Діагноз Шептицького: Моральна гемофілія — коли не можемо закінчити суперечку. Коли опонент стає ворогом (не плутати із ворогом, що є ворогом, сьогодні це РФ).

А також більшу користь народові дають ті, що досліджують його слабкості (і навіть не ті, що вдивляються у слабкості та знецінює ворога), щоб її нейтралізувати, аніж ті, що фокусуються не величі. Власне, це і є завдання інтелектуалів.

Важливо не уподібнюватися тим, проти кого борешся.

З інтервʼю з Мирославом Мариновичем. Він громадський діяч (не активіст), член-засновник Української Гельсінської групи (1976), дисидент і політв’язень часів СРСР (1977—1987), засновник та голова амністійного руху в Україні (1991—1997), філософ, релігієзнавець, публіцист, проректор Українського католицького університету.

⚡ харківський Держпром можуть внести до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

детальніше у матеріалі

Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета

Регіоналіті

Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета

«Поле-фонія. Концерт-розмова з Миколою Лебедем та Олексієм
Податем»
В просторі між Києвом та Віднем у рамках резиденції "розсіяне засіяне" — друга спроба. Визначились із датою (відкладеної) події в межах програми «розсіяне засіяне».
30 січня о 20:00 на платформах твіч та youtube проведемо онлайн-трансляцію розмови/концерту, зосередженої на використанні польових записів природних та антропогенних звуків в музиці та саунд-арті. Модеруватиме зустріч музикантів та композиторів співкуратор програми «розсіяне засіяне» Сергій
Климко.
Паралельно з трансляцією подію наживо Олексій
Подать проведе на РВРБ у Києві.
Лінки на твіч та ютуб залишимо у сторіс.
Програма «розсіяне засіяне» реалізується
Асортиментною кімнатою та
Іншою Освітою за підтримки Robert Bosch Stiftung та
Goethe-Institut в Україні.
Вхід: донат від 100 грн

Український Музей у Нью-Йорку почав монтаж нової виставки "Татлін: Київ". Вернісаж відбудеться 7 лютого

проєкт детально розповідатиме про два з половиною роки з життя Володимира Татліна, які митець провів у Києві. Тоді він викладав у Київському художньому інституті та починав працювати над найбільш знаковими своїми артоб'єктами, наприклад "летатліним"

більше про цю виставку та діяльність Українського Музею у Нью-Йорку слухайте у першому епізоді англомовного подкасту Ukrainian Art Dispatch

🎧 Youtube​
🎧 Spotify​
🎧 Apple podcasts​

Прочитав ПОДОРОЖ УЧЕНОГО ДОКТОРА ЛЕОНАРДО І ЙОГО МАЙБУТНЬОЇ КОХАНКИ ПРЕКРАСНОЇ АЛЬЧЕСТИ У СЛОБОЖАНСЬКУ ШВАЙЦАРІЮ Майка Йогансена, і у захваті. Поділюсь кількома цитатами:

Слухай, Родольфо. Слухай уважно, бо нам з тобою тепер непереливки, як каже український народ, коли зверх звичних і нормальних тягот і бід доводиться йому зазнати ще й якоїсь, у пляні непередбаченої біди.
***
Ти могла б сміливо пити, о Альчесто, — сказав Леонардо. — Сифіліс найбільше поширений у селах над річкою Уди, селах великоруських, де немає ні одного, хто не був би хворий. Ці старовинні оселі, старіші від усіх українських осадів, були основою для військових селищ державного експериментатора Аракчеєва. Він не мав повного успіху в своїх експериментах і виплекав у селищах тільки один бік військової доблести, а саме венеричні хвороби. Але Зміїв — це відносно недавня колонія західніх українців, і тут сифілісу немає. Отже, ти могла б сміливо пити з цієї шклянки, о Альчесто!
***
Єсть у цій химерній країні такі люди, що вважають, ніби курити махорку в віршеві є непростимий, безпросвітний вандалізм. Але я б цього не сказав. Коли, проходячи вулицями Слобожанської Столиці, містяни бачать наполовину зідраний плякат, вони нахмурюються й насуплюють брови. Їм здається, що зривати плякат — це дике, нічим не виправдане хуліганство. Я розумію їх — вони прочитали в плякаті прекрасні льозунґи, ті льозунґи, що колись визволять усесвіт з-під капіталістичного гніту. Вони роздивилися яскравий енерґійний малюнок, що в ньому ще раз був повторений той льозунґ. Вони цілком сприйняли плякат. Вони забули тільки одне — що в плякаті, окроме льозунґів і фігур, є ще одна субстанція, яку вони давно перестали помічати. Ця непомітна для них субстанція, цей матеріяльний субстрат плякату — це папір
***
Людина, що їсть тільки пісний борщ з хлібом, а подекуди й без хліба, легко може забути про моральні закони і про священне право власности, коли побачить шматок сала у пíятнадцять кубічних дециметрів завбільшки

Альчесто! Ти чула, як під час однієї полярної експедиції двоє італійців, закинуті серед льоду, забили і ззіли свого товариша норвежця, зжерли сирцемсирового, бо не було вогню, щоб зварити з нього суп або хоч спекти, як шашлик, на ріжні? Може, ти скажеш, що це були дикі огидні звіролюди, і я думаю, що ти це й хочеш сказати. Але тому неправда — це були дуже хороші культурні люди, виховані, освічені люди, здатні до делікатних і ніжних почувань. Можливо, що це були доктори або й навіть професори. Як же вони могли так некультурно зжерти свого товариша, сирового норвежця?

Народ, про який ти кажеш, дійсно чудний народ. Він створив чудесну музику і надзвичайне малярство, що його примітиви здаються паризьким мистцям за акме досконалости, небувале декоративне мистецтво. Він скомпонував епічні пісні, незгірші від кодексів Гомера. В особі своєї інтеліґенції він навіть спромігся створити таку-сяку літературу та, хоч і паршивеньких, істориків літератури. І от цей самий мистецький народ, що дорівнюється в художній умілості навіть негрському, а не тільки японському талантові, цей самий народ зовсім не розуміє краси. Краса для нього не існує. У цій прекрасній ріці він убачає тільки деякий спосіб комунікації — можливість пересуватись довбаним човном. Крім того, він хижацькими методами винищує в ній рибу і в плесах її качок.

З мʼякого ласкавого рогозу, що так тихо лоскотав тобі шию, коли ти сідала в човна, Альчесто, він плете рогожі і продає їх за безцінь у Слобожанській Столиці, продає їх за злиденні копійки, що ти їх охоче заплатила б удесятеро, аби рогіз зостався красувати в затоках. Більше того, в голодні роки він викопував саме коріння цього рогозу, винищуючи його зовсім, підсікаючи саме рогозове життя тільки для того, щоб собі пожерти і дітей тим корінням нагодувати. Уяви собі, вони жерли коріння рогозу, ці люди! Ці гори для його просто нерівні місця, на яких не можна орати землю, а плеса, саги й затоки — це, на жаль, затоплені водою сіножаті. Сама літня година, ґрандіозне сонце і ясне, і чисте, і ясне небо тільки нагадують йому, що треба б дощику на посів, а коли він дивиться на орні океани жита, створені його виснаженими руками, він замість упливати мрією за хвилями колосся, рахує, скільки копиць його він назбирає сей рік.

Ліс! Він хотів би вирубати цей ліс і продати його. Очерета! Він косить їх і укриває ними свою злиденну, погану хату. І навіть оту сіру чаплю, що летить над бором, він ззів би, коли б міг її спіймати, хоча вона, та чапля, страшенно одгонить рибою. Я син цього народу, Альчесто, і я викопував рогіз і їв його. Я спав під очеретяним дахом і я забив колись рудого собаку, щоб пошити собі на зиму шапку з його шкіри. Тепер я викопую з книги професора Струве інтеграли. Я хочу вивчитись робити краще життя. Десять років, Альчесто, — це дуже короткий час, і за десять років трудно підняти життя, налигане двома стами років рабства.

ПОДОРОЖ УЧЕНОГО ДОКТОРА ЛЕОНАРДО І ЙОГО МАЙБУТНЬОЇ КОХАНКИ ПРЕКРАСНОЇ АЛЬЧЕСТИ У СЛОБОЖАНСЬКУ ШВАЙЦАРІЮ Майка Йогансена

проєктом керує, як пишуть, незалежна Рада директорів, до якої увійшов також Сергій Жадан, автор книжки "Месопотамія"

Катерина Горностай про роботу над фільмом "Стрічка часу». Інтерв'ю Дарії Бадьор

Вперше за майже тридцять років фільм української режисерки увійшов до основного конкурсу Берлінського кінофестивалю. В 1997 році це була стрічка Кіри Муратової "Три історії", у 2025–му — "Стрічка часу" Катерини Горностай. 
—
Музику написав авангардний київський композитор Олексій Шмурак @predelnyuyut. Я звернулась до нього з амбітною ідеєю — написати музику для дитячого хору. Але ми швидко зрозуміли, що не встигнемо це зробити добре, і Олексій написав партитуру для професійних вокалісток: Катерини Ризуняк, Олександри Стецюк та Олени Циганкової

Дуже рада, що наша музика має характер, бо, чесно кажучи, я вже втомилась від традиційного ембієнту, який часто пишуть для документального кіно.
—
У фільмі є сцени зі студії Аза Нізі Маза, трохи деталей від Миколи Коломійця тут, також вони готують афішу.