Кілька слів про книгу Дмитра Шандри "щільнийчорний".
Розпечений уламок снаряду, на якому викарбовано - "2022", фрагментарний і настільки ж щирий — позбавлений голівудської награності, зайвих художніх форм, комерційної театральності і бажання сподобатися "тусовці". Це так, як воно було, хаотично і яскраво.
Сержант НГУ Шандра постає таким собі самураєм сірої зони — персонажем Кретьєна де Труа, який нотує і дає характеристику оточуючому світу, не поглинаючи в нього настільки, щоби темрява заволоділа серцем автора.
Книжка фрагментарна і двомовна, в ній не прослідковується магістральна сюжетна лінія. Так треба, бо так це і відбувається — перебуваючи у пограничному психоемоційному стані свідомості, в який нас "вкидають" обов'язки щодо виконання бойового розпорядження, не до формування штучного цілісного сюжетного образу, підбирання красивих фраз українською, щоби сподобатися найкращій частині громадськості.
Колись я написав про "лицарів динамічного творіння", присвячуючи текст більше загиблим, ніж живим. Але chevaliers de la création dynamique все ж живуть поміж нас, продукують творчість в окопах, нагадують про те, що we never fade away.
Дякую тобі, друже.
Це те, що треба.
Розпечений уламок снаряду, на якому викарбовано - "2022", фрагментарний і настільки ж щирий — позбавлений голівудської награності, зайвих художніх форм, комерційної театральності і бажання сподобатися "тусовці". Це так, як воно було, хаотично і яскраво.
Сержант НГУ Шандра постає таким собі самураєм сірої зони — персонажем Кретьєна де Труа, який нотує і дає характеристику оточуючому світу, не поглинаючи в нього настільки, щоби темрява заволоділа серцем автора.
Книжка фрагментарна і двомовна, в ній не прослідковується магістральна сюжетна лінія. Так треба, бо так це і відбувається — перебуваючи у пограничному психоемоційному стані свідомості, в який нас "вкидають" обов'язки щодо виконання бойового розпорядження, не до формування штучного цілісного сюжетного образу, підбирання красивих фраз українською, щоби сподобатися найкращій частині громадськості.
Колись я написав про "лицарів динамічного творіння", присвячуючи текст більше загиблим, ніж живим. Але chevaliers de la création dynamique все ж живуть поміж нас, продукують творчість в окопах, нагадують про те, що we never fade away.
Дякую тобі, друже.
Це те, що треба.
group-telegram.com/s_hordiienko/1814
Create:
Last Update:
Last Update:
Кілька слів про книгу Дмитра Шандри "щільнийчорний".
Розпечений уламок снаряду, на якому викарбовано - "2022", фрагментарний і настільки ж щирий — позбавлений голівудської награності, зайвих художніх форм, комерційної театральності і бажання сподобатися "тусовці". Це так, як воно було, хаотично і яскраво.
Сержант НГУ Шандра постає таким собі самураєм сірої зони — персонажем Кретьєна де Труа, який нотує і дає характеристику оточуючому світу, не поглинаючи в нього настільки, щоби темрява заволоділа серцем автора.
Книжка фрагментарна і двомовна, в ній не прослідковується магістральна сюжетна лінія. Так треба, бо так це і відбувається — перебуваючи у пограничному психоемоційному стані свідомості, в який нас "вкидають" обов'язки щодо виконання бойового розпорядження, не до формування штучного цілісного сюжетного образу, підбирання красивих фраз українською, щоби сподобатися найкращій частині громадськості.
Колись я написав про "лицарів динамічного творіння", присвячуючи текст більше загиблим, ніж живим. Але chevaliers de la création dynamique все ж живуть поміж нас, продукують творчість в окопах, нагадують про те, що we never fade away.
Дякую тобі, друже.
Це те, що треба.
Розпечений уламок снаряду, на якому викарбовано - "2022", фрагментарний і настільки ж щирий — позбавлений голівудської награності, зайвих художніх форм, комерційної театральності і бажання сподобатися "тусовці". Це так, як воно було, хаотично і яскраво.
Сержант НГУ Шандра постає таким собі самураєм сірої зони — персонажем Кретьєна де Труа, який нотує і дає характеристику оточуючому світу, не поглинаючи в нього настільки, щоби темрява заволоділа серцем автора.
Книжка фрагментарна і двомовна, в ній не прослідковується магістральна сюжетна лінія. Так треба, бо так це і відбувається — перебуваючи у пограничному психоемоційному стані свідомості, в який нас "вкидають" обов'язки щодо виконання бойового розпорядження, не до формування штучного цілісного сюжетного образу, підбирання красивих фраз українською, щоби сподобатися найкращій частині громадськості.
Колись я написав про "лицарів динамічного творіння", присвячуючи текст більше загиблим, ніж живим. Але chevaliers de la création dynamique все ж живуть поміж нас, продукують творчість в окопах, нагадують про те, що we never fade away.
Дякую тобі, друже.
Це те, що треба.
BY ☨ ГОРДІЄНКО ☨
Share with your friend now:
group-telegram.com/s_hordiienko/1814