«Уряд відніс релігійні організації до стратегічно важливих і передбачив можливість бронювання священнослужителів. Декілька коротких коментарів:

1. З погляду міжнародних стандартів у держави немає обов'язку звільняти осіб із духовним статусом (священнослужителів) від військового обов'язку. Набуття духовного статусу не означає, що у особи з'являється право не бути мобілізованим.

2. Священники, як і всі інші громадяни, можуть апелювати до свого права на альтернативну службу з мотивів совісті. Цей аргумент є вагомим, особливо для тих священників, що належать до релігійних організацій, чия доктрина прямо забороняє виконувати військовий обов'язок (Свідки Єгови, деякі протестанти тощо).
Водночас, у випадку України цей аргумент не працює, адже законодавство та його тлумачення судами не визнає право на альтернативну службу під час воєнного стану. Плюс священники претендують не на альтернативну службу, а саме на звільнення від мобілізації без направлення на альтенативну службу.

3. Ця постанова, вочевидь, є одним із пояснень аж надто активної підримки з боку Всеукраїнської ради церков (і передусім з боку релігійних меншин) закону "про заборону УПЦ". Можна припустити, що рішення уряду, що дозволить бронювати священників, обговорювалось в контексті такої підтримки.

4. Уряд, здається, потрапить у політично складну ситуацію з цією постановою. Якщо вона охоплюватиме священників Української православної церкви, яка історично і канонічно пов'язана із Московським патріархатом, то уряд наражатиметься на внутрішню критику. Крім того, священники УПЦ не можуть бути капеланами, тому їх бронювання виглядає, принаймні, непослідовним.
Якщо ж постанова на них не поширюватиметься (а деякі священники УПЦ були мобілізовані, що робить їх бронювання вже неможливим), то це викликатиме критику з боку міжнародних організацій та донорів.

5. Питання бронювання посилюватиме вплив держави на релігію, і зокрема, вплив ДЕСС, яке вповноважене визначати посади, перебування на яких звільнятиме від мобілізації. З огляну на безкінечну кількість варіантів духовних статусів в різних організаціях, ДЕСС зможе, принаймні частково, робити це в ручному режимі.
Цікаво також буде подивитись на динаміку. Чи збільшиться за рік кількість студентів релігійних навчальних закладів, що відкриватиме шлях до отримання духовного статусу? Чи збільшиться кількість священнослужителів?

6. Офіс президента й особисто президент Зеленський все більше втягується у внутрішньо релігійні відносини, конкуренцію, конфлікти і чвари. Від "духовної незалежності" до "переходу до моделі коопераційних відносин" до надання священнослужителям права не підлягати мобілізації.
За відсутності в ОП, здається, будь-якої незалежної експертизи у релігійних справах, це невідворотно призводитиме до спрощених рішень з невизначеним, але довготривалим ефектом».

Релігійний експерт Дмитро Вовк

Love is…💖

… прохати Патріарха причислити свою покійну дружину до лику святих і побудувати на її честь пишний храм, але через суспільний галас з цього приводу переназвати храм на честь Всіх Святих, але все одно з тим підтекстом, якщо свята дружина в цьому Соборі угодників Божих, то й збудований храм і на її честь також 💒

Іншими словами, з прийдешнім днем пам’яті благовірної імператриці Феофанò [Феофáнії] Константинопольської вітаю вас, дорогі друзі 💐

✍🏻 святитель Інокентій, архієпископ Херсонський і Таврійський 🗣

«Свято Різдва Христового з найдавніших часів християнства звершувалося Церквою з особливою повагою та урочистістю. Златоуст в одній своїй Бесіді називає його Митрополією всіх свят. Тому в давнину у це свято:

🌾 Народ долучався до Святих Тайн.

⛓️‍💥 Пани давали волю своїм рабам.

❌ Царі забороняли ігри та публічні видовища.

✅ Заборонялося постити. Це останнє спрямоване проти деяких єретиків, які, за свідченням Льва, Папи Римського; постили в день Різдва Христового тому, що не вірили прийняттю Спасителем істинної природи людської і шанували Його лише по видимому втіленим, якими були прискіліяни, які слідували лжевченню Кедрона і Маркіона».

©️ Образ торжества древніми // Про великі Господні та Богородичні свята. КПЛ, 1835.

‼️ Увага ‼️

Місіонерський відділ Львівської єпархії Української Православної Церкви безкоштовно дарує Святе Письмо!

🤝 Відділ Релігійної освіти, місіонерства та катехизації Львівської єпархії УПЦ проводить благодійну акцію —

«Святе Письмо на Христове Різдво»📚

Щоб отримати примірник Біблії, або Нового Завіту, чи дитячої Біблії потрібно написати в особисті повідомлення 📩 Відділу і засвідчити, що Ви хочете взяти участь в благодійній акції 🕊

Напишіть:
«Хочу Святе Письмо на Христове Різдво!» 🎄
і адресу пошти 📥, та яку саме Книгу 📖.

❗️Кількість примірників обмежена ❗️

🖼 На світлині зображені не всі наявні примірники 📚

Відходить назавжди ще один рік, відходить у вічність, і, як вісник вічності, приходить до нас новий рік. Якщо дивитися ззовні, то як день не відрізняється від дня, так і рік начебто не повинен відрізнятися від іншого року. Як кожен день має свій початок і свій кінець, так і кожен рік має свій початок і свій кінець. Пророк Давид в одному з псалмів висловив таку думку: «День дневі сповіщає про них, і одна ніч ночі дає звістку» (Пс. 18,3). Тому час, що минає, слугує приводом для того, щоб ми дякували Богові та брали з минулого повчальний урок для майбутнього. Зі сподіванням і твердою християнською надією ми дивимося в лице прийдешньому часу, бо все, що Господь поклав і чим відгородив межі нашого життя, є для нас, віруючих людей, глибиною мудрості та людинолюбства Божого.

Блаженніший Митрополит Володимир

🗓 З днем пам’яті преподобного отця нашого Амфілохія Почаївського!

Життя о. Йосифа було сповнене різноманітних скорбот і негараздів, але на більшості світлин, що збереглися ми бачимо радісного монаха, навіть, дозволю використати щодо нього назвисько святителя Філарета Амфітеатрова, «доброго дідуся» із лагідними очима.

Його ж бо молитвáми, хай Господь благословить всіх нас найбажанішим — хай та пташка, яку тримає преподобний нарешті прилетить до багатостраждальної України 🕊

〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
«Я весь час молюся. І моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки буду молитися за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх них молюся».

©️ ієромонах Йосиф Головатюк

🖼 Передсвяткове 🎊

Із 🌐

🗓 Як правило, день пам’яті святого — це здебільшого день його земної кончини. Проте сьогодні у Місяцеслові один із нині спочилих праведників Церкви Христової відсутній. Мова, звісно ж, про священномученика Филипа ІІ, митрополита Московського, якого у Твері задушив привів до Раю 23 грудня 1569 року* улюблений опричник московського царя Івана Грозного Малюта Скуратов ⚔️

Так, святитель Филип є одним із тих, кому вінець мученика «подарував» психопат Іван IV (ще можна згадати, до прикладу, преподобномученика Корнилія Псково-Печерського). Лише через 83 роки «царська кров» попрохала пробачення у митрополита-мученика Филипа Количева за скоєне вбивство — від імені божевільного прадіда це зробив цар Олексій Михайлович. Але й те було не особистим спічем, а зроблене вустами майбутнього Патріарха Московського Никона Мініна, із якого розпочнеться історія про московський патріарший епітет «великого господина» — титла, що подарував архіпастирю Московської Церкви представник того ж самого царату, який колись і довів до смерті митрополита Филипа.

Пам’ять святителя (не священномученика і навіть не священносповідника, хоча і чудотворця) в Мінеях ми знаходимо дещо згодом — 9/22 січня. В текстах оповідається, що пас він паству многотрудно із озлобленнями та знущаннями, наставляючи царя лагідністю і дивуючи його своєю мужністю. Згодом же, викриваючи свиріпство царя, від анонімних неправедників, радіючи, прийняв гірку смерть за свою паству в тверському Отрочі.

Ось такий-от богомудрий святитель, незламний сповідник і мученик. Таким же буде один із його наступників у XX столітті.

Священномучениче і чудотворче Филипе, моли Народженого Спасителя … 🕊
___
* враховуючи стильну різницю, 5 січня 1570 року 🗓

«Послѣднiй день передъ Рождествомъ прошелъ. Зимняя, ясная ночь наступила. Глянули звѣзды. Мѣсяцъ величаво поднялся на небо посвѣтить добрымъ людямъ и всему міру, чтобы всѣмъ было весело колядовать и славить Христа.

* Колядовать у нас называется пѣть подъ окнами наканунѣ Рождества пѣсни, которыя называются колядками. Тому, кто колядуетъ, всегда кинетъ въ мѣшокъ хозяйка, или хозяинъ, или кто остается дома, колбасу, или хлѣбъ, или мѣдный грошъ, чем кто богатъ. Говорятъ, что былъ когда-то болванъ Коляда, котораго принимали за Бога, и что будто оттого пошли и колядки. Кто его знаетъ? Не намъ, простымъ людямъ, объ этомъ толковать. Прошлый год отецъ Осипъ запретилъ было колядовать по хуторамъ, говоря, что будто симъ народъ угождаетъ сатанѣ. Однако жъ если сказать правду, то въ колядкахъ и слова нѣтъ про Коляду! Поютъ часто про Рождество Христа; а при концѣ желаютъ здоровья хозяину, хозяйкѣ, дѣтямъ и всему дому».

©️ славетний син Полтавщини Микола Васильович Гоголь-Яновський «Ночь передъ Рождествомъ» (1832)

Дорогі друзі!
Вітаю всіх вас із Різдвом нашого Спасителя ✨

«Бог настільки Великий, що може бути Маленьким!», — так одного разу висловився щодо Різдва Христового спочилий Папа Бенедикт XVI.

І ми сьогодні прославляємо цього «Маленького» Бога, Котрий подарував нам велику честь зустріти Його у сотвореному Ним світі, прийняти Його із Непорочного Лона, отримати неповторне щастя входити під крівлю Його Трапези, аби стати Його співкровниками і співтілесниками, і врешті-решт увійти в нетлінну радість Його Безначального Отця в Обителі вічного блаженства.

Зичу нам всім найбажанішого — невід’ємного миру, який подарував нам Єдинородний Син Небесного Отця при Своєму Народженні та після тридневного Воскресіння, і який архієреї та священники від Його імені сповіщають вірним на всіх Таїнствах і священнодіях:

Ειρήνη πάσι!
Мúръ всҍ́мъ!
Мир на всички!

Хай Народжений перше всіх віків Ісус благословить нас рясними добростями милості Своєї, обдаровує невимовною радістю і укріплює в терпінні та взаємоповазі!

Щиро Ваш,
і. Ю.🌿

Вóнмҍмъ! ⚠️ Увага!

Знайдено найдревніше РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ в історії Христової Церкви 🔊

Дві тисячі років це Послання почула незначна за кількістю боголюбива паства, проте його змістове наповнення наразі вже відоме мільйонам мільярдам віруючих християн:

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
МНОЖЕСТВА ВОЇНСТВА НЕБЕСНОГО,
СЛАВЛЯЧОГО ТРИЄДИНОГО БОГА

Пастушкам, волхвам,
вертеповим скотам і всім,
хто в майбутній час долучиться
спасительної отари Еммануїла

Слава во вишніх Богові,
а на землі —
серед людей
доброї волі!

✠ Різдво Христове ✠
≈ 6-4 рік до Різдва Христового ≈

… спочатку свято Різдва Христового було присвячене не лише Різдву, а загальній ідеї явлення Христа у світ, тож дуже часто разом із Різдвом у цей самий день святкували Хрещення Господнє як свято виходу Христа на проповідь, так і свято чуда в Кані Галілейській, першого прояву Христом Його Божественного призначення …

… В Єрусалимі 6 січня святкували тільки Різдво, а з ѴІ століття традиція святкуваня переноситься на 25 грудня. В Антіохії спочатку ці свята святкували разом, але наприкінці 70-х років ІѴ ст. Різдво Христове стали святкувати 25 грудня.

Про це свідчить свт. Іоанн Златоуст у проповіді 25 грудня 386 року: «Нема ще десяти років, як цей день став відомий та знайомий нам» …

©️ Історія виникнення Господських дванадесятих свят // Афанасій (Стрельцов), архім. Історична літургіка… К., 2024. С. 251.

🌸 До дня СОБОРУ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 📝 із мемуарів схіархімандрита Діонісія (Лукича) 📚

❓Вопрос: Каково Ваше мнение о книге «Псалтырь Божией Матери»?

💬 Ответ: Бытует народное мнение, будто святитель Димитрий Ростовский — автор книги «Псалты́рь Бóжіей Мáтери». Это неверно! Даже по «топорному» языку этой книги (например, часто встречается просто перестановка слов Давидовой Псалтыри) видно, что не святитель Димитрий Ростовский — автор.
Кроме всего прочего, там есть и догматические неточности, например, начинается словами: «Пріидúте, поклонúмсѧ…» — здесь Божией Матери воздается честь такая же, как Господу. Этого нельзя делать. Еще сам Спаситель (через Пророка) сказал: «Слáвы Моеѧ̀ инóму не дáмъ» (Ис. 42:8); неуместно перефразировать все то, что относится к Господу, и отнести это к Божией Матери.
Схиархиепископ Антоний (Абашидзе) очень отрицательно отзывался об этой книге: «О чем думал наш Синод, когда цензура пропускала ее? Это же монофизитская ересь, только уже по отношению к Божией Матери, а не к Господу».
У свт. Димитрия Ростовского есть произведение «Поклонéніе Бóжіей Мáтери», специально относящееся к Ней, но это совсем другое произведение, а не эта перефразированная Псалтырь, авторство которой ошибочно приписывает ему.

🔹🔸🔹🔸🔹🔸🔹🔸🔹🔸🔹

❓Вопрос: Так, хорошо ли читать «Псалтырь Божией Матери»? Ведь известно, что эта книга очень многим нравится. Известно даже, что в одном из наших монастырей мать-игумения включает чтение этой книги в ежедневное молитвенное правило сестер.

💬 Ответ: Хорошо бы успевать читать хотя бы то, что необходимо, т. е. Богодухновенную книгу Псалтырь Давида; а то бывает, что оставляют главное для второстепенного…

В житії преподобного Іоанна Дамаскіна описується випадок, коли його суворий старець-духівник для виховання в ньому чернечого смирення заборонив йому займатися літературною діяльністю і зокрема складати піснеспіви. Ця заборона спричинила у колишньому можновладцеві і талановитому богослові чимале внутрішнє боріння.

Вперше він порушив благословіння старця, коли братія обителі попрохала його написати особливі стихири на погребіння їхнього спочилого співбрата. Ці стихири, до речі, і донині є в нашому чинопослідуванні поховання 📖

Друге порушення було тоді, коли він писав інший загальновідомий твір, в процесі чого, за грецькою світською практикою, відбивав такт ногою. Тут він і був спійманий старцем із гарним слухом «на гарячому» та настільки суворо покараний, що амністію він отримав лише завдяки особистому проханню Богородиці, Яка явилася наставнику Іоанна у нічному видінні.

📜 Що це був за другий твір? Його можна знайти на Утрені свята Різдва Христового. Ось він 🔽

ΕΛΛΗΝΙΚΆ: Στέργειν μέν ημάς, ως ακίνδυνον φόβω, Ράον σιωπήν, τώ πόθω δέ Παρθένε, Ύμνους υφαίνειν, συντόνως τεθηγμένους, Εργώδές εστιν, αλλά καί Μήτηρ σθένος, Όση πέφυκεν η προαίρεσις δίδου.

ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКОЮ [K]: Подобáше ýбо намъ, яко без’бҍ́днҍ стрáхомъ: удóбҍе молчáтu. Любóвiю же, Дҍ́во: Пҍ́снu съложúтu сълúчнҍ слóжены, дҍ́ло єстъ не удóбно. Но, о Мáти, Сúлу, єлúко бысть, изволéніє даждъ.

ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКОЮ [M]: Любúтu ýбо нáмъ, я́ко безбѣ́дное стрáхомъ удóбѣе молчáніе, любóвію же, Дѣ́во, пѣ́сни тка́ти, спротяжéнно сложéнныя, неудо́бно éсть; но и, Ма́ти, си́лу, ели́ко éсть произволе́ніе, да́ждь.

УКРАЇНСЬКОЮ [пер. а. І.]: Мu лю́бuмо святè мовчáння, Дíво, бідù і стрáху не прuчáсне, але любóв схuля́є нас зложúтu й гíмнu златострýйні! Тu ж, о Мáтu, бажáнь борíння в дýшах нáшuх прuмuрù і сúлу твóрчу з Вuшuнù Самà в нас нúні надuхнù!

Отже!
З приводу дискусій у коментарях до останнього допису ✍🏻

Я вже давненько спокійно ставлюся до звинувачень мене у «притяганні за вуха» чи вподобанні мною орнітогеографічної формули «🦉➕🌍». Неспокійне відношення у мене лише до плагіату, позаяк не розділяю думки відомого радянського персонажу про те, що «когда сегодня берёшь у композитора — это, собственно говоря, берёшь у народа, берёшь у народа — берёшь у себя, и главное, чтоб музыка была твоя, и кто говорит — плагиат, я говорю — традиция». Саме тому наскільки я проти, коли беруть у мене без посилання, настільки сам намагаюсь завжди подавати джерело, звідки чи в кого я те чи інше беру для поширення на каналі.

Щодо ізводу. Так, ізвод — це вимова! Але не тільки! Ізвод може різнитися не лише за вимовою, наголошенням та написанням. Часом ізвод може різнитися і перекладом або використанням слів, як, до прикладу, де в старокиївських книжках можна бачити іменник єлéй, прикметник грҍ́шный чи дієслово чáѧти, то в старомосковських знайдеться на тих самих місцях мáсло, ѽкаѧ́нный та ѽжидáти. АЛЕ! Незважаючи на особисту симпатію до Київського ізводу, про яку чудово знають постійні підписники цього не надто великопублічного каналу, я не гребую користуватися книжками, що були написані чи видані будь-де: Търговище, Венеція, Будим (Букурещъ), Кутейн, Новгород, Прага, Москва, Супрасль, Радонеж, Унів etc, не кажучи вже про класичні друкарні у Вільно, Києві, Львові, Чернҍгові чи Новгород-Сҍверську. Не гребую тому, що об’єктивність щодо текстів стародруків не може (і не повинна!) базуватися лише на певному єдиному друкарському осередку!

Так, в Синодальну епоху відбулася «уніфікація» богослужбових текстів Київської Церкви і Церкви Московської. Хоча цей процес був запущений ще із 1686 року, коли Київському Митрополиту було заборонено використовувати титло «всеѧ̀ Рώссїи», який він мав від часів Володимирового Хрещення, а з часом навіть титло «всеѧ̀ Мáлыѧ Рωссíи» був відібраний. Бо «уніфікація»! В той період багато настраждалася Києво-Печерська типографія, а Чернҍгівська взагалі ту «уніфікацію» не пережила… Але мені не смакує і не приносить виняткової насолоди постійно шукати винних, імена яких історія все ж таки зберегла, але подобається відновлювати втрачене і омолоджувати його для сучасного застосування. Я прихильник національної мови богослужіння, але при цьому я не бажаю відмовлятися від мови історичної, якою для Київської Церкви є Київський ізвод. Не бажаю, тому що на Балканах поруч із сучасною мовою шановано перебуває [церковно-]слов’янська, так само як і у католиків латина не померла, а живе і квітне не лише на богослужіннях, але й в документальних процесах.

Вивченням києво-ізводних пам’яток я займаюсь із 2015 року. Не так довго, як, либонь, хотілося б. Мені це не просто цікаво — в цьому ізводі я вбачаю спадковість традиції богослужбової мови, якою молилася переважна більшість Печерських преподобних, молилися і козаки, йдучи на захист не просто Батьківщини, але насамперед віри Православної! Однак я нікому не нав’язую цей ізвод, але радію, коли знаходжу однодумців. Втім, хай Господь береже як моїх однодумців, так і тих, кому зручніше вбачати в мені прихильника довговухої глобусної сови…

Архимандритъ Димитрiй Туптало

Слово на Рождество Христово ✨

… Ґде стоить быдло, — хлѣвъ то, гдѣ живуть люде святыи, — рай то. Гдѣ туляєтся разбойникъ, — вертепъ то; гдѣ водворяєтся Богъ, — небо то. Богъ въ пещерѣ, пещера небомъ; и рай колись на хлѣвь быль походилъ, гды въ немъ человѣкъ, преступивши заповѣдь Божію, приложився былъ скотомъ несмысленнымъ и уподобился имъ. И небо, якомъ реклъ, было накшталтъ вертепа, а о вертепѣ Виѳлеємскомъ яко на сей часъ разумѣти? лѣпшь нѣжь о раю, яко о самомъ небѣ. Въ Виѳлеемской теперь пещерѣ на кого глянь, все люде святыи: святый Iосифъ свять, старица Саломія свята, и пастушковъ почитай межи святыми, и царей восточныхъ хоць въ календаръ пиши, нужъ самая надъ святыхъ Святѣйшая, Пречистая и Преблагословенная Дѣва; и Христость єсть Древо Животное, отъ Него же ядый не умираю. Лѣпшимже ты теперь єстесь, вертепе, за Христа раємъ, анѣжъ колись за Адама едемскій рай, але що тебе звати раємъ, гды тя Церковь самым титулуєть небомъ; небо сущу пещеру.

Небо престоль єсть Божій, а и въ пещерѣ Богъ сѣдить на престолѣ святѣмъ Своємъ, на рукахъ дѣвическихъ. Чимже пещера теперь менша отъ Бога? Гдѣ Богъ, тамъ заисте небо, посвѣдчить того єдинъ трипѣснецъ предпразднственный на павечерѣ читаный, въ которомъ на концу стишокъ таковый: ”обхождаху аггелы, якоже престолъ херувимскій, ясли, вертепъ бо небо зряху, лежащу въ немъ владыцѣ“. Уважаймо ты словка: ”вертепь небо, лежащу нъ немъ владыцѣ“: поки въ вертепѣ не было владыки Христа, вертепъ былъ вертепомъ, а яко положился въ немъ Владыка Христосъ, ажъ вертепь уже не вертепь; щожь? небо. Самыи то аггельскіи увидѣли очи, вертепь небо зряху, лежащу въ немъ Владыцѣ …

🗓 13 січня/31 грудня — пам’ять святителя Петра Симеоновича Мовіле, Митрополита Київського, Галицького і всієї Рóсії, Екзарха Святого Апостольського Константинопольського Трону, Архімандрита Великої Чудотворної Лаври Печерської 📿

▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️
˂…˃ Удивительно то, что участники трагедии XVII в. — как никониане, так и староверы — не имели представления о том, что не только «исправления», но настоящие реформы богослужения проводились в прошлом, в истории именно русской Церкви, не вызывая ни сопротивления, ни раскола.

Не говоря уже о переменах, которые имели место в богослужении Константинопольской Церкви в X и XI вв. и несомненно отражались на Руси, сравнительно более недавнее (в XIII и XIV вв.) принятие Иерусалимского устава, а также известного «диатаксиса» патриарха Филофея о служении литургии, прошли на Руси вполне безболезненно. Это были реформы куда более значительные, чем «правка книг» при Никоне. Видимо, во времена татарского ига и правления митрополита Киприана, когда вводились реформы, между иерархией и народом, клиром и мирянами, государством и Церковью существовала атмосфера органического доверия. Не было всех тех духовных сомнений, страхов и внутренних терзаний, которые оказались так характерны для XVII в. Действительно ли Москва — Третий Рим? Не колеблется ли Православие из-за западного влияния? Не являются ли греки агентами иезуитов? Есть ли у нас «ученые» люди, способные противостоять опасности? И если есть, то кто они? Как сам раскол, так и последовавшие вскоре репрессии против раскольников в значительной мере отражали страх и странные чувства неуверенности и собственной неполноценности... Совсем пропало то органическое, естественное соборное единство, которое было так сильно на Руси в XIV и XV вв.

Интересно, что почти одновременно на Украине митрополит Петр Могила также произвел реформу — гораздо более сомнительную по содержанию. Как известно, значительные части его «Требника» (например, молитвы таинства покаяния, а также рубрики при совершении литургии) были им сознательно заимствованы из латинского обряда и отражали латинское схоластическое богословие таинств. А между тем реформа Могилы была беспрекословно принята в Западной Руси, а со временем была широко использована при издании новых богослужебных книг в Москве. В Могилу поверили как в ревнителя Православия, а в патриарха Никона не поверили… ˂…˃
___________________________
©️ Мейендорф Иоанн, прот. Об изменяемости и неизменности православного богослужения // Вестник Ленинградской духовной академии. № 2. — Ленинград, 1990. — С. 108.