Моєю, мабуть, найулюбленішою особливістю є любов режисера, до неприродних або дивних залежностей. В "Мемуарах" одне з таких равлики, в "Мері та Макс" це листування. Головні герої відлюдники, які часто знаходяться в аморальному просторі, але завжди! залишаються собою.

Була щаслива побачити омажі на Мельєза, бо в "Мері та Макс" був омаж на "Сніданок у Тіффані". Видно що він дуже сильно поважає мистецтво і, навіть це, робить в своєрідному стилі. Смішно було побачити камео Фіделя Кастро, бо ми минулому фільмі був Енштейн.

Мемуари равлика розповідають про параліч самотності. Ви стаєте залежними від різних речей книжок, листування, колекціонування равликів, а потім це приводить до незворотного, ваші залежності починають ставати небезпечними для вас самих.

В мене так само - кіно колись завело мене в прірву самотності, я стала залежна від серіалів, проводила по 8 годин за телевізором нон-стопом переглядаючи усе що знайду онлайн. Залежність переросла в кінокомікси, бо коли тобі страшно знаходитись вдома ти хочеш забути все і "Мемуари равлика" передають цей стан до болю влучно.

Фільм допомогає знайти себе, вирватись зі своєї клітки, нарешті стати вільним він своєї залежності, бути собою та йти на ризики. Що може бути краще за щирий маніфест не ідеальному життю?