Зейгарнік Ефект

Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно» — матеріал на Лівому Березі про важливість каталогізації та оцифрування кіноархівів, що нам може дати доступ до архівних стрічок 1990-х і про попит на архівне кіно у світі.

7 листопада 2024 року запрацював сайт відеоархіву Національної кінематеки України, зафіксувавши проміжковий фінал неймовірної історії. Неймовірної тому, що Україна втрачає більше архівів, ніж створює, цифрує та публікує. Викладена на сайті частина архіву колишньої студії «Київнаукфільм» не зіставна з усім обсягом матеріалу, який зберігають на її території. Утім представлена на сайті колекція вводить у публічний обіг фактично невідому частину історії українського кіно. 
...
Олексій Радинський: Тоді нам сказали, що там, ймовірно, кількасот коробок з плівкою, але ніхто не знав, скільки точно. Коли ми туди потрапили, то зрозуміли, що їх там набагато більше. По завершенні первинного опису виявилося, що там 11 тисяч 62 коробки з плівкою — тобто трошки більше, ніж кількасот.
...
Коли я передивлявся ці матеріали, в мене, наприклад, з'явилося питання: чому в Україні всі процеси, особливо у сфері культури й мистецтва, — це якийсь рух по замкненому колу? З'являється якась ідея, артефакт або концепція — і через пару років зникає. А ще через кілька років знову з'являється, але неначе вперше. Тобто все завжди починається начебто з нуля, хоча це зовсім не так. Зараз багато кому здається, що в нас уперше бум антиколоніальної чи деколоніальної думки. Це все, звісно ж, тому, що ми живемо в якійсь перманентній амнезії. Але в 1990-ті це все вже було. Я пам'ятаю, скільки було дебатів навколо колоніального й постколоніального статусу України ще з нульових.
...
Показово, що питання, чим ці фільми цікаві, виникає лише в Україні. Коли ми спілкуємося з іноземними колегами, які займаються архівною справою чи взагалі кіно, то абсолютно ні в кого не виникає питання, а чим ці фільми взагалі цікаві? Це ж очевидно. Натомість в Україні — і я вважаю, що так працює наша колонізована свідомість — ми найчастіше просто знецінюємо все, що тут робиться, автоматично ставлячи питання: а нащо це взагалі треба? Чому б це просто не викинути на смітник? Чим це цікаво? Може, цього треба просто позбутись і все? Ми з цим стикаємося дуже часто.

—
Дуже раджу подивитись різні фільми, наприклад:

Моя адреса – Соловки: Пастка (1991) про Леся Курбаса

Пейзаж для Ніни (1991) про екскурсоводку в музеї Пархомівки, легендарного музею секонд-хенд мистецтва у Харківській області, що виріс від доторку Малевича.

Таємниця скарбів гетьмана Полуботка (1991)

Моя батьківщина – Крим (1991) про повернення кримських татар.

LB.ua

Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно»

Учора Роттердамський міжнародний кінофестиваль оголосив програму: до неї увійшов фільм українського режисера Юрія Репіка «С. Параджанов. Відкладена прем'єра» 1995 року. Назва стрічки повторює її історію — цей фільм не існував у культурному просторі країни…

www.group-telegram.com/ms/zeigarnikeffect.com/4783

673 viewsDec 22 at 15:46

Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно» — матеріал на Лівому Березі про важливість каталогізації та оцифрування кіноархівів, що нам може дати доступ до архівних стрічок 1990-х і про попит на архівне кіно у світі.

7 листопада 2024 року запрацював сайт відеоархіву Національної кінематеки України, зафіксувавши проміжковий фінал неймовірної історії. Неймовірної тому, що Україна втрачає більше архівів, ніж створює, цифрує та публікує. Викладена на сайті частина архіву колишньої студії «Київнаукфільм» не зіставна з усім обсягом матеріалу, який зберігають на її території. Утім представлена на сайті колекція вводить у публічний обіг фактично невідому частину історії українського кіно. 
...
Олексій Радинський: Тоді нам сказали, що там, ймовірно, кількасот коробок з плівкою, але ніхто не знав, скільки точно. Коли ми туди потрапили, то зрозуміли, що їх там набагато більше. По завершенні первинного опису виявилося, що там 11 тисяч 62 коробки з плівкою — тобто трошки більше, ніж кількасот.
...
Коли я передивлявся ці матеріали, в мене, наприклад, з'явилося питання: чому в Україні всі процеси, особливо у сфері культури й мистецтва, — це якийсь рух по замкненому колу? З'являється якась ідея, артефакт або концепція — і через пару років зникає. А ще через кілька років знову з'являється, але неначе вперше. Тобто все завжди починається начебто з нуля, хоча це зовсім не так. Зараз багато кому здається, що в нас уперше бум антиколоніальної чи деколоніальної думки. Це все, звісно ж, тому, що ми живемо в якійсь перманентній амнезії. Але в 1990-ті це все вже було. Я пам'ятаю, скільки було дебатів навколо колоніального й постколоніального статусу України ще з нульових.
...
Показово, що питання, чим ці фільми цікаві, виникає лише в Україні. Коли ми спілкуємося з іноземними колегами, які займаються архівною справою чи взагалі кіно, то абсолютно ні в кого не виникає питання, а чим ці фільми взагалі цікаві? Це ж очевидно. Натомість в Україні — і я вважаю, що так працює наша колонізована свідомість — ми найчастіше просто знецінюємо все, що тут робиться, автоматично ставлячи питання: а нащо це взагалі треба? Чому б це просто не викинути на смітник? Чим це цікаво? Може, цього треба просто позбутись і все? Ми з цим стикаємося дуже часто.

—
Дуже раджу подивитись різні фільми, наприклад:

Моя адреса – Соловки: Пастка (1991) про Леся Курбаса

Пейзаж для Ніни (1991) про екскурсоводку в музеї Пархомівки, легендарного музею секонд-хенд мистецтва у Харківській області, що виріс від доторку Малевича.

Таємниця скарбів гетьмана Полуботка (1991)

Моя батьківщина – Крим (1991) про повернення кримських татар.

BY Зейгарнік Ефект