомі з «польовими дослідженнями українського сексу», зрозуміють сюжет про оксану забужко. але наприкінці тому є дуже хороший іменний покажчик, із яким можна далі досліджувати історію українського фемінізму не так стисло; і в хіх столітті, де контексти найпотрібніші, їх таки трохи є.
утім, без крінжинки не обійшлося. після розділу про фемінізм і літературу (у якому три з шести сторінок присвячені франкові-протофеміністу) є інтермедія про те, як чоловік ніби з правильними намірами приходить у феміністичну організацію, але починає перетягувати ковдру на себе. тобто це я припускаю, що вона мала бути про це, бо вийшла — про те, як чоловік приходить у феміністичну організацію й жінки починають його облизувати, бо це ж, звісно, інстинктивний інстинкт кожної жінки — обслужити чоловіка *закочує очі*. (кумедно, як ця інтермедія відлунює на метарівні).
«коротка історія українського борщу» — це не так історія, як розповідь про розмаїття борщевих традицій в обрамленні із сюжету про чоловіка, якому треба зготувати борщ для коханої. варити борщ разом — не варіант, бо вона тільки за кілька днів прилетить в україну; спитати її, який борщ вона любить, — теж, вочевидь, не варіант, тож герой гасає києвом і напрошується на консультації. результат — багато різних думок про борщ із соковитими ілюстраціями, я би радила спершу обідати, а потім читати.
«коротка історія української літератури» — книжка для своїх. якщо ви знаєтеся на темі, то вловлюватимете гумор і радітимете з ілюстрацій (пальці не повертаються написати про них «великодки», бо це просто окремий, ніяк не прокоментований візуальний шар наративу); якщо ви поняття не маєте, чому руська й покутська трійці — це різне, що значить слово «спілка» чи як закінчилося літературне відродження 1920-х, — ваші проблеми. і тут ситуація ще складніша, ніж в історії фемінізму, бо за браком місця в текстах часом доводиться обходитися самими прізвищами письменників, без імен. або самими візуальними образами, без прізвищ. наприкінці книжки є посилання, та це ще одна головоломка — що куди допасувати. одне слово, людям із надміром філологічної освіти буде весело.
«коротка історія довгої війни» — це повна протилежність історії літератури, дуже базова й початкова; власне, про розстріляне відродження за потреби можна почитати тут. у ній ідеться про русь, голодомор, знищення січі, заборони української мови, отруєння ющенка, революцію гідності; є навіть коментарі про правило двох стін абощо. прикро тільки, що тексти написані зубодробильним канцеляритом (що теж насправді наслідок спроб як не знищити, то скалічити українську мову, хоча ми про нього так найчастіше й не думаємо). утім, основний raison d’être цієї книжки — коротко пояснити ситуацію іноземцям, а англійський переклад просто не може не бути стравнішим, то й бог із нею.
кручик теж вирішив продегустувати ці мальописи, і на фотографії ви бачите його за мить до вгризання в корінець «короткої історії українського фемінізму». вона була першою в серії й іще 2021 року вийшла обмеженим накладом для бібліотек. цікаво, що тоді ілюстратором був тільки іван кипібіда, юлія вус приєдналася пізніше — до роботи над оновленою версією.
історія українського фемінізму починається наприкінці хіх століття, то ця книжка має перед іншими нонфіками серії безумовну фору — говорить про 150 років, а не 1050. це все одно забагато людей і подій, щоб розповісти про них зв’язно, і часом здається, що книжка зроблена скоріше для тих, хто й так розуміється на темі, — скажімо, я не певна, що читачки й читачі, не знайомі з «польовими дослідженнями українського сексу», зрозуміють сюжет про оксану забужко. але наприкінці тому є дуже хороший іменний покажчик, із яким можна далі досліджувати історію українського фемінізму не так стисло; і в хіх столітті, де контексти найпотрібніші, їх таки трохи є.
утім, без крінжинки не обійшлося. після розділу про фемінізм і літературу (у якому три з шести сторінок присвячені франкові-протофеміністу) є інтермедія про те, як чоловік ніби з правильними намірами приходить у феміністичну організацію, але починає перетягувати ковдру на себе. тобто це я припускаю, що вона мала бути про це, бо вийшла — про те, як чоловік приходить у феміністичну організацію й жінки починають його облизувати, бо це ж, звісно, інстинктивний інстинкт кожної жінки — обслужити чоловіка *закочує очі*. (кумедно, як ця інтермедія відлунює на метарівні).
«коротка історія українського борщу» — це не так історія, як розповідь про розмаїття борщевих традицій в обрамленні із сюжету про чоловіка, якому треба зготувати борщ для коханої. варити борщ разом — не варіант, бо вона тільки за кілька днів прилетить в україну; спитати її, який борщ вона любить, — теж, вочевидь, не варіант, тож герой гасає києвом і напрошується на консультації. результат — багато різних думок про борщ із соковитими ілюстраціями, я би радила спершу обідати, а потім читати.
«коротка історія української літератури» — книжка для своїх. якщо ви знаєтеся на темі, то вловлюватимете гумор і радітимете з ілюстрацій (пальці не повертаються написати про них «великодки», бо це просто окремий, ніяк не прокоментований візуальний шар наративу); якщо ви поняття не маєте, чому руська й покутська трійці — це різне, що значить слово «спілка» чи як закінчилося літературне відродження 1920-х, — ваші проблеми. і тут ситуація ще складніша, ніж в історії фемінізму, бо за браком місця в текстах часом доводиться обходитися самими прізвищами письменників, без імен. або самими візуальними образами, без прізвищ. наприкінці книжки є посилання, та це ще одна головоломка — що куди допасувати. одне слово, людям із надміром філологічної освіти буде весело.
«коротка історія довгої війни» — це повна протилежність історії літератури, дуже базова й початкова; власне, про розстріляне відродження за потреби можна почитати тут. у ній ідеться про русь, голодомор, знищення січі, заборони української мови, отруєння ющенка, революцію гідності; є навіть коментарі про правило двох стін абощо. прикро тільки, що тексти написані зубодробильним канцеляритом (що теж насправді наслідок спроб як не знищити, то скалічити українську мову, хоча ми про нього так найчастіше й не думаємо). утім, основний raison d’être цієї книжки — коротко пояснити ситуацію іноземцям, а англійський переклад просто не може не бути стравнішим, то й бог із нею.
бог у рукописі хіі століття щось не виспався, то сховався в кроні дерева й сьогодні на повідомлення не відповідатиме. йому добре, йому можна.
#зненацькабог #цвітеіпахне
#зненацькабог #цвітеіпахне
смерть-читачка, кімната з чудовим краєвидом і суниці в часослові з 1480-х років. подивіться, яка в нижнього покійника лопата гарна (про такі лопати колись уже розповідав у коментарях підписник).
#всітамбудемо #куточокбібліофіла
#всітамбудемо #куточокбібліофіла