я хотіла з вами поговорити про мистецтво я завжди відчувала що візуальне мистецтво це те, що не може стати "моїм", так само як і я не можу цілком оголосити себе до нього причетним. я вміюмалювати лише 1 тип зображень — мандали/зентангли, я розвивала це кілька років, навчилася, роздарувала всі малюнки і втомилася. це було класно, але я все життя хочу іншого — зображати людський досвід, а в круги з візерунками не виходить вкласти його так уже багато. я чудово знаю, що щоб навчитися — треба малювати. хоч якось, будь-що. я не зможу нічого виростити, поки нема навіть насінини в землі. одного разу я говорила про це з Олегом Тістолом, видатним художником українського необароко. я сказала, що настільки не вмію малювати, що боюся навіть пробувати, бо результат завжди розчаровує. він сказав: "треба малювати хєрню". постійно малювати хєрню, хоч на полотні хоч на серветці. тільки так ти зрештою почнеш ловити відчуття, що є хєрня, а що ні, і як робити не хєрню. це добряче засіло мені в голові на певний час, але я так і не пробилася до того майндсету — і здається, недооцінила, який наголос Олег Тістол ставив на слово "хєрня". певно, він не мав на увазі, що буде виходити погано, але з цим треба примиритися. думаю, це було про те, що малювати хєрню треба цілеспрямовано. тоді не буде очікувань від себе. не буде втрати мотивації через те, що "знову вийшла якась хєрня" — бо вона й мала вийти. тож із часом я забула про це. і так і не змогла. я намагаюся час від часу, але кожний малюнок завжди опиняється видертим зі скетчбуку, бо як би я не занижувала очікування від себе, я не можу змиритися з результатом. я намагаюся вмовити себе зупинитися, але видираю сторінки все одно.
на цьому бекґраунді поняття візуального мистецтва залишалося для мене чимось... "забороненим для таких, як я". мистецтво було чимось недосяжно-ефемерним, але водночас із дуже конкретними межами, до яких жодна з моїх спроб малювати не могла дотягнутися. у мені вкорінилася думка, що моїм єдиним способом самовираження назавжди залишиться текст. а якщо я не зможу чи не захочу писати, то в мене не буде нічого. жодного способу крикнути щось в етер. бо для цього потрібно створювати мистецтво, а воно для мене закрите.
аж раптом цього року в мене стало прокидатися туманне відчуття, що я роздула з поняття "мистецтво" щось божественно страшне і водночас — звузила його до дуже душних рамок. воно ніколи не було лише про малюнки, або лише про фотографію, наприклад. воно завжди було будь-чим, створеним із певним почуттям, чи захватом, чи цікавістю, чи посилом, чи криком в етер. це не лише живопис. це колажі з чого попало. це нарізка відео з певним вайбом. це все, що я захочу. наразі я відкрила для себе самовираження в еджових метаіронічних картинках. я не знаю, хто чергову картинку побачить, але маю впевненість, що чиєсь "мені погано" має той самий флейвор, що моє, і ми на якомусь метафізичному рівні обміняємося думкою "я тебе відчуваю". і я не лишуся закритою у власній голові зі своїми почуттями. я дам їм простір у дурацькому жипегу. сьогодні мені дуже сильно хотілося завдати собі шкоди. натомість я дві години робила картинку з кроликом і написом "я обожнюю самодеструкцію" (я знаю, воно не виглядає як дві години, але час за цими штуками летить дуже швидко). i see this as a win.
я хотіла з вами поговорити про мистецтво я завжди відчувала що візуальне мистецтво це те, що не може стати "моїм", так само як і я не можу цілком оголосити себе до нього причетним. я вміюмалювати лише 1 тип зображень — мандали/зентангли, я розвивала це кілька років, навчилася, роздарувала всі малюнки і втомилася. це було класно, але я все життя хочу іншого — зображати людський досвід, а в круги з візерунками не виходить вкласти його так уже багато. я чудово знаю, що щоб навчитися — треба малювати. хоч якось, будь-що. я не зможу нічого виростити, поки нема навіть насінини в землі. одного разу я говорила про це з Олегом Тістолом, видатним художником українського необароко. я сказала, що настільки не вмію малювати, що боюся навіть пробувати, бо результат завжди розчаровує. він сказав: "треба малювати хєрню". постійно малювати хєрню, хоч на полотні хоч на серветці. тільки так ти зрештою почнеш ловити відчуття, що є хєрня, а що ні, і як робити не хєрню. це добряче засіло мені в голові на певний час, але я так і не пробилася до того майндсету — і здається, недооцінила, який наголос Олег Тістол ставив на слово "хєрня". певно, він не мав на увазі, що буде виходити погано, але з цим треба примиритися. думаю, це було про те, що малювати хєрню треба цілеспрямовано. тоді не буде очікувань від себе. не буде втрати мотивації через те, що "знову вийшла якась хєрня" — бо вона й мала вийти. тож із часом я забула про це. і так і не змогла. я намагаюся час від часу, але кожний малюнок завжди опиняється видертим зі скетчбуку, бо як би я не занижувала очікування від себе, я не можу змиритися з результатом. я намагаюся вмовити себе зупинитися, але видираю сторінки все одно.
на цьому бекґраунді поняття візуального мистецтва залишалося для мене чимось... "забороненим для таких, як я". мистецтво було чимось недосяжно-ефемерним, але водночас із дуже конкретними межами, до яких жодна з моїх спроб малювати не могла дотягнутися. у мені вкорінилася думка, що моїм єдиним способом самовираження назавжди залишиться текст. а якщо я не зможу чи не захочу писати, то в мене не буде нічого. жодного способу крикнути щось в етер. бо для цього потрібно створювати мистецтво, а воно для мене закрите.
аж раптом цього року в мене стало прокидатися туманне відчуття, що я роздула з поняття "мистецтво" щось божественно страшне і водночас — звузила його до дуже душних рамок. воно ніколи не було лише про малюнки, або лише про фотографію, наприклад. воно завжди було будь-чим, створеним із певним почуттям, чи захватом, чи цікавістю, чи посилом, чи криком в етер. це не лише живопис. це колажі з чого попало. це нарізка відео з певним вайбом. це все, що я захочу. наразі я відкрила для себе самовираження в еджових метаіронічних картинках. я не знаю, хто чергову картинку побачить, але маю впевненість, що чиєсь "мені погано" має той самий флейвор, що моє, і ми на якомусь метафізичному рівні обміняємося думкою "я тебе відчуваю". і я не лишуся закритою у власній голові зі своїми почуттями. я дам їм простір у дурацькому жипегу. сьогодні мені дуже сильно хотілося завдати собі шкоди. натомість я дві години робила картинку з кроликом і написом "я обожнюю самодеструкцію" (я знаю, воно не виглядає як дві години, але час за цими штуками летить дуже швидко). i see this as a win.
WhatsApp, a rival messaging platform, introduced some measures to counter disinformation when Covid-19 was first sweeping the world. During the operations, Sebi officials seized various records and documents, including 34 mobile phones, six laptops, four desktops, four tablets, two hard drive disks and one pen drive from the custody of these persons. "The result is on this photo: fiery 'greetings' to the invaders," the Security Service of Ukraine wrote alongside a photo showing several military vehicles among plumes of black smoke. Meanwhile, a completely redesigned attachment menu appears when sending multiple photos or vides. Users can tap "X selected" (X being the number of items) at the top of the panel to preview how the album will look in the chat when it's sent, as well as rearrange or remove selected media. "The inflation fire was already hot and now with war-driven inflation added to the mix, it will grow even hotter, setting off a scramble by the world’s central banks to pull back their stimulus earlier than expected," Chris Rupkey, chief economist at FWDBONDS, wrote in an email. "A spike in inflation rates has preceded economic recessions historically and this time prices have soared to levels that once again pose a threat to growth."
from in
