Просто залишу це тут 🔖

НЕДҌЛЯ ω ЗАКХÉИ

Файлом ласкаво поділився славнозвісний уставник Іонинського монастиря всечéсний архімандрит Спиридон Письменний, а самою редакцією займався добре нам знайомий диякон Олександр Васильєв.

Можливо, дехто знайде дане чинопослідування корисним для себе 📖

🗓 24 лютого 1946 року ієромонах Антоній Пельвецький Митрополитом Іоанном Соколовим у Володимирському соборі м. Києва у співслужінні православних архієреїв України був хіротонізований на єпископа Станіславського і Коломийського 🌿

У 1️⃣6️⃣2️⃣0️⃣ році в типографії Києво-Печерської Лаври було видано «Слово на латинов», яке зауважувало, що «не належить жодному щось додавати чи убавляти в Божествéнному сповідáнні Непорочної Християнської Віри» 📖

А автором цього полемічного твору був талановитий духовний письменник та перекладач інок Максим Грек (✞21.І.1555)

📿 людина, котра забажала чернецтва під враженням від проповідей флорентійського домініканця Джироламо Савонароли (✞23.V.1498), але прийняла його на Святій Горі;

📄 дослідник, котрого полюбляв цитувати київський ієромонах Памво Беринда (✞13.VII.1632);

🕯 італійський грек, що мав авторитет в очах Константинопольського Патріарха, але свій земний шлях завершив в обителі преподобного Сергія Радонезького.

Його ж бо молитвами… 🌿

Гадаю, що нема сумнівiв y автокефальності Болгарської Православної Церкви і власне у патріотичних почуттях її віруючих, котрі останнє тисячоліття неодноразово боролися із Вселенським престолом за свою незалежність як від православного Константинополя, так і від мусульманського Стамбулу. Це не завадило цій древній Церкві бути прославленою святими, котрі вийшли із славетного слов’яно-бóлгарського роду.

Так само це не заважає болгарам шанувати рідними й інших святих. Ось приклад адекватного літургічного сприйняття святих, із якими не обов’язково поділяти гасло джунглівських співмешканців Мауґлі Редьярдовича, проте обов’язково поділяти найвище у всесвіті ім’я — ХРИСТИЯНИН!

А на фото Ви можете бачити Додаток богослужбової антології «Служби на Българските светии. — София: Православно Отечество, 2018» і конкретно її 692-гу сторінку, що вказує на наявність в збірці текстів святим інших національностей, які особливо шануються болгарським народом.

Це так… згадалося просто 💬

Про одного «прокатоличного» Київського Митрополита 👇🏻

… Ще з кінця XVI, а головне в XVII ст. православним на українських землях довелося вести завзяту релігійну боротьбу проти трьох віровизнань: католицизму, унії і протестантизму. У зібраних і власноручних записках Петра Могили про благодатні чудеса в православній церкві знаходимо ряд арґументів, звернених проти католицизму («православна віра є правдива, а віра латинян погана, бо перша має силу благодаті Св. Духа, а остання позбавлена тієї благодаті», так критично він аналізує догматичне вчення про чистилище та відкидає введення нового календаря); проти уніятського віровизнання (Могила наводить деякі неґативні факти з життя уніятських ієрархів, які переходили в унію «для розкошів і слави світу цього», заперечує історичну містифікацію щодо залежности української церкви від Риму з найдавніших часів, які вже були спростовані у згаданому «Патерику», а на конвокаційному сеймі 1632 р. Могила заявив, що в Києво-Печерській Лаврі є багато давніх документів, з яких ясно видно неправдивість тверджень про залежність руської церкви від Риму). І, вкінці, проти протестантизму, де він вказує на кару Божу, що її зазнають «єретики через непошанування православних святинь і висміювання православних свят».

Дехто з пізніших дослідників уважав писання П. Могили про чудеса «надто простими, наївними, помилковими, в усякому разі не такими, які слід би писати Могилі, можливо навіть зменшуючи його історичну вагу». При цьому не слід забувати, що ці записки датуються з першої половини XVII ст. і коли деякі з них нині можуть здаватися простими і наївними, то не такими вони були для людей, до яких вони зверталися …

©️ Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. — Париж, 1969. — С. 74-75.

Трохи Патерика 📖

Якось молодий монах запитав у старця:
— Отче, що таке гординя?
— Гординя – це коли думають: доводити, що я маю рацію, означало б припустити, що я можу і помилитися.

Одному ченцю, який хотів написати книгу, старець сказав:
— Запам’ятай, папір все стерпить, а ось читач – ні!

Один монах сказав старцеві:
— Я чув, що авва Філомен, якому вже понад вісімдесят років, вирішив написати спогади про своє життя. Що ти про це думаєш?
— Гадаю, що писати спогади про себе – це чудовий спосіб говорити правду про інших.

Один монах знайшов у печері на березі Червоного моря сувій папірусу, на якому його попередник вів щоденник. Серед іншого там було написано: «Понеділок: упорядкувати свої думки. Вівторок: відвідати єпископа. Середа: відновити порядок у своїх думках…».

Один старець постійно скаржився на те, що гарні часи минули. Авва Сірахід йому сказав:
— Часи завжди хороші, коли минуть.