Telegram Group & Telegram Channel
Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно» матеріал на Лівому Березі про важливість каталогізації та оцифрування кіноархівів, що нам може дати доступ до архівних стрічок 1990-х і про попит на архівне кіно у світі.

7 листопада 2024 року запрацював сайт відеоархіву Національної кінематеки України, зафіксувавши проміжковий фінал неймовірної історії. Неймовірної тому, що Україна втрачає більше архівів, ніж створює, цифрує та публікує. Викладена на сайті частина архіву колишньої студії «Київнаукфільм» не зіставна з усім обсягом матеріалу, який зберігають на її території. Утім представлена на сайті колекція вводить у публічний обіг фактично невідому частину історії українського кіно. 
...
Олексій Радинський: Тоді нам сказали, що там, ймовірно, кількасот коробок з плівкою, але ніхто не знав, скільки точно. Коли ми туди потрапили, то зрозуміли, що їх там набагато більше. По завершенні первинного опису виявилося, що там 11 тисяч 62 коробки з плівкою — тобто трошки більше, ніж кількасот.
...
Коли я передивлявся ці матеріали, в мене, наприклад, з'явилося питання: чому в Україні всі процеси, особливо у сфері культури й мистецтва, — це якийсь рух по замкненому колу? З'являється якась ідея, артефакт або концепція — і через пару років зникає. А ще через кілька років знову з'являється, але неначе вперше. Тобто все завжди починається начебто з нуля, хоча це зовсім не так. Зараз багато кому здається, що в нас уперше бум антиколоніальної чи деколоніальної думки. Це все, звісно ж, тому, що ми живемо в якійсь перманентній амнезії. Але в 1990-ті це все вже було. Я пам'ятаю, скільки було дебатів навколо колоніального й постколоніального статусу України ще з нульових.
...
Показово, що питання, чим ці фільми цікаві, виникає лише в Україні. Коли ми спілкуємося з іноземними колегами, які займаються архівною справою чи взагалі кіно, то абсолютно ні в кого не виникає питання, а чим ці фільми взагалі цікаві? Це ж очевидно. Натомість в Україні — і я вважаю, що так працює наша колонізована свідомість — ми найчастіше просто знецінюємо все, що тут робиться, автоматично ставлячи питання: а нащо це взагалі треба? Чому б це просто не викинути на смітник? Чим це цікаво? Може, цього треба просто позбутись і все? Ми з цим стикаємося дуже часто.


Дуже раджу подивитись різні фільми, наприклад:

Моя адреса – Соловки: Пастка (1991) про Леся Курбаса

Пейзаж для Ніни (1991) про екскурсоводку в музеї Пархомівки, легендарного музею секонд-хенд мистецтва у Харківській області, що виріс від доторку Малевича.

Таємниця скарбів гетьмана Полуботка (1991)

Моя батьківщина – Крим (1991) про повернення кримських татар.



group-telegram.com/zeigarnikeffect/4783
Create:
Last Update:

Олексій Радинський, Люба Кнорозок: «Серед закинутого архіву Київнаукфільму вдалося знайти сім невідомих раніше перлин кіно» матеріал на Лівому Березі про важливість каталогізації та оцифрування кіноархівів, що нам може дати доступ до архівних стрічок 1990-х і про попит на архівне кіно у світі.

7 листопада 2024 року запрацював сайт відеоархіву Національної кінематеки України, зафіксувавши проміжковий фінал неймовірної історії. Неймовірної тому, що Україна втрачає більше архівів, ніж створює, цифрує та публікує. Викладена на сайті частина архіву колишньої студії «Київнаукфільм» не зіставна з усім обсягом матеріалу, який зберігають на її території. Утім представлена на сайті колекція вводить у публічний обіг фактично невідому частину історії українського кіно. 
...
Олексій Радинський: Тоді нам сказали, що там, ймовірно, кількасот коробок з плівкою, але ніхто не знав, скільки точно. Коли ми туди потрапили, то зрозуміли, що їх там набагато більше. По завершенні первинного опису виявилося, що там 11 тисяч 62 коробки з плівкою — тобто трошки більше, ніж кількасот.
...
Коли я передивлявся ці матеріали, в мене, наприклад, з'явилося питання: чому в Україні всі процеси, особливо у сфері культури й мистецтва, — це якийсь рух по замкненому колу? З'являється якась ідея, артефакт або концепція — і через пару років зникає. А ще через кілька років знову з'являється, але неначе вперше. Тобто все завжди починається начебто з нуля, хоча це зовсім не так. Зараз багато кому здається, що в нас уперше бум антиколоніальної чи деколоніальної думки. Це все, звісно ж, тому, що ми живемо в якійсь перманентній амнезії. Але в 1990-ті це все вже було. Я пам'ятаю, скільки було дебатів навколо колоніального й постколоніального статусу України ще з нульових.
...
Показово, що питання, чим ці фільми цікаві, виникає лише в Україні. Коли ми спілкуємося з іноземними колегами, які займаються архівною справою чи взагалі кіно, то абсолютно ні в кого не виникає питання, а чим ці фільми взагалі цікаві? Це ж очевидно. Натомість в Україні — і я вважаю, що так працює наша колонізована свідомість — ми найчастіше просто знецінюємо все, що тут робиться, автоматично ставлячи питання: а нащо це взагалі треба? Чому б це просто не викинути на смітник? Чим це цікаво? Може, цього треба просто позбутись і все? Ми з цим стикаємося дуже часто.


Дуже раджу подивитись різні фільми, наприклад:

Моя адреса – Соловки: Пастка (1991) про Леся Курбаса

Пейзаж для Ніни (1991) про екскурсоводку в музеї Пархомівки, легендарного музею секонд-хенд мистецтва у Харківській області, що виріс від доторку Малевича.

Таємниця скарбів гетьмана Полуботка (1991)

Моя батьківщина – Крим (1991) про повернення кримських татар.

BY Зейгарнік Ефект




Share with your friend now:
group-telegram.com/zeigarnikeffect/4783

View MORE
Open in Telegram


Telegram | DID YOU KNOW?

Date: |

This ability to mix the public and the private, as well as the ability to use bots to engage with users has proved to be problematic. In early 2021, a database selling phone numbers pulled from Facebook was selling numbers for $20 per lookup. Similarly, security researchers found a network of deepfake bots on the platform that were generating images of people submitted by users to create non-consensual imagery, some of which involved children. The perpetrators use various names to carry out the investment scams. They may also impersonate or clone licensed capital market intermediaries by using the names, logos, credentials, websites and other details of the legitimate entities to promote the illegal schemes. On Telegram’s website, it says that Pavel Durov “supports Telegram financially and ideologically while Nikolai (Duvov)’s input is technological.” Currently, the Telegram team is based in Dubai, having moved around from Berlin, London and Singapore after departing Russia. Meanwhile, the company which owns Telegram is registered in the British Virgin Islands. The regulator said it had received information that messages containing stock tips and other investment advice with respect to selected listed companies are being widely circulated through websites and social media platforms such as Telegram, Facebook, WhatsApp and Instagram. What distinguishes the app from competitors is its use of what's known as channels: Public or private feeds of photos and videos that can be set up by one person or an organization. The channels have become popular with on-the-ground journalists, aid workers and Ukrainian President Volodymyr Zelenskyy, who broadcasts on a Telegram channel. The channels can be followed by an unlimited number of people. Unlike Facebook, Twitter and other popular social networks, there is no advertising on Telegram and the flow of information is not driven by an algorithm.
from us


Telegram Зейгарнік Ефект
FROM American