В останньому ефірі на Віче Тетяна Деркач катком пройшлась по головним субєктам церковної кризи: УПЦ, ПЦУ, та державі (її релігійної політики).
Після цього всі зашкварні ЗМІ почали розтягувати її виступ на цитати. Сама орегінальна з них прозвучала в сторону закону "про заборону УПЦ":
"Всі емоції народних депутатів, які вклалися в цей закон, весь той реваншизм, весь той ресентимент, який накопичувався роками, він просто з кожної статті вибухає – оцей сірководень з часником".
Помийні ями УПЦ зразу процитували те, що їм до вподоби, не помітивши, як Т. Деркач ніжненько пройшлась і по УПЦ.
Монолог зашипів, звернувши увагу на німецький слід.
У всіх постало питання:
"То чиїм агентом стала відома релігійна публіцистка Тетяна Деркач? УПЦ, ПЦУ, чи вона працює на "німців"?
Читаємо і офігієваємо від откровень тайного агента марсіан:
"Тетяна Деркач:
Мені здається, це результат діяльності та бездіяльності – вони так йдуть в парі – самої УПЦ. Ми не можемо забути того, як керівництво УПЦ – а у мене в першу чергу претензії до керівництва УПЦ в цьому плані – діяло, починаючи з 90-х років, від того моменту, як відбувся демарш на Харківському соборі 1992-го року. Що керівництво церкви фактично готувало УПЦ як полігон для російського вторгнення, будемо прямо говорити, підготовувало свою паству до проросійського поглинання. І була ж така презентація, що це церква більшості українського народу. Тоді нікому в голову не могло прийти, що буде вторгнення. І небажання керівництва УПЦ якось пояснювати суспільству свою тактику, свою стратегію, свою позицію, небажання йти на контакт з владою незрозуміле. От я, наприклад, дивлюсь на те, що відбувається в Антіохійському патріархаті, який опинився в дуже складній ситуації в Сирії. Якщо подивимося на офіційний сайт Антіохійського патріархату, вони постійно зустрічаються з тимчасовим президентом Сирії Аль-Шараа, вони постійно намагаються налагодити контакти з владою, прем'єр-міністром їхнім і так далі. З боку керівництва УПЦ, яка перебуває зараз в дуже складному становищі, я не бачу таких рухів. Останній раз це була спроба синодалів потрапити до офісу президента, і їм було відмовлено, тому що у них не було призначено. Так теж не робиться, вони не можуть відкривати двері в Офіс Президента посохами. Відповідно, суспільство думає таким чином (я передаю консолідовану, середньозважену думку суспільства): «Якщо церква так цинічно ставиться до суспільства, то суспільство теж буде раціонально ставитися до церкви. Якщо УПЦ можна виставити на торжище і обміняти на землю – то чому б і ні?». Я бачу ситуацію так".
Після цього всі зашкварні ЗМІ почали розтягувати її виступ на цитати. Сама орегінальна з них прозвучала в сторону закону "про заборону УПЦ":
"Всі емоції народних депутатів, які вклалися в цей закон, весь той реваншизм, весь той ресентимент, який накопичувався роками, він просто з кожної статті вибухає – оцей сірководень з часником".
Помийні ями УПЦ зразу процитували те, що їм до вподоби, не помітивши, як Т. Деркач ніжненько пройшлась і по УПЦ.
Монолог зашипів, звернувши увагу на німецький слід.
У всіх постало питання:
"То чиїм агентом стала відома релігійна публіцистка Тетяна Деркач? УПЦ, ПЦУ, чи вона працює на "німців"?
Читаємо і офігієваємо від откровень тайного агента марсіан:
"Тетяна Деркач:
Мені здається, це результат діяльності та бездіяльності – вони так йдуть в парі – самої УПЦ. Ми не можемо забути того, як керівництво УПЦ – а у мене в першу чергу претензії до керівництва УПЦ в цьому плані – діяло, починаючи з 90-х років, від того моменту, як відбувся демарш на Харківському соборі 1992-го року. Що керівництво церкви фактично готувало УПЦ як полігон для російського вторгнення, будемо прямо говорити, підготовувало свою паству до проросійського поглинання. І була ж така презентація, що це церква більшості українського народу. Тоді нікому в голову не могло прийти, що буде вторгнення. І небажання керівництва УПЦ якось пояснювати суспільству свою тактику, свою стратегію, свою позицію, небажання йти на контакт з владою незрозуміле. От я, наприклад, дивлюсь на те, що відбувається в Антіохійському патріархаті, який опинився в дуже складній ситуації в Сирії. Якщо подивимося на офіційний сайт Антіохійського патріархату, вони постійно зустрічаються з тимчасовим президентом Сирії Аль-Шараа, вони постійно намагаються налагодити контакти з владою, прем'єр-міністром їхнім і так далі. З боку керівництва УПЦ, яка перебуває зараз в дуже складному становищі, я не бачу таких рухів. Останній раз це була спроба синодалів потрапити до офісу президента, і їм було відмовлено, тому що у них не було призначено. Так теж не робиться, вони не можуть відкривати двері в Офіс Президента посохами. Відповідно, суспільство думає таким чином (я передаю консолідовану, середньозважену думку суспільства): «Якщо церква так цинічно ставиться до суспільства, то суспільство теж буде раціонально ставитися до церкви. Якщо УПЦ можна виставити на торжище і обміняти на землю – то чому б і ні?». Я бачу ситуацію так".
Тетяна Деркач продовжує:
"Держава не розуміє, куди рухається, куди дрейфує УПЦ. Вона намагається якимись законодавчими засобами зробити УПЦ зрозумілою для себе. Ці законодавчі засоби, як на мене, дуже недолугі. Наприклад, якщо ми повертаємося до Закону про про підтримку конституційного ладу. Я майже 20 років працювала законодавством і приблизно маю уяву, з чого воно складається, як воно кореспондує з іншими нормативними актами, щоб була якась адекватна, логічна конструкція між духом закону і буквою закону. То Закон № 3894, коли його відкриваєш, то, скажу зараз так трошки грубо, там майже від кожної статті віє сірководнем з часником. Всі емоції народних депутатів, які вклалися в цей закон, весь той реваншизм, весь той ресентимент, який накопичувався роками, він просто з кожної статті вибухає – оцей сірководень з часником. Головне завдання Закону № 3894 – внести зміни до Закону про свободу совісті. У нас Закон про свободу совісті, який на початку 90-х приймався, в принципі, вважається одним з найліберальніших в Європі. І ті зміни, які внесені Законом № 3894 – це просто якась чорна діра, якась пляма в цьому законі. До якої, відповідно, є дуже багато претензій у тих же зарубіжних правозахисників, які не живуть в Україні, які не перебувають під обстрілами, і у них відповідно своя оптика.
Але я вважаю, що держава теж поводиться досить непослідовно. Мені здається, що просто держава розглядає церкву не як якийсь сакральний організм, а як релігійні організації, щось накшталт громадських організацій, асоціацій і так далі. Просто підхід трошки інший, тому що є розуміння, що, на відміну від звичайних громадських організації, в церкві люди дуже часто є носіями іраціональної свідомості, і з ними дуже страшно мати справу. Але все-таки на них накладають механізми, які б накладали на звичайні громадські організації. Але з церквою так не працює. Якщо ми говоримо про те, що у нас є церковна криза, то мають застосовуватися канонічні механізми певним чином. Держава не має застосовувати канонічні механізми, і те, що вимагає держава, і в тій формі, в якій вона це вимагає від УПЦ, це в принципі канонічні вимоги. Але вона не має права їх вимагати і їх застосовувати. І від того ми маємо таку какофонію, в якій УПЦ просто встала напролом".
Хто ще не переглянув весь випуск - дуже раджу.
https://youtu.be/0EWIJwawF6w?si=sVgGUJuFQSHH0wCw
"Держава не розуміє, куди рухається, куди дрейфує УПЦ. Вона намагається якимись законодавчими засобами зробити УПЦ зрозумілою для себе. Ці законодавчі засоби, як на мене, дуже недолугі. Наприклад, якщо ми повертаємося до Закону про про підтримку конституційного ладу. Я майже 20 років працювала законодавством і приблизно маю уяву, з чого воно складається, як воно кореспондує з іншими нормативними актами, щоб була якась адекватна, логічна конструкція між духом закону і буквою закону. То Закон № 3894, коли його відкриваєш, то, скажу зараз так трошки грубо, там майже від кожної статті віє сірководнем з часником. Всі емоції народних депутатів, які вклалися в цей закон, весь той реваншизм, весь той ресентимент, який накопичувався роками, він просто з кожної статті вибухає – оцей сірководень з часником. Головне завдання Закону № 3894 – внести зміни до Закону про свободу совісті. У нас Закон про свободу совісті, який на початку 90-х приймався, в принципі, вважається одним з найліберальніших в Європі. І ті зміни, які внесені Законом № 3894 – це просто якась чорна діра, якась пляма в цьому законі. До якої, відповідно, є дуже багато претензій у тих же зарубіжних правозахисників, які не живуть в Україні, які не перебувають під обстрілами, і у них відповідно своя оптика.
Але я вважаю, що держава теж поводиться досить непослідовно. Мені здається, що просто держава розглядає церкву не як якийсь сакральний організм, а як релігійні організації, щось накшталт громадських організацій, асоціацій і так далі. Просто підхід трошки інший, тому що є розуміння, що, на відміну від звичайних громадських організації, в церкві люди дуже часто є носіями іраціональної свідомості, і з ними дуже страшно мати справу. Але все-таки на них накладають механізми, які б накладали на звичайні громадські організації. Але з церквою так не працює. Якщо ми говоримо про те, що у нас є церковна криза, то мають застосовуватися канонічні механізми певним чином. Держава не має застосовувати канонічні механізми, і те, що вимагає держава, і в тій формі, в якій вона це вимагає від УПЦ, це в принципі канонічні вимоги. Але вона не має права їх вимагати і їх застосовувати. І від того ми маємо таку какофонію, в якій УПЦ просто встала напролом".
Хто ще не переглянув весь випуск - дуже раджу.
https://youtu.be/0EWIJwawF6w?si=sVgGUJuFQSHH0wCw
Були колись в Єрусалимі патріархи. Не те, що ці ваші, як їх там, козирі.
Прийом в Єрусалимського патріарха Даміана відбувся за стандартною процедурою. Митрополит Діонисій виголосив привітальну промову польською, а патріарх у відповідь – грецькою. Далі була розмова за кавою про польську автокефалію.
Патріарх заявив, що негайно визнав Православну церкву в Польщі, оскільки 34 апостольське правило дає право на автокефалію Православній церкві в кожній політично незалежній державі.
Володимир Борщевич, професор Рівненської духовної семінарії
Прийом в Єрусалимського патріарха Даміана відбувся за стандартною процедурою. Митрополит Діонисій виголосив привітальну промову польською, а патріарх у відповідь – грецькою. Далі була розмова за кавою про польську автокефалію.
Патріарх заявив, що негайно визнав Православну церкву в Польщі, оскільки 34 апостольське правило дає право на автокефалію Православній церкві в кожній політично незалежній державі.
Володимир Борщевич, професор Рівненської духовної семінарії
Віче: «Фарисеї московського патріархату» - о. Роман Грищук, ПЦУ.
Українське Православ`я – між вогнем війни та ножицями внутрішнього розколу. У відвертій розмові зі священником ПЦУ о. Романом Грищуком ми порушуємо болючі питання:
- Як православним українцям зберегти національну ідентичність, державну незалежність, але при цьому залишатися Єдиним Тілом із Церквою Христовою?
- Хто має право переводити громади з УПЦ в ПЦУ?
- Які методи є допустимими і чи виправдовує мета будь-які засоби?
- І чи може християнин виправдовувати насильницькі методи — навіть в ім’я державної справедливості?
Розмова — про віру, відповідальність і межу між правдою та безжальністю в боротьбі за свободу України.
https://www.youtube.com/watch?v=GwORiIG3RtE
Українське Православ`я – між вогнем війни та ножицями внутрішнього розколу. У відвертій розмові зі священником ПЦУ о. Романом Грищуком ми порушуємо болючі питання:
- Як православним українцям зберегти національну ідентичність, державну незалежність, але при цьому залишатися Єдиним Тілом із Церквою Христовою?
- Хто має право переводити громади з УПЦ в ПЦУ?
- Які методи є допустимими і чи виправдовує мета будь-які засоби?
- І чи може християнин виправдовувати насильницькі методи — навіть в ім’я державної справедливості?
Розмова — про віру, відповідальність і межу між правдою та безжальністю в боротьбі за свободу України.
https://www.youtube.com/watch?v=GwORiIG3RtE
«Нікея і Церква третього тисячоліття»: в Римі відбулася визначна міжконфесійна конференція
З 4 по 7 червня 2025 року у стінах Папського університету святого Томи Аквінського (Angelicum) у Римі відбулася знакова подія для християнського світу — міжнародна конференція «Нікея і Церква третього тисячоліття: до єдності між Католицькою і Православною Церквами». Вона була організована Міжнародною православною богословською асоціацією (IOTA) у співпраці з Інститутом екуменічних студій Анґелікуму та зібрала понад 300 учасників — богословів, ієрархів і духовенство Православної, Римо-католицької, протестантських та орієнтальних православних Церков.
Конференція була приурочена до 1700-річчя Нікейського собору — події, яка заклала основи християнської ортодоксії та започаткувала соборний шлях Церкви. В центрі уваги — питання, чи може спадщина Нікеї сприяти досягненню повнішої єдності між християнами у наш час. Упродовж чотирьох днів у Римі пролунало понад 100 доповідей провідних православних, католицьких та протестантських богословів, присвячених 1700-річчю Першого Вселенського Собору, Нікейському Символу віри, його богословському змісту та екуменічному потенціалу.
Відкриття: молитва, наука і спів у дусі Нікеї
Відкриття конференції відбулося у піднесеній духовній атмосфері. Після екуменічного молитовного служіння, в якому спільно молилися кардинал Курт Кох, митрополит Пісидійський Іов (Геча), єпископ Кірілос з Лос-Анджелесу та архиєпископ Ровен Вільямс, учасників привітали ректор Анґелікуму о. Томас Джозеф Вайт, O.P., директор Інституту екуменічних студій о. Гіацинт Дестівель, O.P. та президент IOTA професор Павло Гаврилюк.
У своїй промові Павло Гаврилюк наголосив, що завдання конференції — виявити, як спадок Нікейського собору може стати джерелом надії та імпульсом до поглиблення єдності між християнськими Церквами: «Чи справді Нікея може щось змінити для церковної єдності сьогодні? Це — центральне питання, яке ми ставимо у ці дні богословського спілкування». За його словами, йдеться не лише про історичну подію, а й про виклик сучасному християнству: поставити Христа — Сина Божого, якого сповідує Нікейський Символ віри, — у центр спільного церковного життя і богослів’я.
Три ключові доповіді: Нікея як спільна точка відліку
Кардинал Курт Кох, голова Папської ради сприяння єдності християн, закликав до оновлення спільного християнського бачення Ісуса Христа, втіленого у Символі віри. Він наголосив, що відновлення живого досвіду віри в Христа — це нагальна справа нашого часу, яку слід здійснювати саме в дусі екуменізму: «Сутність екуменізму полягає у спільному навернення до Христа».
Митрополит Пісидійський Іов (Геча) підкреслив вселенський характер і позачасову цінність Нікейського Символу віри, який «виходить за межі простору й часу». Окрім цього він згадав досягнення міжхристиянського діалогу, поміж яких є переосмислення доктрини Filioque та першості Римського єпископа. Не оминув він і перешкоди, поміж яких є дата святкування Пасхи та взаємне визнання таїнств, закликавши до їх подолання.
Ровен Вільямс, колишній архиєпископ Кентерберійський, у глибокій доповіді показав, як христологія Нікеї розкриває саму природу Божої любові. Він нагадав, що Трійця — це не абстрактне вчення, а одкровення цієї любові, яка реалізується у Воплоченні Христа. «Єдність Церкви має бути вкорінена в тій вічній Божій здатності до самодарування, яку сповідує Нікея», — зазначив він.
Варто згадати і учасників з України, зокрема доповідь архимандрита Кирила (Говоруна), яка отримала широкий резонанс. У своїй доповіді «Нікейський Собор та його значення для православно-католицьких відносин» він висвітлив історичні перспективи взаємовизнання між православ’ям і католицизмом, проаналізував сучасне значення Filioque та приклади взаємоприйняття християнських хрещень, підкреслив потенціал Нікейського Символу віри для практичного діалогу, виходячи з принципів ХХI століття. Його презентація зібрала жваву дискусію, де також розглядалися теми, що стосувалися тринітарних та інших догматичних проблем в контексті християнської єдності.⬇️ ⬇️ ⬇️
З 4 по 7 червня 2025 року у стінах Папського університету святого Томи Аквінського (Angelicum) у Римі відбулася знакова подія для християнського світу — міжнародна конференція «Нікея і Церква третього тисячоліття: до єдності між Католицькою і Православною Церквами». Вона була організована Міжнародною православною богословською асоціацією (IOTA) у співпраці з Інститутом екуменічних студій Анґелікуму та зібрала понад 300 учасників — богословів, ієрархів і духовенство Православної, Римо-католицької, протестантських та орієнтальних православних Церков.
Конференція була приурочена до 1700-річчя Нікейського собору — події, яка заклала основи християнської ортодоксії та започаткувала соборний шлях Церкви. В центрі уваги — питання, чи може спадщина Нікеї сприяти досягненню повнішої єдності між християнами у наш час. Упродовж чотирьох днів у Римі пролунало понад 100 доповідей провідних православних, католицьких та протестантських богословів, присвячених 1700-річчю Першого Вселенського Собору, Нікейському Символу віри, його богословському змісту та екуменічному потенціалу.
Відкриття: молитва, наука і спів у дусі Нікеї
Відкриття конференції відбулося у піднесеній духовній атмосфері. Після екуменічного молитовного служіння, в якому спільно молилися кардинал Курт Кох, митрополит Пісидійський Іов (Геча), єпископ Кірілос з Лос-Анджелесу та архиєпископ Ровен Вільямс, учасників привітали ректор Анґелікуму о. Томас Джозеф Вайт, O.P., директор Інституту екуменічних студій о. Гіацинт Дестівель, O.P. та президент IOTA професор Павло Гаврилюк.
У своїй промові Павло Гаврилюк наголосив, що завдання конференції — виявити, як спадок Нікейського собору може стати джерелом надії та імпульсом до поглиблення єдності між християнськими Церквами: «Чи справді Нікея може щось змінити для церковної єдності сьогодні? Це — центральне питання, яке ми ставимо у ці дні богословського спілкування». За його словами, йдеться не лише про історичну подію, а й про виклик сучасному християнству: поставити Христа — Сина Божого, якого сповідує Нікейський Символ віри, — у центр спільного церковного життя і богослів’я.
Три ключові доповіді: Нікея як спільна точка відліку
Кардинал Курт Кох, голова Папської ради сприяння єдності християн, закликав до оновлення спільного християнського бачення Ісуса Христа, втіленого у Символі віри. Він наголосив, що відновлення живого досвіду віри в Христа — це нагальна справа нашого часу, яку слід здійснювати саме в дусі екуменізму: «Сутність екуменізму полягає у спільному навернення до Христа».
Митрополит Пісидійський Іов (Геча) підкреслив вселенський характер і позачасову цінність Нікейського Символу віри, який «виходить за межі простору й часу». Окрім цього він згадав досягнення міжхристиянського діалогу, поміж яких є переосмислення доктрини Filioque та першості Римського єпископа. Не оминув він і перешкоди, поміж яких є дата святкування Пасхи та взаємне визнання таїнств, закликавши до їх подолання.
Ровен Вільямс, колишній архиєпископ Кентерберійський, у глибокій доповіді показав, як христологія Нікеї розкриває саму природу Божої любові. Він нагадав, що Трійця — це не абстрактне вчення, а одкровення цієї любові, яка реалізується у Воплоченні Христа. «Єдність Церкви має бути вкорінена в тій вічній Божій здатності до самодарування, яку сповідує Нікея», — зазначив він.
Варто згадати і учасників з України, зокрема доповідь архимандрита Кирила (Говоруна), яка отримала широкий резонанс. У своїй доповіді «Нікейський Собор та його значення для православно-католицьких відносин» він висвітлив історичні перспективи взаємовизнання між православ’ям і католицизмом, проаналізував сучасне значення Filioque та приклади взаємоприйняття християнських хрещень, підкреслив потенціал Нікейського Символу віри для практичного діалогу, виходячи з принципів ХХI століття. Його презентація зібрала жваву дискусію, де також розглядалися теми, що стосувалися тринітарних та інших догматичних проблем в контексті християнської єдності.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Головні теми: догма, соборність, свята Пасха
Програма конференції охоплювала широкий спектр тем — від тринітарної та христологічної догматики до практичних і канонічних питань, що торкаються синодальності, примату, автокeфалії, дати святкування Пасхи та екуменічних моделей єдності. Поміж доповідачів були знані богослови з Оксфорду, Кембриджу, Парижу, Афін, Риму, Вашингтону тощо.
Пленарні та секційні засідання розкривали спадок Нікеї в аспектах літургіки, канонічного права, патристики, міжцерковного діалогу та сучасної культури. Однією з ключових дискусій була проблема узгодження дати святкування Пасхи — питання, яке не лише символічне, але й потенційно практичне для зближення Церков.
Спільна пісня віри — як знак надії
У програмі також було передбачено музичні вставки за участі хорів домініканської, коптської, румунської та української традицій. Ці виконання Символу віри стали не просто окрасою події, а живим виявом духовної єдності у сповіданні Єдиного Господа. Якщо у 325 році Нікейський собор став відповіддю Церкви на виклики того часу, то через 1700 років його голос пролунав знову — цього разу як надія для подолання розділення й відновлення спільного Причастя.
Символічним завершенням конференції стала приватна аудієнція у Папи Римського Лева XIV у Sala Clementina. Делегація IOTA, очолювана Павлом Гаврилюком, передала понтифіку пам’ятні сувеніри. Папа звернувся до присутніх, зокрема, з такими словами: «Пам’ятайте, що єдність, до якої прагнуть християни, — це не плід нашої праці, а дар, який дає Святий Дух». Зустріч з Папою засвідчила про найвищий рівень зацікавлення Католицької Церкви в екуменічному діалозі, основи якого були закладені в Нікеї 1700 років тому.
Підсумок
Ця конференція стала справжнім богословським храмом діалогу — місцем, де історичне надбання Нікейського Собору було поєднане із сучасними духовними викликами. Завдяки презентаціям, потужним дискусіям про тринітарні та христологічні проблеми минулого й сучасності, синодальність і першість, автокефалію й схизму, літургійні практики та іконографію, і зрештою про святкування Пасхи, створюється справжнє підґрунтя для практичних кроків задля поглиблення християнської єдності.
Конференція у Римі стала не лише ювілейною подією, а й справжньою богословською лабораторією. Тут Нікея постала не як архаїчний собор IV століття, а як сучасне натхнення для нового християнського тисячоліття. У час, коли світ роз’єднаний, християни мають виняткову нагоду свідчити єдністю віри і любові до Христа, «єдиносущного Отцю». І саме таке свідчення є, можливо, найсильнішим знаком християн для сьогоднішнього світу.
Джерело: https://www.academic-initiative.org.ua/2025/06/13/konferentsiya_iota_v_rymi/
Програма конференції охоплювала широкий спектр тем — від тринітарної та христологічної догматики до практичних і канонічних питань, що торкаються синодальності, примату, автокeфалії, дати святкування Пасхи та екуменічних моделей єдності. Поміж доповідачів були знані богослови з Оксфорду, Кембриджу, Парижу, Афін, Риму, Вашингтону тощо.
Пленарні та секційні засідання розкривали спадок Нікеї в аспектах літургіки, канонічного права, патристики, міжцерковного діалогу та сучасної культури. Однією з ключових дискусій була проблема узгодження дати святкування Пасхи — питання, яке не лише символічне, але й потенційно практичне для зближення Церков.
Спільна пісня віри — як знак надії
У програмі також було передбачено музичні вставки за участі хорів домініканської, коптської, румунської та української традицій. Ці виконання Символу віри стали не просто окрасою події, а живим виявом духовної єдності у сповіданні Єдиного Господа. Якщо у 325 році Нікейський собор став відповіддю Церкви на виклики того часу, то через 1700 років його голос пролунав знову — цього разу як надія для подолання розділення й відновлення спільного Причастя.
Символічним завершенням конференції стала приватна аудієнція у Папи Римського Лева XIV у Sala Clementina. Делегація IOTA, очолювана Павлом Гаврилюком, передала понтифіку пам’ятні сувеніри. Папа звернувся до присутніх, зокрема, з такими словами: «Пам’ятайте, що єдність, до якої прагнуть християни, — це не плід нашої праці, а дар, який дає Святий Дух». Зустріч з Папою засвідчила про найвищий рівень зацікавлення Католицької Церкви в екуменічному діалозі, основи якого були закладені в Нікеї 1700 років тому.
Підсумок
Ця конференція стала справжнім богословським храмом діалогу — місцем, де історичне надбання Нікейського Собору було поєднане із сучасними духовними викликами. Завдяки презентаціям, потужним дискусіям про тринітарні та христологічні проблеми минулого й сучасності, синодальність і першість, автокефалію й схизму, літургійні практики та іконографію, і зрештою про святкування Пасхи, створюється справжнє підґрунтя для практичних кроків задля поглиблення християнської єдності.
Конференція у Римі стала не лише ювілейною подією, а й справжньою богословською лабораторією. Тут Нікея постала не як архаїчний собор IV століття, а як сучасне натхнення для нового християнського тисячоліття. У час, коли світ роз’єднаний, християни мають виняткову нагоду свідчити єдністю віри і любові до Христа, «єдиносущного Отцю». І саме таке свідчення є, можливо, найсильнішим знаком християн для сьогоднішнього світу.
Джерело: https://www.academic-initiative.org.ua/2025/06/13/konferentsiya_iota_v_rymi/
Софійське Братство цитує Людмилу Филипович:
https://sofiyske-bratstvo.org/religijna-sytuacziya-v-ukrayini-v-chasi-rosijsko-ukrayinskoyi-vijny/
«Релігійна ситуація в Україні в часі російсько-української війни - Людмила Филипович.
«Російсько-українська війна внесла істотні корективи в характеристику релігійної ситуації. Релігійні організації стали реально присутніми на війні – через своїх парафіян, особливо капеланів, волонтерів. Церкви стали ініціаторами і реалізаторами багатьох нових соціальних програм, спрямованих на підтримку низки інститутів та організацій (ЗСУ, Нацгвардія, «Азов», освітні, медичні, пенітенціарні заклади тощо) та різних верств населення. Церкви проявили свою активність в культурних проєктах, в дипломатії як адвокати справедливого миру. Завдяки релігійним лідерам, які впливають і на політичних, і на державних діячів, вдається вирішувати не тільки релігійні/духовні питання, а й економічні, фінансові, гуманітарні (зокрема, мова йде про місію протестантських церков до Сенату США, яка сприяла виділенню Україні військової допомоги)».
https://sofiyske-bratstvo.org/religijna-sytuacziya-v-ukrayini-v-chasi-rosijsko-ukrayinskoyi-vijny/
«Релігійна ситуація в Україні в часі російсько-української війни - Людмила Филипович.
«Російсько-українська війна внесла істотні корективи в характеристику релігійної ситуації. Релігійні організації стали реально присутніми на війні – через своїх парафіян, особливо капеланів, волонтерів. Церкви стали ініціаторами і реалізаторами багатьох нових соціальних програм, спрямованих на підтримку низки інститутів та організацій (ЗСУ, Нацгвардія, «Азов», освітні, медичні, пенітенціарні заклади тощо) та різних верств населення. Церкви проявили свою активність в культурних проєктах, в дипломатії як адвокати справедливого миру. Завдяки релігійним лідерам, які впливають і на політичних, і на державних діячів, вдається вирішувати не тільки релігійні/духовні питання, а й економічні, фінансові, гуманітарні (зокрема, мова йде про місію протестантських церков до Сенату США, яка сприяла виділенню Україні військової допомоги)».
о. Максим Денисенко:
«Я священник Украинской Православной Церкви. Я вижу триумф и победу нашей Церкви на Буковине сегодня. Радуюсь ли я? Радуюсь! Победила Церковь, Люди! Победила не система в Церкви, а Люди. Победила Церковь!!!
Но если мы Церковь, если мы ко всем обращаемся с любовью, если по слову Господа мы всем хотим спастись и в разум истины придти, то давайте протянем руку и тем, кто думает, что слезаточивым газом нас можно отвернуть от нашей Матери Церкви.
Я украинец! В ПЦУ украинцы! Что нам делить?
Раскол только в мозгах!
ПРОШУ!
Прошу руководство нашей Церкви договорится о соединении двух Церквей через совместную Божественную Литургию на Софийской площади. И через Соединении от Единой Чаши Тела и Крови Христовой , едиными усты и единым сердцем воспеть единиый для нас Символ Веры!
Пусть каждый Синод вынесет утверждение для слабых и сомневающихся в каноническом решении этой проблемы, в подтверждении принципа нашей общей Церкви о том, что благодать Божия вся немощная врачует и оскудевающая восполняет.
Кто может сомневатся в искренности и верности этих слов? Кто может сказать, что Чаша Христова не соединяет? Что нас после этого может разобщить?
ПРОШУ!»
«Я священник Украинской Православной Церкви. Я вижу триумф и победу нашей Церкви на Буковине сегодня. Радуюсь ли я? Радуюсь! Победила Церковь, Люди! Победила не система в Церкви, а Люди. Победила Церковь!!!
Но если мы Церковь, если мы ко всем обращаемся с любовью, если по слову Господа мы всем хотим спастись и в разум истины придти, то давайте протянем руку и тем, кто думает, что слезаточивым газом нас можно отвернуть от нашей Матери Церкви.
Я украинец! В ПЦУ украинцы! Что нам делить?
Раскол только в мозгах!
ПРОШУ!
Прошу руководство нашей Церкви договорится о соединении двух Церквей через совместную Божественную Литургию на Софийской площади. И через Соединении от Единой Чаши Тела и Крови Христовой , едиными усты и единым сердцем воспеть единиый для нас Символ Веры!
Пусть каждый Синод вынесет утверждение для слабых и сомневающихся в каноническом решении этой проблемы, в подтверждении принципа нашей общей Церкви о том, что благодать Божия вся немощная врачует и оскудевающая восполняет.
Кто может сомневатся в искренности и верности этих слов? Кто может сказать, что Чаша Христова не соединяет? Что нас после этого может разобщить?
ПРОШУ!»
Пігулка пам'яті від митрополита Мелетія для тих, хто літає в хмаринках і дихає кумаром під назвою "ми самі незалежні".
Митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій, голова відділу зовнішніх церковних зв'язків, постійний члену Синоду УПЦ:
«Вопросу поминания иерархии посвящены несколько правил Двукратного собора, а именно 13, 14 и 15-ое. В этих правилах как раз прописана та форма поминовения, которую анонсировал на Соборе Блаженнейший Митрополит Онуфрий. А именно, когда священник поминает только своего епископа, епископ – только митрополита, а митрополит – патриарха. В частности, в конце 14 правила говорится, что «ни пресвитер да не пренебрегает своим епископом, ни епископ своим митрополитом».
Таким образом, определенный Блаженнейшим порядок поминовения больше соответствует этим правилам, чем тот порядок, который был раньше, когда приходской священник поминал всю иерархию от епископа до патриарха. ТЕПЕРЬ ЖЕ В КАЖДОЙ ЕПАРХИИ УПЦ СВЯЩЕННИКИ ПОМИНАЮТ СВОЕГО ЕПИСКОПА, ВСЕ ЕПИСКОПЫ ПОМИНАЮТ БЛАЖЕННЕЙШЕГО МИТРОПОЛИТА КИЕВСКОГО КАК СВОЕГО ГЛАВУ. А ПОМИНАНИЕ НАШИМ БЛАЖЕННЕЙШИМ ПАТРИАРХА МОСКОВСКОГО ЛИШЬ УВЕНЧИВАЕТ ЭТУ СИСТЕМУ. ПОЭТОМУ, ОТСТУПЛЕНИЯ ОТ МОЛИТВЕННОГО ОБЩЕНИЯ С ПАТРИАРХОМ НЕТ, СООТВЕТСТВЕННО, И РАСКОЛА ТОЖЕ НЕТ.»
Так від кого/чого ми незалежні? Від здорового глузду, від правди?
Забрехалися преосвященні по самі помідори
Митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій, голова відділу зовнішніх церковних зв'язків, постійний члену Синоду УПЦ:
«Вопросу поминания иерархии посвящены несколько правил Двукратного собора, а именно 13, 14 и 15-ое. В этих правилах как раз прописана та форма поминовения, которую анонсировал на Соборе Блаженнейший Митрополит Онуфрий. А именно, когда священник поминает только своего епископа, епископ – только митрополита, а митрополит – патриарха. В частности, в конце 14 правила говорится, что «ни пресвитер да не пренебрегает своим епископом, ни епископ своим митрополитом».
Таким образом, определенный Блаженнейшим порядок поминовения больше соответствует этим правилам, чем тот порядок, который был раньше, когда приходской священник поминал всю иерархию от епископа до патриарха. ТЕПЕРЬ ЖЕ В КАЖДОЙ ЕПАРХИИ УПЦ СВЯЩЕННИКИ ПОМИНАЮТ СВОЕГО ЕПИСКОПА, ВСЕ ЕПИСКОПЫ ПОМИНАЮТ БЛАЖЕННЕЙШЕГО МИТРОПОЛИТА КИЕВСКОГО КАК СВОЕГО ГЛАВУ. А ПОМИНАНИЕ НАШИМ БЛАЖЕННЕЙШИМ ПАТРИАРХА МОСКОВСКОГО ЛИШЬ УВЕНЧИВАЕТ ЭТУ СИСТЕМУ. ПОЭТОМУ, ОТСТУПЛЕНИЯ ОТ МОЛИТВЕННОГО ОБЩЕНИЯ С ПАТРИАРХОМ НЕТ, СООТВЕТСТВЕННО, И РАСКОЛА ТОЖЕ НЕТ.»
Так від кого/чого ми незалежні? Від здорового глузду, від правди?
Забрехалися преосвященні по самі помідори
Ні в якому разі не маємо наміру сміятися з горя і тих побоїв, які пережив цей пан-отець.
Так НЕ Має бути.
Але хочемо запитати даного отця, а скільки звернень Ви зробили до патріарха Кирила? По його висловлюванням про священну війну, по його благословенню катувати, вбивати та знущатися з Українців, по його благословенню на крадіжку цілих єпархій в УПЦ і кару незгодних, як такий же священик в'язень совісті отець Костянтин Максимов? Ще багато питань можна задати на оцей заголовок, який був під даним відео:
Звернення до Всесвятішого Патріарха Константинопольського Варфоломія від священика Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ, який біля Свято-Духівського кафедрального собору УПЦ в Чернівцях відчув "християнську любов" прихильників ПЦУ.
Вчора, під час подій в Чернівцях на каналі від єпархії побиття даного отця порівнювали з побиттям не кого небудь, а митрополита Феодосія. Оговорочка по Фрейду, чи шило з мішка вилізло?
Писати це важко, а ще важче бачити піар і подальшу політику подвійних стандартів крізь горе.
Так НЕ Має бути.
Але хочемо запитати даного отця, а скільки звернень Ви зробили до патріарха Кирила? По його висловлюванням про священну війну, по його благословенню катувати, вбивати та знущатися з Українців, по його благословенню на крадіжку цілих єпархій в УПЦ і кару незгодних, як такий же священик в'язень совісті отець Костянтин Максимов? Ще багато питань можна задати на оцей заголовок, який був під даним відео:
Звернення до Всесвятішого Патріарха Константинопольського Варфоломія від священика Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ, який біля Свято-Духівського кафедрального собору УПЦ в Чернівцях відчув "християнську любов" прихильників ПЦУ.
Вчора, під час подій в Чернівцях на каналі від єпархії побиття даного отця порівнювали з побиттям не кого небудь, а митрополита Феодосія. Оговорочка по Фрейду, чи шило з мішка вилізло?
Писати це важко, а ще важче бачити піар і подальшу політику подвійних стандартів крізь горе.
о. Андрій написав;
«Якщо собор їхній захищати - то всім треба бігти. А якщо простий парафіяльний храм, то роблять вигляд, що нічого не чують і не бачать.
Багато з митрополитів жодного разу не приїздили до храмів, які захоплювали, Їм плюс-мінус 30 парафій не проблема... Чуваки тупо порахували і зрозуміли, що основа їхнього бізнесу не постраждає. А щоб компенсувати втрати, можна збільшити єпархіальні податки на храми, які ще залишаються в УПЦ.»
«Якщо собор їхній захищати - то всім треба бігти. А якщо простий парафіяльний храм, то роблять вигляд, що нічого не чують і не бачать.
Багато з митрополитів жодного разу не приїздили до храмів, які захоплювали, Їм плюс-мінус 30 парафій не проблема... Чуваки тупо порахували і зрозуміли, що основа їхнього бізнесу не постраждає. А щоб компенсувати втрати, можна збільшити єпархіальні податки на храми, які ще залишаються в УПЦ.»
Пост від буковинських підписників
*пост написаний вчора, тому він написаний в теперішньому часі
Рідні мої, що ж вам скажу, сьогодні бурна днина
Я, як чернівецька душа не можу мовчати. Це що бляха взагалі було, це ганьба, сором, чи позор, ну тут хочеться сказанути рускоє слово. По фото можна зрозуміти, що мова піде про Свято-Духівський кафедральний собор м. Чернівці, про церкву на якій зроблять бабло російські ЗМІ вже завтра, про церкву в якій починав свою архієрейську кар’єру Онуфрій (Березовський), про церкву, в якій очолював службу п. Кирилл (Гундяєв), звісно, все що сьогодні сталося я назву сумною подією, але і цирк буває сумним, тобто це банально був цирк, бо після сьогоднішнього перформенсу більше питань, ніж відповідей. Черкаси номер два, так можна описати цю подію, але в Черкасах віряни ПЦУ змогли зайти, а тут ні. Починалося все доволі безнадійно, навіть я, спостерігаючи за цим всім по трансляції вже подумки уявляв, як в соборі лине «повсякчас», замість «присно», но раптом на територію де тьма поліції проривається штурм на чолі з митрополитом Мелетієм (Єгоренко) і поліція пропускає їх. Питання до поліції, чому ви не продовжили тримати круг навколо храму, страх, чи договорняк? Питання до CБУ, чому ви не зробила це по тихому в темну ніч, коли комен. година, якщо ви ж знали, що буде таке шоу? Питання до м. Мелетія, владико, чому ви приїхали вже майже перед самим штурмом, чому не прибули туди одним з перших? Питання до єпископа Феогноста (Бодоряка), владико, чому ваше священство зібралося через дорогу від собору, а вас там не було, навіть вашого секретаря там теж не було, страх, чи ви очікували щоб прийти на все готове? Питання до о. Романа Грищука, отче, в лютому ви так вправно зробили збори, так перевели, що аж гай засвистів, чому зараз ви не пішли, у вас зараз всі карти в руках, грайте, чому ви розвернулися і пішли в миколаївську церкву співати тропар Пасхи, нащо? Питання до м. Онуфрія (Березовського), владико, чому ви, перебуваючи в Чернівцях не прийшли боронити свою святиню, яку ви і відроджували, в якій ви служили кілька раз на рік і в якій вас вважають майже богом, чому ви відправили своїх іподияконів на те побоїще, ви приймали ванну? І таких питань можна поставити безліч до безлічі осіб, аналізуючи цей весь цирк, можна зрозуміти, що це цирк, але кому він вигідний і хто режисер? Особисто в мене виникла думка стосовно болгарок і пилок, то ж віряни УПЦ зломили забор історичної пам’ятки, щоб прорватися всередину, це ж віряни УПЦ пилили вхідні двері, щоб зайти в собор, чи не віряни УПЦ бігали з болгарками в інших куточка України, і все ж питань набагато більше, ніж відповідей на них. Мене здивувала поведінка м. Мелетія, невже він скотився до рівня Феодосія (Снігірьова), щоб таке чудити, звертатися до начальника ПЦУ, це ще ж треба до такого додуматися. Ви владико, гарні меми робите, в лютому після вашої розмови із о. Грищуком наша мемна колекція поповнилася «ета емоциі, ета емоциі, па брацкі» та «опа і ще один владиченька», після сьогоднішнього у нас новий мем «члєни», ви вмієте тримати марку гумору, що буде далі. Я ж посмію вас покритикувати, ви наштампували собі купу вікарних архієреїв, чому ви грудьми на амбразуру кидаєте єпископа Никиту (Сторожука), який в Чернівцях просто мешкає, бо ж кафедра його у Івано-Франківську, ви виходить слабкий лідер, що не змогли згрупувати своїх вікарних, щоб вони прийшли вам на допомогу, все ж гуртом і батька легше бити. Я можу і далі продовжити критикувати і задавати питання, але тоді цей пост буде дуже великим. Маємо, що маємо...
———————————————
Хочеш насмішити Бога, заплануй, вчора надумав я собі, що вечір вівторка проведу з бокалом вина і за переглядом Величного Століття, червоне вино і чергова перемога Гюрем Султан, но не тут воно було, але все ж, вина я випив. Я радий, що я не пішов на те шоу, мого духу там і в помині не було і знаєте, може воно і на краще. Хоч я і вірянин УПЦ, але з ліберальними поглядами і бачу, що якщо не почати масові реформи, то церква перетвориться на зборіще маргіналів, в яке вона вже починає перетворюватися.
Автор Кароліна Вельська
*пост написаний вчора, тому він написаний в теперішньому часі
Рідні мої, що ж вам скажу, сьогодні бурна днина
Я, як чернівецька душа не можу мовчати. Це що бляха взагалі було, це ганьба, сором, чи позор, ну тут хочеться сказанути рускоє слово. По фото можна зрозуміти, що мова піде про Свято-Духівський кафедральний собор м. Чернівці, про церкву на якій зроблять бабло російські ЗМІ вже завтра, про церкву в якій починав свою архієрейську кар’єру Онуфрій (Березовський), про церкву, в якій очолював службу п. Кирилл (Гундяєв), звісно, все що сьогодні сталося я назву сумною подією, але і цирк буває сумним, тобто це банально був цирк, бо після сьогоднішнього перформенсу більше питань, ніж відповідей. Черкаси номер два, так можна описати цю подію, але в Черкасах віряни ПЦУ змогли зайти, а тут ні. Починалося все доволі безнадійно, навіть я, спостерігаючи за цим всім по трансляції вже подумки уявляв, як в соборі лине «повсякчас», замість «присно», но раптом на територію де тьма поліції проривається штурм на чолі з митрополитом Мелетієм (Єгоренко) і поліція пропускає їх. Питання до поліції, чому ви не продовжили тримати круг навколо храму, страх, чи договорняк? Питання до CБУ, чому ви не зробила це по тихому в темну ніч, коли комен. година, якщо ви ж знали, що буде таке шоу? Питання до м. Мелетія, владико, чому ви приїхали вже майже перед самим штурмом, чому не прибули туди одним з перших? Питання до єпископа Феогноста (Бодоряка), владико, чому ваше священство зібралося через дорогу від собору, а вас там не було, навіть вашого секретаря там теж не було, страх, чи ви очікували щоб прийти на все готове? Питання до о. Романа Грищука, отче, в лютому ви так вправно зробили збори, так перевели, що аж гай засвистів, чому зараз ви не пішли, у вас зараз всі карти в руках, грайте, чому ви розвернулися і пішли в миколаївську церкву співати тропар Пасхи, нащо? Питання до м. Онуфрія (Березовського), владико, чому ви, перебуваючи в Чернівцях не прийшли боронити свою святиню, яку ви і відроджували, в якій ви служили кілька раз на рік і в якій вас вважають майже богом, чому ви відправили своїх іподияконів на те побоїще, ви приймали ванну? І таких питань можна поставити безліч до безлічі осіб, аналізуючи цей весь цирк, можна зрозуміти, що це цирк, але кому він вигідний і хто режисер? Особисто в мене виникла думка стосовно болгарок і пилок, то ж віряни УПЦ зломили забор історичної пам’ятки, щоб прорватися всередину, це ж віряни УПЦ пилили вхідні двері, щоб зайти в собор, чи не віряни УПЦ бігали з болгарками в інших куточка України, і все ж питань набагато більше, ніж відповідей на них. Мене здивувала поведінка м. Мелетія, невже він скотився до рівня Феодосія (Снігірьова), щоб таке чудити, звертатися до начальника ПЦУ, це ще ж треба до такого додуматися. Ви владико, гарні меми робите, в лютому після вашої розмови із о. Грищуком наша мемна колекція поповнилася «ета емоциі, ета емоциі, па брацкі» та «опа і ще один владиченька», після сьогоднішнього у нас новий мем «члєни», ви вмієте тримати марку гумору, що буде далі. Я ж посмію вас покритикувати, ви наштампували собі купу вікарних архієреїв, чому ви грудьми на амбразуру кидаєте єпископа Никиту (Сторожука), який в Чернівцях просто мешкає, бо ж кафедра його у Івано-Франківську, ви виходить слабкий лідер, що не змогли згрупувати своїх вікарних, щоб вони прийшли вам на допомогу, все ж гуртом і батька легше бити. Я можу і далі продовжити критикувати і задавати питання, але тоді цей пост буде дуже великим. Маємо, що маємо...
———————————————
Хочеш насмішити Бога, заплануй, вчора надумав я собі, що вечір вівторка проведу з бокалом вина і за переглядом Величного Століття, червоне вино і чергова перемога Гюрем Султан, но не тут воно було, але все ж, вина я випив. Я радий, що я не пішов на те шоу, мого духу там і в помині не було і знаєте, може воно і на краще. Хоч я і вірянин УПЦ, але з ліберальними поглядами і бачу, що якщо не почати масові реформи, то церква перетвориться на зборіще маргіналів, в яке вона вже починає перетворюватися.
Автор Кароліна Вельська
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Благодатний Чернівецький собор зцілює "неходячого".
Стидобисько і позорисько Чернівецьких мамкіних рейдерів.
Цікаво, а в поліцейських машинах цих бравих молодиків повезли в ТЦК і далі в штурмовики, чи відпустили безкарними далі? З таких бравих хлопців була б гарна ротація нашим героям на передовій. Таке добро пропадає в тилу і не має куди силу подіти.
Позор і митрополиту Мелетію, і єпископу Феогносту.
З вами обома церкві каюк, хто б з вас не продовжив далі служити в тому соборі. Ви обоє як дурні, бо не розумієте що ви дурні, вважаючи себе великими комбінаторами. А-ля я єпископ, а ти какашка.
Хто батько брехні? Отож бо і воно... А хто його діти? Так отож...
Стидобисько і позорисько Чернівецьких мамкіних рейдерів.
Цікаво, а в поліцейських машинах цих бравих молодиків повезли в ТЦК і далі в штурмовики, чи відпустили безкарними далі? З таких бравих хлопців була б гарна ротація нашим героям на передовій. Таке добро пропадає в тилу і не має куди силу подіти.
Позор і митрополиту Мелетію, і єпископу Феогносту.
З вами обома церкві каюк, хто б з вас не продовжив далі служити в тому соборі. Ви обоє як дурні, бо не розумієте що ви дурні, вважаючи себе великими комбінаторами. А-ля я єпископ, а ти какашка.
Хто батько брехні? Отож бо і воно... А хто його діти? Так отож...
Повідомляють, що планується ще одна спроба віджати Свято-Духівський кафедральний собор в Чернівцях. Для цього будуть звезені різні браві молодики з західних регіонів.
Якщо позоритися, то позоритися до кінця. Чи не так, балдико Феогносте?
Якщо позоритися, то позоритися до кінця. Чи не так, балдико Феогносте?