Mind your monkey

Я дуже рідко пишу вірші, і це погано, бо навичку художнього письма треба розвивати постійною практикою. Але мені не хочеться писати аби про що, такого зараз і без мене надміру, і я не маю що сказати світу такого, що не сказали б інші краще за мене.
Пишу, коли піднімається щось із найглибшої глибини, і емоція переливається в текст цілком. Цей вірш я почав писати майже пів року тому і зрештою переписав весь. Починався він меланхолійно-лірично, а далі пішло як пішло.


БУСИК

Я прийду з війни, зніму з депозиту гривні,
Ми купимо бусик —
побитий, старий, непотрібний,
Заправимо бак і поїдемо, і подивимось
Місця, що по них війна мене поводила.

Колеса на рівній трасі тримають сотку,
З-за обрію навперейми котиться сонце,
Обабіч вітер кошлатить пшеничні хвилі
І пестить кузов, пробитий осколком навиліт.

У снігурівському АТБ ми купимо булочок
І соку апельсинового, щоб було чим
Повечеряти, поки бусик чвалає путівцем
Повз плішиві посадки й понівечені будівлі.

Отут було Урожайне, а тут — Веселе,
Одному Богу відомо, чим завинили ці села,
Сова на стіні дитсадочка, рогаті вишки,
Заправка, біля якої мене догнала фпвішка.

Я вийду — куріпчиним шурхотом, заячим стрибом —
Де вздовж дороги хрести відміряють ритм,
Муркоче бусик, згадавши смак степового пилу,
А стомлене сонце сповзає на захід по небосхилу.

Ніде таких заходів нема, як над степом:
Очам від багряного світла стає нестерпно,
Заграви здіймаються в небо, і трави нишкнуть,
Коли закопчений обрій складається книжкою.

А потім світанок — що йому лишиться потім?
Грайливий вітер танцює з летючим попелом,
Кістяк обгорілого бусика на узбіччі
І запах війни,
з якої не прийдеш більше.

www.group-telegram.com/us/mindyourmonkey.com/654

195 viewsMar 11 at 18:32

Я дуже рідко пишу вірші, і це погано, бо навичку художнього письма треба розвивати постійною практикою. Але мені не хочеться писати аби про що, такого зараз і без мене надміру, і я не маю що сказати світу такого, що не сказали б інші краще за мене.
Пишу, коли піднімається щось із найглибшої глибини, і емоція переливається в текст цілком. Цей вірш я почав писати майже пів року тому і зрештою переписав весь. Починався він меланхолійно-лірично, а далі пішло як пішло.


БУСИК

Я прийду з війни, зніму з депозиту гривні,
Ми купимо бусик —
побитий, старий, непотрібний,
Заправимо бак і поїдемо, і подивимось
Місця, що по них війна мене поводила.

Колеса на рівній трасі тримають сотку,
З-за обрію навперейми котиться сонце,
Обабіч вітер кошлатить пшеничні хвилі
І пестить кузов, пробитий осколком навиліт.

У снігурівському АТБ ми купимо булочок
І соку апельсинового, щоб було чим
Повечеряти, поки бусик чвалає путівцем
Повз плішиві посадки й понівечені будівлі.

Отут було Урожайне, а тут — Веселе,
Одному Богу відомо, чим завинили ці села,
Сова на стіні дитсадочка, рогаті вишки,
Заправка, біля якої мене догнала фпвішка.

Я вийду — куріпчиним шурхотом, заячим стрибом —
Де вздовж дороги хрести відміряють ритм,
Муркоче бусик, згадавши смак степового пилу,
А стомлене сонце сповзає на захід по небосхилу.

Ніде таких заходів нема, як над степом:
Очам від багряного світла стає нестерпно,
Заграви здіймаються в небо, і трави нишкнуть,
Коли закопчений обрій складається книжкою.

А потім світанок — що йому лишиться потім?
Грайливий вітер танцює з летючим попелом,
Кістяк обгорілого бусика на узбіччі
І запах війни,
з якої не прийдеш більше.

BY Mind your monkey