#НАрх_практика

Запрошую всіх зацікавлених на спільне радіння (медитацію) в Одесі 5 травня.

У тріскоті вечірньої ватри серед гаю удари серця наслідують удари бубна, священна отрута розливається по тілу вогнем, що кришить межі та рамки свідомості, Дух являє Собою ἀρχή, слова губляться та зникають у тихому внутрішньому сяйві.

Це досвід, до якого лиш і варто застосовувати затерте кліше "можемо повторити".

Бажаєте взяти участь? Пишіть в коментарі, я повідомлю час і місце.

Ясна річ, все безкоштовно, "прокляту частину" залиште неблагим духам капіталу.

Світлина Анни Михайленко зі свята Купайла на Хаджибейському лимані 9 років тому.

Не очікуйте фото чи відеозвіту. Медитаційне Коло відбулося, відбулося добре, з суворим дотриманням "цифрового детоксу".

Серед густої зеленавої трави, серед розмаю акацієвого гаю ми прославили Богів та духів і занурилися у глибини власного Серця. Бубен то набирався вечірньої вологи, то знову просушувався теплом багаття. Дримба та окарина знаходили впевнений відгук у місцевого птаства.

Коли нічне небо затягнуло легкими хмарами, ми заспівали протяжну пісню гучними голосами у традиційний сільській манері. Спів оповив галявину під канонаду на обрії - то Перун у подобі ЗСУ бився з неблагими крилатими духами. Небо розверзалося вибухами, а ми балакали про власний досвід умирання і навколосмертних станів, які навчали жити.

У відблисках вогнища присутні жінки провели традиційний для Зелених святок обряд посестринства.

Загалом, це був один з найкращих обрядів за останні місяці. Хочете побачити на власні очі? Наступного разу просто приходьте 😉

У середньовіччі рівень неграмотності становив 95%. До кінця цієї тисячолітньої епохи він жодного разу не опускався нижче 80%. Причин цьому — кілька.

Тексти в середньовіччі писали латиною. Тому, щоб навчитися читати, треба було вивчити нову мову. Тоді не існувало ні букварів, ні підручників. Потрібно було наймати, за немалі гроші, репетитора і вчитися за звичайним псалтирем.

Процес ускладнювався тим, що на ранньому етапі середньовічного письма не використовували ні ком, ні крапок, ні навіть пробілів. Для економії пергаменту сотні слів скорочували — і всі ці скорочення потрібно було зазубрити.

А головна причина, чому звичайні люди не вчилися читати, — це те, що такий скіл їм був просто нє нужон. Ви ж не вчите програмування просто так, якщо не плануєте ставати програмістом. Так само й середньовічні селяни не вчилися: це вміння було актуальним лише для кліриків та чиновників.

Ще, я гадаю, вони інтуїтивно відчували, що занурення у тексти насправді шкодить людині. Усна культура неймовірно тренує пам’ять, бо всю потрібну інформацію треба було запам’ятовувати. Середньовічні скандинави знали напам’ять десятки саг і сотні імен свого роду. Сучасна людина письмової культури такими здібностями похвалитися не може.

У середньовіччі люди були красномовні, бо мовою вони насолоджувалися. А тепер, коли спілкування перейшло в переписку, абсолютна більшість не вміє добре говорити. У наш час навіть політики вже не можуть нормально зв’язати два слова.

В усній культурі менше брехні: збрехати в тексті може кожен. А щоб обманути людину з усної культури — яка набагато краще відчувала інтонації, паузи, міміку — треба бути генієм.

Чому сучасна грамотність — це не зовсім благо, говорять два багатозначних факти.

Перший — її масово запровадили не для того, щоб люди читали Канта, а щоб фабричні працівники могли прочитати інструкції, правила, розпорядки дня. Щоб, не дай Боже, не зламали машину, а в ідеалі — навіть полагодили.

Другий — щоб люмпен міг споживати державну національну пропаганду через газети та журнали.

Для абсолютної більшості людей така функція грамотності й досі залишається основною

#середньовіччя

#НАрх_мистецтво

Василь СИМОНЕНКО

"Мій родовід"

Вельможі пихаті і горді
Плетуть родоводів в’язь:
В одного — прапрадід став лордом,
В іншого — прадід князь.

Баньки уп’явши в минуле,
Гордо ця знать рече:
— Про нас хрестоносці чули…
— В нас Рюрика кров тече…

— Мій предок вогнем і залізом
Титул собі добув…
— А мій тисяч сорок зарізав,
За це і в пошані був…

Нічого собі родоводи!
Та киньте свій ґвалт і крик:
Я із древнішого роду,
Бо я — полтавський мужик.

Ви скорчите кисло пику,
Коли повідомлю вас,
Що предок мій споконвіку
Хліб сіяв і свині пас.

Щоб жерли ви булки й сало,
Віками пер соху-плуг.
Хіба ж для історії мало
Оцих видатних заслуг?!

Я вами гордую, панове,
Бо я — знатніший од вас.
Звиняйте за грубе слово —
Я з вами свиней не пас!

23.02.1960

Просто максимально неймовірна, мудра та актуальна!!! розмова вождя племені віандотів (корінних американців) Кондіаронка з французьким губернатором Калльєром.

Кондіаронк: Я провів 6 років, розмірковуючи про стан європейського суспільства, і досі не можу придумати жодного способу їхньої поведінки, який би не був нелюдським, і я загалом вважаю, що це може бути так лише доти, доки ви дотримуєтеся своїх розмежувань на «моє» та «твоє». Я стверджую, що те, що ви називаєте «грошами», є дияволом дияволів, тираном французів, джерелом усіх зол, прокляттям душ і бійнею живих. Уявляти, що можна жити в країні грошей і зберегти свою душу, це все одно, що уявляти, що можна зберегти своє життя на дні озера. Гроші — батько розкоші, розпусти, інтриг, обману, брехні, зради, нещирості — усіх найгірших проявів поведінки у світі. Батьки продають своїх дітей, чоловіки своїх дружин, дружини зраджують своїх чоловіків, брати вбивають один одного, друзі фальшиві — і все це через гроші. З огляду на все це, скажіть мені, що ми, Вайандоти, не маємо рації, відмовляючись торкатися срібла або навіть дивитися на нього.

Ви серйозно уявляєте, що я був би щасливим жити, як один з парижан? Витрачати дві години щоранку, щоб просто одягнути сорочку та нафарбуватися? Кланятися та шкрябатися перед кожним огидним дурнем, якого зустрічаю на вулиці, який випадково народився зі спадщиною? Ви справді уявляєте, що я міг би носити гаманець, повний монет, і не одразу віддавати їх голодним людям? Що я носив би меч, але не вихоплював б його одразу на першу ж банду головорізів, яку побачу, що збирає знедолених, щоб змусити їх служити на флоті?

З іншого боку, якщо європейці приймуть американський спосіб життя, може знадобитися деякий час, щоб адаптуватися, але зрештою ви будете набагато щасливіші.
(Мать моя женщіна, як же це сьогодні звучить іронічно 🤣 — моя примітка)

Калльєр: Спробуй хоч раз у житті послухати. Хіба ти не розумієш, мій дорогий друже, що нації Європи не змогли б вижити без золота та срібла чи якогось подібного дорогоцінного символу? Без них дворяни, священики, купці та безліч інших, кому бракує сили обробляти землю, просто померли б від голоду. Наші королі не були б королями. Які б у нас були солдати? Хто б працював на королів чи на когось іншого?

Кондіаронк: Ви справді думаєте, що зможете переконати мене, звертаючись до потреб дворян, купців та жерців? Якби ви відмовилися від уявлень про моє та твоє, так, такі відмінності між людьми розчинилися б. Між вами запанувала б рівність, як це відбувається зараз серед віандотів, і так, протягом перших тридцяти років після вигнання егоїзму ви, безсумнівно, справді побачили б певне спустошення, оскільки ті, хто здатний лише їсти, пити, спати та насолоджуватися, чахли б і помирали, але їхнє потомство було б придатним для нашого способу життя. Знову і знову я викладав якості, які, на нашу думку, віандотів, повинні визначати людство: мудрість, розум, справедливість тощо, і демонстрував, що існування окремого матеріального інтересу перекреслює все це. Людина, мотивована інтересом, не може бути людиною розуму.

Вочевидь, адмін каналу вичитав цей фрагмент у праці Девіда Ґребера та Девіда Венґрова "Світанок всього". В цілому ж дебати між Кандіаронком і Калльєром відбувалися у Монреалі у 1690-х роках, а опублікував їх у 1704 році помічник губернатора Лаонтан. Вважається, що ця книга була доволі популярною і справила враження на філософів епохи Просвітництва.

#радикальна_етнографія

На цьому відео 1973 року Рассел Мінс з племені оглала-сіу, борець за права корінних американців, розповідає про те, що означає для нього бути індіанцем. Імовірно, відео зняте під час так званого інциденту у Вундед-Ні, коли озброєні індіанці захопили невелике селище і проголосили там повернення до традиційного укладу життя.

#окупація
#херсонські_штудії

Радий повідомити про прекрасну подію: моє дослідження по темі окупації Херсонщини нарешті було перекладено та опубліковано англійською!

ADCS — канадський, ліцензований науковий журнал, який вже далеко не перший рік займається поширенням соц. досліджень. Власне, він другий за важливістю після британського Anarchist Studies. Для мене велика честь бути опублікованим тут. Безмежно дякую всім, хто мене підтримує та прикладає руку до поширень моїх робіт. Прямуємо до нових звершень! Сподіваюсь, чимало нових людей відкриють та переосмислять для себе окупацію та повномасштабну війну. Прикро, що через деякі нюанси випуску в папері не буде, однак лишається безкоштовна електронка.

Опублікована версія англійською є значно оновленою та доповненою роботою, що була поширена навесні 2024.

Посилання на випуск журналу:

https://journals.uvic.ca/index.php/adcs/index

Існує концепція інформаційного апокаліпсису, яку придумав американський дослідник Авів Овадья. Уявіть: штучний інтелект, що діє самостійно або під контролем держави, корпорацій чи терористів — починає поступово видавати вам дози персоналізованих фейків. Через певний час настає соціальний хаос. Один вірить, що почалася війна, інший — що вона вже закінчилася. Хтось переконаний, що настало друге пришестя, інші — що на Землю висадилися інопланетяни. Одні вважають, що не можна виходити з дому — бо вірус, інші — що не можна заходити в дім, бо Папа Римський мінує будинки.

А головне — у маси поширюється посил: не можна довіряти іншим людям, бо вони з’їхали з глузду або взагалі є ворогами. В умовах суцільної недовіри та страху не може функціонувати жодна людська система: електростанції, медицина, транспорт, сільське господарство. А з’їхавший з глузду Трамп починає пуляти ядерними боєголовками по всьому світу, щоб знищити бази рептилоїдів.

І знаєте, це жодного разу не звучить фантастично, якщо розуміти ступінь занурення людей у соцмережі та нового монстра — чат GPT. Уся картина світу пересічного громадянина формується саме через них.

А ще дата-корпорації вже знають про вашу психіку більше, ніж ви самі, ваші батьки чи ваш психолог. Тому вони натиснуть на правильну точку, щоб ви повірили у що завгодно

#апокаліпсис

Побалувались візуальним, а тепер до важливих літер. Стаття на guardian річної давнини про те, що концепція повторного використання пластику — свідома найобка. Ну, знаєте, той самий greenwashing, яким невротичні ліберали заспокоюють етичні урчання в животі. Відповідний наратив десятиріччями просувається нафтохімічною промисловістю, щоб агенти суспільства споживання плескалися в індивідуальному відчутті провини, а не питалися з бенефіціарів такої економічної моделі. Внутрішні звіти компаній, що годують дискурс, свідчать: переробка пластику економічно нерентабельна, як нерентабельна екстракція солі з океану задля добуття прісної води. Цифри наступні: нині лише 5-6% пластику в США перероблюється, решта потрапляє на звалища/в океани (смішний момент в тому, що частина маркованого як "переробленого" до епохи торгівельних війн йшло на експорт в Китай, де доля сміття була різною). Загальна динаміка теж невтішна: у 2000 році у світі перероблялося 6%, до 2014 це значення виросло до рекордних 9.5%, й вже десять років тримається десь на тому ж рівні. Причини стагнації: складна інфраструктура та логістика переробки, відбраковка на етапі сортування та постійний приріст споживання, а значить, і виробництва  пластику (за 25 років від 200 млн. т. до 460 млн. т.; навіть якби ККД процесу був значно вищим, це б не перекрило ріст забруднення в абсолютних цифрах). Але ж нам хочеться вірити, що ми дохуя відповідальні й не просто так тусуємося на вищих щаблях піраміди маслоу, вірно? Тим паче, що для страждущіх є нова тєма — "молекулярна революція", дарма, що вона приводить до нових форм забруднень (бо результатом є паливо) і є ще більш затратною, ніж класична переробка (економічна собівартість у 4-5 разів вища, ніж виробництво нового пластику).

Тож спи спокійно, ліберал, екологічний фронт тримається на тобі!