#НАрх_мистецтво

Іди пілігримом і шукай небезпеки,
якнайдалі від комфорту
і добре освітлених вулиць життя.
Вистав кожну душу проти невідомого
і шукай заохочення у комфорті хоробрих.
Відчувай холод, голод, спеку і спрагу
і виживи, щоб зустрітися
з іншим випробуванням
і побачити новий світанок.
Тільки тоді настане мир у тобі
і ти зможеш зрозуміти й сказати:
"Я дивлюся з самісінької вершини гори,
задоволений, усе розумію,
і справді згоден, що
прожив повне життя, таке,
яке сам собі вибрав".

Джеймс Елрой ФЛЕККЕР, "Хассан" (1922)

Картина: Давид Фрідріх КАСПАР, "Мандрівник над морем туману" (1818)

#НАрх_витяги

Надзвичайно важливе спостереження Ґребера і Венґрова у "Світанку всього": байку про те, що люди в до-модерних, до-індустріальних, традиційних суспільствах тяжко і безперервно працювали, вигадали вікторіанські інтелектуали для того, щоб переконати тогочасних робітників, що їхнє життя і умови праці - безумовно кращі, ніж у їхніх предків.

Протягом дев’ятнадцятого століття майже всі, хто сперечався про загальний напрямок розвитку людської цивілізації, вважали саме собою зрозумілим, що технічний прогрес був головною рушійною силою історії, і якщо прогрес був історією звільнення людини, це могло б означати лише звільнення від «непотрібної праці»: у майбутньому наука звільнить нас принаймні від найбільш принизливих, обтяжливих і душеруйнівних форм роботи. Насправді ще до вікторіанської епохи багато хто почав стверджувати, що це вже відбувається. Вони стверджували, що індустріальне сільське господарство та нові пристрої для економії праці вже ведуть нас до світу, де кожен буде насолоджуватися наявністю дозвілля та достатку, і де нам не доведеться витрачати більшу частину свого свідомого життя, бігаючи за чиїмось наказом.

Зрозуміло, що це твердження мало б видатись дивним для радикальних профспілкових діячів у Чикаго, яким і в 1880-ті роки доводилося брати участь у запеклих битвах з поліцією та найманцями компаній – щоб виграти восьмигодинний робочий день – тобто отримати право на щоденну роботу, яку навіть середньовічний барон вважав би нерозумним запроваджувати для своїх кріпаків. Проте, можливо, саме у відповідь на такі кампанії вікторіанські інтелектуали почали стверджувати, що вірним є протилежне: «первісна людина», мовляв, вела постійну боротьбу за саме своє існування; життя в ранніх людських суспільствах було вічним клопотом. Європейські, китайські чи єгипетські селяни працювали від світанку до заходу, щоб заробити собі на життя. Таким чином, навіть жахливі режими роботи епохи Діккенса насправді були вдосконаленням того, що було раніше. Усе, про що ми сперечаємося, наполягали вони, – це темпи покращення. На початку двадцятого століття такі міркування стали загальновизнаними яко здоровий глузд.

Девід ҐРЕБЕР, Девід ВЕНҐРОВ, "Світанок всього" (2021)

На відміну від сучасності, де всім на тебе байдуже, як і тобі на них, середньовічні суспільства відзначалися високим рівнем взаємовиручки. Селяни збиралися разом для великої спільної роботи — наприклад, покіс трави чи будівництво хат. Якщо у когось траплялася біда — неврожай, здохла худоба чи згоріла хата — його не кидали напризволяще. Потроху допомагало все село, аби людина могла стати на ноги й згодом допомогти іншим.

Зараз, у разі біди, тобі не те що не допоможуть сторонні — ще й налетять кредитори, до яких ти був змушений звернутися.

У ремісників у містах завжди був общак на випадок чиєїсь травми, хвороби, відсутності замовлень чи іншого форс-мажору. Гільдія завжди заступалася за свого майстра у конфліктах, навіть якщо це призводило до масової бійки з іншою гільдією. Цехи піклувалися про вдів та безоплатно навчали синів рано померлих майстрів. Усі гільдії в місті домовлялися між собою про обсяги виробництва, щоб не створювати одне одному конкуренцію і щоб кожен отримав свій шматок пирога.

Дуже відрізняється від сучасних виробництв, де знищення конкурента — одна з головних цілей будь-якого підприємства.

Рицар не лише приносив клятву своєму сюзерену — сюзерен також клявся рицарю. Тому рицар мав право завжди звернутися до свого "старшого брата" по допомогу. Великі феодали часто викуповували своїх рицарів з полону і не залишали напризволяще їхніх вдів та дітей у разі загибелі воїна в бою. Також, якщо рицар був членом ордену, він міг розраховувати на будь-яку підтримку від свого братства.

В наші дні підтримка військової касти, м’яко кажучи, вже не на тому ж рівні

#середньовіччя

#НАрх_практика

Нагадую, що цієї п'ятниці, 18 квітня, буду проводити презентацію книги "З Богами у серці" в Одесі.

Запрошую та буду радий бачити поза віртуальним середовищем 😉

За домовленістю з видавцем, Русланом Халіковим, на презентації можна буде придбати книгу за нижчою ціною - 200 грн.

Місце: антикафе "Підпілля" (вул. Канатна, 79)

Початок о 18:00.

Якщо не зможете знайти вхід, пишіть: @dolhochub 🙃

Дмитро Петров (Лєший) - фаховий антрополог, анархіст і рідновір. Він народився на території недружньої держави, але все доросле життя присвятив боротьбі проти неї, починаючи з 2009 року і "болоткі". Їздив в антропологічні експедиції до Курдистану, а 2018 року переїхав до України через загрозу арешту. У лютому 2022-го долучився до Сил Оборони України, паралельно беручи участь в координації БОАК (анархістів-партизан в рф, які здійснювали диверсії на залізниці та проти систем зв'язку).

У 2024 році журнал "Спільне" випустив про Дмитра розлогу статтю.

Фінбар Кафферкей (Чіа) - ірландський доброволець, який воював у Курдистані проти ІДІЛ, а згодом також долучився до боротьби проти рашистів. Цікаво, що його товариш, Філіп О'Кіфф, був затриманий британською (sic!) поліцією, коли їхав до батьків Фінбара, щоб повідомити про загибель їхнього сина.

Купер Ендрюс (Гарріс) - американський доброволець, який до того служив у морській піхоті США. За словами його матері, які наводить "Суспільне" у своїй статті, контракт Купера з нашим Іноземним Легіоном завершився за місяць до того злощасного бою, однак той вирішив лишитися і продовжити битися за свободу українського народу. З цієї трійці він був наймолодшим - тепер йому навіки 26.

Честь і шана. Лєший, Чіа та Гарріс - присутні!

У п'ятницю, як і було заплановано, відбулась одеська презентація моєї книги "З Богами у серці".

За посиланням можна переглянути повний відеозапис.

За зйомку відео дякую Яровиту
За видання книги дякую Руслану Халікову
За життя, натхнення і можливість вільно збиратися на такі заходи дякую Богам, Предкам та Збройним Силам України.

00:00:00 - Як і коли була написана ця книга
00:09:30 - Про різницю поколінь українських рідновірів
00:16:15 - Авторські ідеї у книзі: проти методологічного агностицизму
00:22:45 - Слов'янське Язичництво ніколи не помирало
00:24:47 - Як досліджувати образи Богів
00:28:58 - Як бути язичником не лише на свята
00:32:55 - Язичництво і сучасна наукова картина світу
00:38:30 - Чого у книзі не вистачає
00:42:24 - Чи можливе спілкування з російськими рідновірами?
00:46:25 - Радянські наукові школи з вивчення слов'янського Язичництва
00:56:37 - Відносини рідновірів з ПЦУ та УПЦ
01:00:09 - Про теорію "трьох функцій" Жоржа Дюмезіля
01:04:40 - Про монізм, політеїзм і пантеїзм в Язичництві

#НАрх_практика

26 квітня збираємо клуб "Лібертарій" для обговорення праці класика антиколоніального руху Франца Фанона "Гнані і голодні".

Фанон - уродженець островів Карибського моря, ветеран Другої світової, за фахом - психіатр і філософ. Найбільш відомий своєю участю в Алжирській революції з 1956 по 1961 роки, а також публіцистикою на захист африканських антиколоніальних рухів.

Зокрема, у "Гнаних і голодних" він яскраво зображає психологічний стан соціально і національно пригнічених народів (варто сказати, добре знайомий українцям), описує механізми формування антиколоніальних рухів, а також суперечності між племінними і новими національними культурами. Позиція Фанона у цій книзі - між класичним марксизмом і лівим націоналізмом, дещо подібна до ідей Петра Федуна-Полтави з УПА.

Український переклад зроблений дуже сочною "скрипниківкою", читається дещо напряжно, але має естетичну цінність.

Книгу можна скачати тут.

Посилання на конференцію буде опубліковано перед заходом.