Українське під забороною: як переслідували за синьо-жовтий прапор?

Як переслідували за український прапор у Російській імперії, СРСР, Австро-Угорщині, Третьому Рейху? І чому, на жаль, ця історія не залишилася в минулому?

🇺🇦 Наш прапор — здавна український символ

Синьо-жовтий двоколор був прапором Руського Королівства (Галицько-Волинського князівства) ще у 13 столітті. Ще з тих часів його почали асоціювати із русинами (тобто, українцями). У 1848 році Головна Руська Рада, перша українська політична організація в Галичині, проголошує синьо-жовтий стяг як прапор українців на західних землях.

До відновлення своєї незалежности Україна тривалий час перебувала під окупаціями різних держав та режимів, і кожна окупаційна влада займалася придушуванням української ідентичності на захоплених землях, асиміляцією населення та боротьбою з визвольними рухами.

Як переслідували за жовто-синій прапор різні окупаційні режими? 👇🏽👇🏽👇🏽

Український прапор у Російській імперії

До кінця XIX ст. у Російській імперії жовто-синій прапор активно не використовувався як символ українського національного руху, тому не було чітких законів, які би засуджували за його використання. Проте, наприкінці 1800-хх українці активізовуються, а імперія реагує більшими переслідуваннями.

Емський указ імператора Олександра II від 1876 року вводить тотальну заборону на українське: насамперед переслідуються мова та її друк, народні пісні та мистецтво. З початку революції 1905р. влада Російської імперії почала розглядати синьо-жовтий прапор як знак сепаратизму та бунту. Царський уряд ввів заборону на використання української символіки.

У 1900хх у Російській імперії за наш національний прапор можна було отримати штраф у кращому випадку. Якщо символіка використовувалася на політичних акціях, людей чекав арешт чи ув'язнення, в особливо тяжких випадках — заслання. Крім того, для активістів національного руху існували списки жандармерії та поліції, вони перебували під постійним наглядом.

Український прапор в СРСР

Після приходу на українські землі радянської окупації жовто-синій прапор, який асоціювався з УНР та боротьбою за незалежність, став символом «буржуазного націоналізму». У СРСР передбачалося суворе покарання за «антирадянську пропаганду і агітацію». Покарання могло становити 5–10 років виправно-трудових таборів. Під час масових репресій у 1930-х роках за участь у націоналістичних організаціях та використання символіки УНР можна було отримати смертний вирок.

Український прапор в Австро-Угорській імперії

До Першої світової Австро-Угорщина, на відміну від Російської імперії, мала більш ліберальну політику щодо культурних і мовних прав національних меншин. Українці на Галичині мали можливість створювати товариства і культурні установи. Жовто-синя символіка асоціювалася з українським національним рухом, зокрема з організаціями на кшталт «Просвіти». Політична ситуація була неоднозначною, але здебільшого використання українського прапора без прямих закликів до сепаратизму не переслідувалося.

Під час Першої світової війни політика Австро-Угорщини до українців різко змінюється. В основному через підозри їх у проросійських симпатіях багато українців, які використовували національну символіку або виявляли політичну активність, зазнавали репресій. Синьо-жовтий прапор та інші символи української ідентичності призводили до арештів. Чимало українців були заслані у спецтабори для політично неблагонадійних, як от Телергоф.

Український прапор у Польській Республіці (1919-1939)

Між двома світовими війнами західні землі України опинилися під польською окупацією. Уряд проводив політику «пацифікації», спрямовану на утиски українського населення, закриття українських установ і заборону публічних проявів національної ідентичності. Наш національний рух в той період був особливо активним та створював проблеми для польської влади. Чимало людей, що використовували національну символіку та чинили цивільний опір Польщі, були затримані та ув'язнені.

Шукайте продовження нижче 👇🏽

... ☝🏽

Український прапор у Третьому Рейху

Ставлення нацистської Німеччини до українського національного руху в часи Другої світової — це історія нечесної гри, де переможцем завжди мала бути тільки Німеччина. Так, німці подекуди дозволяли і навіть заохочували використання українських національних символів, коли це було їм на руку та протистояло СРСР. Та як тільки український націоналізм ставав невигідним Рейху, усіх активних українців саджали у в'язниці чи знищували у концтаборах.

Історія би залишилася історією, але вона продовжується і зараз. Так, із 2014 року росія, що окупувала частину українських територій, переслідує українців в окупації та незаконно «карає» за використання національного прапору. Хоча досі ніяких чітких законів про заборону жовто-синього стягу немає ані в РФ, ані в так званих «Л/ДНР», за його використання росія може посадити, знищити або вбити.

#ікрапка_українство #ікрапка_історія

Стеж за @IKRAPKA_MEDIA
Читай
Коментуй
Поширюй

Правозахист чи правоборотьба? У чому філософія активізму?

Часто активістів називають правозахисниками. А що робити, якщо ніяких прав у законах ще немає?

Тема «хто такі правозахисники» відводить нас до моменту появи прав людини як таких. Адже весь цей перелік наших прав — на життя, на свободу думки, на освіту та працюю тощо — не існував завжди, а був створений у певний час. Права людини — це концепція, яка отримала міжнародне визнання у 1948 році з появою Загальної декларації прав людини. 

Ще до появи Загальної декларації ООН у Франції була ухвалена Декларація прав людини і громадянина. Це був один з перших випадків, коли концепція прав людини була реалізована на національному рівні. Зараз же, маючи ніби ухвалені права людини на рівні всьо світу, часто є проблемою саме їхня реалізація в національному масштабі. Наприклад, ісламські країни, які порушують основоположні права жінок, або Північна Корея, де про свободу можна навіть не казати.

Але хто такі правозахисники? 

Це слово ще зовсім молоде. Воно з'явилося вже після Загальної декларації ООН про права людини, навіть ще кількома десятками років пізніше після цього. У 1960-1970-х роках на міжнародній арені з'являються організації та окремі активісти, що займаються захистом прав людини у світі. Наприклад, організація Amnesty International, заснована у 1961 році, яка боролася за права політичних в'язнів та різних переслідуваних груп. А також інші, що діяли проти порушень прав людини в тоталітарних режимах.

Але що робити, коли ніяких прав у законах ще немає? Наприклад, Україна та гомосексуальні люди. До 2015 року не було закону, який би захищав ґеїв та лесбійок від дискримінації при прийомі на роботу. Правозахист неможливий в умовах відсутності наданих законом прав. Тут настає правоборотьба — і врешті, в тому числі завдяки вимогам українських активістів, у 2015 році Україна забороняє у Трудовому кодексі дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації у сфері праці.

Активізм загалом — це ширше, ніж правозахист. Варто згадати навіть те, що різні міжнародні конвенції часто ухвалюються тільки після тривалої боротьби за них. 

«Права не дають — права беруть».

Активізм — це суміш різних способів та методів, і часто права для різних груп доводиться виборювати з нуля.

------------------------------------
#ікрапка_культура #ікрапка_активізм

@IKRAPKA_MEDIA

«В Україні жінки вперше...»

Коли перша жінка в Україні стала машиністкою у метрополітені? А коли перша жінка стала працювати глибоко в шахті... Безліч маленьких проривів, які сталися вже за час новітньої української незалежності...

Перша жінка-машиністка у метро

У 2024 році в харківському метрополітені почала працювати жінка-машиністка — Анастасія Мазуркова. Це перша жінка на такій посаді в українському метрополітені. Також цьогоріч ще кілька жінок лише проходять навчання на роботу машиністками у метро Києва.

Перша українська пілотка вертольоту

Тетяна Конарєва-Шиляєва — жінка, перша пілотка вертольота Мі-8 в Україні. Навчалась в Харківському інституті військово-повітряних сил, який закінчила в 2003 році. Має більше 20 років військової служби в авіації.

Перша водолазка в українській армії

У 2020 році тоді ще дев'ятнадцятирічна Катерина Нікітенко стала першою жінкою в українському війську, яка пройшла підготовку та здобула кваліфікацію водолазки. В її обов'язки входить розчищення акваторії моря та перевірка суден на наявність вибухівки.

Перша жінка-генералка в ЗСУ

Тетяна Остащенко в 2021 році стала першою жінкою-командувачкою окремого роду сил в історії Збройних сил України, а також першою жінкою — бригадною генералкою.

Перша саперка-кінологиня

У 2023 році кінологиня-саперка Ніка стала першою жінкою в ДСНС, яка опанувала цю професію. На жаль, у відомстві не зазначили прізвище дівчини.

Перша капітанка корабля незалежної України

Тетяна Олійник — перша в Україні жінка-капітанка далекого плавання, і, судячи з відкритої інформації, єдина. Тетяна на посаді з 2001 року, і для цього пройшла дууууже довгий шлях, ідучи до своєї цілі ще з 1980-х років, але здійснивши її уже після 2000го.

Перша дівчина-штурманка бойового корабля

Євгенія Бакай — перша дівчина-штурмака українського національного флоту. Тільки у березні 2022 вона закінчила навчання у коледжі морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія», а вже у травні того ж року стала незамінною частиною екіпажу бойового судна.

Жінки у шахтах

Вже після початку повномасштабної війни росії проти України чимало жінок стали працювати в шахтах, на глибині. Жінки в Україні працювали на вугільновидобувних підприємствах і раніше, але тривалий час закон обмежував для них саме роботу під землею. Наразі велика кількість чоловіків, що працювали у шахтах, мобілізовані, і їх замінили жінки. Насправді така ситуація в Україні вже не вперше, бо так само вже було за часів СРСР під час другої світової війни.

--------------------------------
#ікрапка_жінки

>>>>> @IKRAPKA_MEDIA

🏳️‍🌈🇺🇦 Президент України підтримує партнерства для одностатевих пар

16 листопада на зустрічі зі студентами Президент України відповів на питання одного з учасників Микити Гаврилюка: «Чи підпишете ви законопроєкт про цивільні партнерства»?
Зеленський відповів «Так!»

Відео з відповіддю Микита оприлюднив у себе у соціальних мережах.

Нагадаємо, що більше 70% людей в Україні підтримують рівні права для ЛҐБТІК+. Про це свідчить опитування КМІС у 2024 році.

Коментатори у мережі спитали, чи справді президент зрозумів, про що питання. Микита відповідає, що так, адже спочатку спитав розгорнутіше, а на відео вдалося зняти друге питання, яке в більш короткій формі.

#ікрапка_лґбт

@IKRAPKA_MEDIA

Конституція України, яка є найвищим законом для всіх українців, говорить, що Україна — це світська держава. Релігійні вподобання людей можуть бути якими завгодно, але це виключно їхня приватна справа, яка не має впливати на права інших громадян в країні

Але, звісно, ми всеодно раді репостам 🥰🥰🥰
Підписуйтесь на наш інстаґрам

@IKRAPKA_MEDIA
Медіа, де поважають права людини

Кримська народна республіка
як кримські татари заснували найпрогресивнішу країну серед ісламських народів

Кримська народна республіка — проголошена кримськотатарським народом держава, що існувала на півострові, може здатися, недовго: з 13 грудня 1917 року до кінця січня 1918. Офіційне життя республіки тривало близько півтора місяці, допоки весь Крим не окупувала радянська армія. Проте, історія кримськотатарської держави доби української революції куди ширша, а знати її — дорівнює більше розуміти контекст Криму та його корінного народу.

Контекст створення республіки

Лютнева революція 1917 року призвела до падіння монархії в російській імперії. Влада опинилася в руках тимчасового уряду, політична ситуація стала нестабільною. Саме в цей час почали активізуватися національні рухи на всіх землях поневолених народів. На теренах України починається українська революція, а в Криму поступово повстає корінний народ півострова. Ці події також називають революцією — кримськотатарською.

Спочатку розмови були про автономію

В умовах розпаду імперської влади на півострові активізується молода кримськотатарська національна еліта. У квітні 1917 в Сімферополі був скликаний З'їзд мусульман Криму, який обрав Мусульманський виконавчий комітет на чолі з юристом і публіцистом Номаном Челебіджіханом. Тоді ще не передбачали, що новий орган проголошуватиме нову державу — кримські татари переважно говорили про автономію у складі нової демократичної росії. Проте, доволі швидко стало зрозуміло, що будь-яка автономія швидко розіб'ється російським імперіалізмом, який житиме і без монархії.

Перемовини КримНР та УНР

Події української та кримськотатарської революцій відбувалися в доволі однаковому темпі. Об'єднання та з'їзди національних еліт, за якими слідувало створення органів, що представляли національні рухи, проголошення автономії, а потім — незалежності. Між українцями та кримськими татарами ще з весни велися переговори, і влітку-восени 1917 Українська Центральна Рада визнала основним суб‘єктом самовизначення в Криму саме кримськотатарський народ.

Встановлення кримськотатарської влади в Криму

Створений Мусульманський виконавчий комітет вже за кілька місяців мав у всіх повітових містах підпорядковані собі місцеві мусульманські комітети, а в селах — уповноважених і сільські комітети. Фактично впродовж кількох місяців була вибудована вертикаль влади. Протягом літа 1917 у Сімферополі створюється кримськотатарський батальйон, Мусвиконком підпорядковує собі військові частини Криму, які складалися переважно з кримських татар.

Маленька доба розквіту кримськотатарської культури

У липні 1917 року була створена перша кримськотатарська політична партія «Milliy Firqa» («Національна партія»). Мусульманський виконавчий комітет розпочинає друг газет «Millet» кримськотатарською та політично радикальнішої, але російськомовної, «Голос татар». У листопаді створюється кримськотатарський національний музей та два вищих навчальні заклади. Національні групи Криму — насамперед українці та кримські татари — стають помітними політичними силами, здатними впливати на події на півострові та рішення ще наявної там російської адміністрації.

Створення Курултаю

Ближче до осені 1917 року вже стає зрозуміло, що росіяни дедалі менше підтримують ідею перетворення росії на федерацію вільних народів, тому національним рухам варто діяти радикальніше, аби мати свободу. У листопаді 1917 року кримські татари проводять вибори та створюють Курултай (парламент) — орган отримує повноваження на вирішення найважливіших питань народу.

Проголошення Кримської народної республіки

13 грудня 1917 року Курултай проголошує Кримську народну республіку. Новостворена держава стала першою республікою серед мусульманських народів. Водночас, сама країна визнавалася світською — не релігійною. Того ж місяця Кримську республіку визнала Українська Центральна Рада — головний орган УНР.

Цікаво, що в якості національного прапора кримські татари у 1917 використовували однотонний блакитний стяг, без жодних додаткових елементів.

↓ продовження нижче ↓

Кримськотатарська держава — рівна та демократична

Кримська народна республіка створювалася на засадах права кожного народу Криму жити своїм життям без домінування одного над іншим. Кримські татари стали першим мусульманським народом, що дав рівне виборче право для чоловіків та жінок. Зокрема, це було закріплено у Конструкції КримНР, відомій як «Кримськотатарські основні закони». У обраному 1917 року Курултаї серед 76 делегатів було четверо жінок.

Окупація СРСР та терор проти кримських татар

З середини грудня до кінця січня 1918 року більшовики розпочали військове захоплення Криму, поступово окупувавши півострів. Війська кримських татар воювали та чинили опір, але були ще не надто чисельними та не до кінця сформованими. Усіх причетних до створення кримськотатарської держави було оголошено у розшук, протягом зими 1917-1918 щонайменше 1000 осіб, причетних до революції, було вбито. Лідера народу Номана Челебіджихана 23 лютого 1918 року розстріляли у Севастопольській в'язниці. Совєцька влада влаштувала у наступні роки в Криму терор, масові погроми кримськотатарських селищ, радянські солдати ґвалтували жінок та дівчат.

Кримськотатарська революція 1917—1918 років створила найпрогресивнішу державу серед усіх мусульманських народів. Це був короткий розквіт кримськотатарської культури та національної ідентичності. Боротьба кримських татар ішла пліч-о-пліч з українською революцією. Але, як і будь-який національний рух, що повстав проти російського імперіалізму, Кримська народна республіка була жорстокого знищена совєтами, а уся її еліта — послідовно вбита.

#ікрапка_історія #ікрапка_культура

@IKRAPKA_MEDIA

Читати в інстаґрамі • Підтримати медіа

146 днів оборони та 2 рази в оточенні: бої за Луганський аеропорт

Я, як людина з Донецька, яка з самого початку війни у 2014 цікавиться війною, і намагається бути в курсі її подій, були трохи шоковані, що нічого не знали про цю сторінку російсько-української війни. Я навіть не знали, що в Луганську був аеропорт. Лише нещодавно випадково про нього почули, коли говорили з подругою, яка жила в Криму до 2014.

(слова редактора) 

Луганськ — один з двох обласних центрів українського Донбасу, місто, що завжди відігравало дещо другорядне значення у регіоні. Менша кількість населення та слабша регіональна економіка. Так, мабуть, і з сучасною війною: Донецький аеропорт став одним з головних символів російсько-української війни часів АТО, але в той же час мало людей знають про бої за Луганський. А це — ще одна, важлива для нашої пам'яті історія, як терористична росія знищувала та захоплювала українську землю.

Місце, якого вже немає на карті

Луганський аеропорт розташований на південь від Луганська, в селі Переможне. Зараз на цьому місці немає нічого, крім гірок руїн. Місце можна знайти на карті лише через супутник, але за назвою ви його не побачите. 

Сили ЗСУ на півночі, аеропорт на півдні

Аеропорт — завжди важливий у війні об'єкт. З луганським відіграло ключову роль його розташування. У 2014 (і до 2022) ЗСУ контролювали частину області на північ від Луганська, а аеропорт стояв на півдні за містом. Для контролю над ним потрібно спочатку відбити захоплене місто, інакше це практично війна в оточенні. Але навіть за цих умов українська армія намагалася втримати контроль над об'єктом. 

Перше оточення

Україна надіслала військові сили для захисту Луганського аеропорту 8 квітня 2014. Ще два дні раніше російські сили захопили будівлю СБУ у Луганську, тож саме місто вже фактично опинилося під російським контролем. Два місяці близько 350 українських військових перебували в оточенні, але отримували постачання літаками. 14 червня росіяни підбили один з бортів, і повітряне постачання припинилося. 6 липня росіяни вперше обстріляли Луганський аеропорт з «Градів».

Деблокада та звільнення низки сіл 

У липні 2014 українське командування вирішує прорвати російське оточення навколо Луганського аеропорту. Із втратами, 14 липня колона підкріплення зайшла на його територію. А 20 числа почали бійці «Айдару» почали наступ під Луганськом, та звільнили низку населених пунктів — Георгіївку, Новосвітлівку, Хрящувате.

Друге оточення 

У серпні 2014 росіяни почали наступ своїми регулярними військами на Луганщині, зокрема використовуючи сили спеціального призначення. Українські сили знову опинилися в оточенні. Російські війська вдарили по Луганському аеропорту з надпотужних мінометів «Тюльпан», практично знищивши його будівлі. В ніч з 31 серпня на 1 вересня українські сили вийшли з Луганського аеропорту після 146 днів протистояння.

Як бачимо, битви за аеропорти відіграють важливу роль в російсько-українській війні. Хто володіє аеропортом — той має зручний майданчик для поставок, в тому числі військового підкріплення. У цій війні була низка значних битв за аеропорти: Донецький, Луганський, Херсонський (Чорнобаївка) та Миколаївський, а також Гостомельський аеродром біля Києва. 

Чого я тут люди, які пригадують свої польоти до колись мирного Луганська?

#ікрапка_історія

@IKRAPKA_MEDIA

Легендарні Крути:
як зупиняли більшовиків у 1918, росіян у 2022, і як зараз живе меморіал на місці битви

Крути — відома назва для всіх, хто добре вчив історію України, або просто цікавиться нею, аби знати наше українське минуле. Тут у 1918 році стався один з визначних боїв українсько-радянської війни.

Бій під Крутами 1918 — це історія протистояння кількох сотень українських студентів-добровольців (деяким хлопцям було по 15 років) наступу близько трьох тисяч росіян. Попри втрати, зокрема майже 30 захисників потрапили в оточення і полон, де були розстріляні росіянами, оборонці змогли втримати Крути на кілька днів, і це дало цінний час України. За цей час УНР підписала Берестейський мирний договір з Німеччиною та Австро-Угорщиною, за яким ці держави визнали українську незалежність та в обмін на цінне та важливе продовольство мали допомогти вигнати більшовиків з території України.

У лютому-березні 2022 року поблизу станції Крути знову відбулися бої між українськими захисниками та російськими окупантами. Частина села Пам'ятне встигла на певний час потрапити під окупацію, але за кілька днів росіяни були змушені відступити, оскільки головну їхню техніку вдалося знищити. Щодо меморіалу Крутам-1918 — працівниця музею розповіла нам, що російські війська приїхали колоною до нього, побачили українські прапори, гармату, яка є музейним експонатом, та швидко поїхали геть. Імовірно, вони сприйняли цю гармату як робочу зроблю та втекли. Найзапекліші бої відбувалися у сусідньому на схід селі Хороше Озеро з однойменною залізничною станцією. Після останнього бою 1 березня 2022 росіяни відступили.

Про Крути у 1918 та 2022, як українські захисники обороняли станцію, що веде на Київ, від російських окупантів століття тому та в сучасній війні, як на місці бою 1918 року облаштували меморіал та музей, про що розповідала @ikrapka_media його працівниця — читайте більше у повній версії статті в нотатках Telegraph

#ікрапка_історія #ікрапка_культура #ікрапка_українство

Стеж за @IKRAPKA_MEDIA

Як Україна двічі не захистила своїх активістів в Одесі

Вчора в Одесі застрелено українського активіста, учасника Революції Гідности та подій травня 2014 року в Одесі — сутичок між українськими та проросійськими/сепаратистськими активістами (учасниками антимайдану).

За день до цього вбивства Єврейський суд з прав людини після років розгляду виніс рішення щодо подій травня 2014 року в Одесі. Україну визнали винною як державу, посадовці якої не зробили нічого, аби запобігти смерті близько 50 людей.

Детальніше про ці дві новини та те, як вони пов'язані, — читайте у матеріалі в нотатках Telegraph або в інстаґрамі.

@IKRAPKA_MEDIA

#ікрапка_історія #ікрапка_активізм

ЧОТИРИ РОКИ ІГНОРУВАННЯ УКРАЇНОЮ НАСИЛЬСТВА ДО ЛГБТІК+

Сьогодні, 13 травня, виповнюється рівно 4 роки від дати реєстрації у Верховній Раді України законопроєкту №5488. Він був поданий 13.05.2021.

Законопроєкт 5488 мав би захистити ЛГБТІК+ в Україні від нападів з мотивів ненависті. Він впроваджує в українське законодавство поняття нетерпимості, а також встановлює відповідальність за злочини, які скоюються з ненависних мотивів.

Ось уривок з пункту 2 пояснювальної записки до законопроєкту:

Суть проблем, на розв'язання яких спрямовано законопроєкт, полягає в... забезпеченні покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як раса, колір шкіри, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, транссексуальність, інвалідність, мова тощо.

Напади на людей через ненависть до їхньої сексуальної орієнтації стаються в Україні часто. Особливо часто - просто на вулицях міст. Частина видатків — це справа рук бидла, частина злочинів — діло груп та організацій, для яких така ненависть є частиною «високих ідей».

Ілюструють це заголовки українських новин:

• Напад на ґрунті гомофобії: під Києвом сусіди побили гомосексуальну пару
Суспільне, 2 квітня 2024
• У Києві група молодиків побила гея та трансгендерну дівчину
ZMINA info, 27 червня 2022
•У Києві побили художника через сексуальну орієнтацію
Korrespondent net, 22 травня 2023

Від нападів через ненависть до ЛГБТІК+ страждають не лише ЛГБТІК+, а гетеросексуальні люди також. Вже не раз насильство відбувалося просто до людей з фарбованим волоссям, «надто тендітною зовнішністю», які нападники хибно вважали ознаками гомосексуальності, або... через нейтральне або позитивне ставлення людей до ЛГБТІК+

Приклади:

Побиття за толерантне ставлення до ЛҐБТІК+? Саме так сталося у березні 2024. У Києві група чоловіків напала на хлопця після запитання про його ставлення до ЛГБТКІ+ (питання звучало так: «Ти підтримуєш під*рів?»). Хлопець не казав, що підтримує одностатеві стосунки, а лише пояснив, що йому «не цікаво, чим займаються інші люди, кожен вирішує сам». Після цього його почали бити.

Або ось інший випадок. У столичному метро сталася бійка. Це той випадок, коли постраждалими від злочинів на ґрунті ненависті не обов'язково стають ЛГБТКІ+. Невідомо, яка сексуальна орієнтація у потерпілого Сергія, але напад на нього вчинили через колір його волосся, адже, цитуючи нападників, Сергій виглядав «як під*р».

Джерело тут.

Чотири роки люди в Україні боряться за ухвалення 5488. Ще на початку літа того ж 2021 року близько тисячі людей вийшли на акцію під Офіс Президента України, вимагаючи його ухвалення.

Крім того, законопроєкт є частиною української національної стратегії щодо прав людини, його ухвалення один з пунктів виконання Асоціації з ЄС, і одна з обов'язкових вимог для євроінтеграції України. Але Верховна Рада досі не винесла його на голосування.

Уривок з пункту 2 пояснювальної записки до законопроєкту 5488:

Законопроєкт розроблено відповідно до підпункту 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393-р., пунктів 26, 52, 53 Плану заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом...

Деякі рухи та організації виступають проти законопроєкту 5488. Вони називають себе «правими» та виходять на акції у балаклавах, приховуючи обличчя. Виступаючи проти, вони маніпулюють щодо норм законопроєкту: мовляв, він призведе до «тюремних ув'язнень за критику ЛГБТІК» і «неможливості висловитися без переслідування». Хоча насправді саме прихильники цих організацій влаштовують напади на ЛГБТІК+ та б'ють людей за нейтральну чи дружню до гомосексуалів позицію (як це було в одному з випадків, про який ви вже прочитали в цьому дописі).

ПОБИТТЯ, НАСИЛЬСТВО ДО ЛЮДЕЙ НА ВУЛИЦЯХ — ЦЕ НЕ КРИТИКА І НЕ «ПОГЛЯДИ». ЗА ЦЕ МАЄ БУТИ В'ЯЗНИЦЯ! TAK #5488!

I.KRAPKA.OFFICIAL X I.KRAPKA.MEDIA

Дивіться пост в інстаґрамі. Підтримати активізм та проєкти.

Підпишись. Будь на стороні свободи