Левкої в лютому,
Утома в темряві,
І леви маряться,
І до-ре-мі...

Розлиті зливами
Блищать на вулиці
Дзеркала каменю —
Зима загубиться.

Співай із трубами:
Шпаки повернуться!
Левкої в лютому —
А що на серці?

#вірші

РІЗНІ САМОТНОСТІ
Różne samotności

Хочу Тобі подякувати
за різні самотності
за ту коли немає нікого
або коли разом плачемо
за ту коли все ніби добре
і все не має значення
за найближчу коли нічого не відомо
за ту коли все знаю але не скажу нікому
за ту коли любиш і коли знаєш напевно
що щастя розбилось бо воно не для мене
самотність це новини
лист порожній вокзал тиша
монета геніальний хворий
як важке каміння хвилини
час завжди щирий бо каже йти далі прямо
самотність це волосся
якого торкнулись руками

самотності є різні
на землі у пеклі на небі
всілякі тільки одна
та що веде до Тебе

— Ян Твардовський
1978, 1980

#вірші

Твої очі завжди сумні
І в них багато болю
Болю, який я не зможу прибрати
І не зможу забрати поцілунком

І навіть в саму темну ніч
Коли чути лиш гавкіт собак
Ти не скажеш у чому річ
І тоді я порину у світ
Світ власних принад
Залишаючи тебе засинати
Самого

#підписникове

01.03, у п'ятницю, буду на вечорі Art Lunazia (Coffee Lunazia, вул Євгена Чикаленка, 24б, Київ)

Початок: 17:30

Вхід ‒ від 150 грн

Запис учасників та глядачів:
@andybur

Більше анонсів на Local Club

🎼 Пісня для Луддитів
Джордж Гордон Байрон

Як дешево хлопці за морем собі
Кров'ю добилися волі і права,—
Так ми не дамось ганьбі:
Воля чи смерть в боротьбі!
Геть королів! Тільки Луддові слава!

Коли натчемо полотна ми сувій,
Замість човника візьмемо зброю
І кінемось в бій,
Тиранів у виріб сповиємо свій,
Забарвивши саван рудою.

Хай кров, як і серце, давно в них гнилі,
Бо жили ворожі наповнені брудом,
Та сили в крові не малі,—
Від них забуя на землі
Те древо Свободи, посаджене Луддом.

— 24 грудня 1816р.
(переклад Дмитра Хомича Паламарчука)

ПЛЕМ’Я 🔥🐒

Наступної суботи, 23 березня, приходьте на творчий вечір у Меланхолік 🖤 Я там також буду, почитаю нові не читані вірші!
https://www.instagram.com/p/C4kt8_4tZMl/?igsh=N2M4MWloajFqcGFo

Зупинка

Куди тікати від того, як сукотять колеса потягів
А дерева блимають зеленими плямами:
Такі близькі, та до них не дотягнутися,
Не відчути їхнього свіжого запаху,
Їхньої втоми стиглого серпня,
Втоми готової у духоті
Пестити твої тривожні сни.

Мені здається, я втрачаю здатність до мови,
Поки мої супутники дзвінко про щось гомонять.
Механічні машини, електромашини
Будуть їм снитися.

Чуєш? майбутнє уже сьогодні.
І я не можу обрати між Штірнером — Зерзаном.
Я вважала, що знову пливу за течією,
Та насправді — життя як потяг,
Що іде по стареньким коліям
Надто звичної цивілізації.

І в тобі та єдина крапка, де я спокійно
Не думаю про свої вибори.
(Вибач, вперше тобі набрехала.
Вибір міститься в кожному вчинку!)

Та чи стане нам духу зістрибнути із потягу
На якійсь незнайомій станції,
Аби просто побути з деревами,
Аби тихо любитись під зорями,
Аби голосно дихати в лісі
І зачати дику дитину,
Що могла би балакати з вітром
І гуляти з лякливими звірями.

Ту-ту-тук уту-ту-ту-ту-ту ту-ту-ту ту-ту ту-ту-ту...
Потяг все іще їде.
Спиніть, машиністе!
Це аварійна зупинка,
Це зупинка для тих,
Хто забув куди треба їхати.

#вірші

Цієї суботи буде відкритий мікрофон у Melancholic Espresso Bar. Сподіваюся, що одужаю і знову зможу прийти у це чудове місце. Також там проводяться чайні церемонії, концерти, літературні вечори та стендапи, тож, сподіваюся, одного разу вас там зустріти 😌🖤☕️
https://www.instagram.com/melancholic_espresso_bar?igsh=M2l1enhvYXlkN3p0

ТікТок вже більше року не використовую, зате зберегла відео з віршем, який написала на весні 2022-го.
Субтитри та звук максимально не співпадають, тому якщо не любите когнітивні дисонанси — дивіться без звуку, або слухайте не читаючи 🙉🙈

P. S. На фоні грає Krobak

#вірші

Скоро розквітне бузок
У післябензиновій тиші,
Де мовчить автострада
В комендантському сні.

А кліщі у траві чатуватимуть звірів,
Поки сонні кульбаби
Будуть снити про перший політ.

По розбомблених селах,
Поганих дорогах на Південь (чи Київ),
По забутих стежках
Вже померлих коханих,
По дворах біля школи,
І під вікнами заспаних мазанок,
Під покровом свідомості,
Десь, де скінчиться війна.

Скоро станемо, Господи,
Ми, як душа, пурпурові.
Просто скоро розквітне бузок
І вікриється небо мені.

#вірші