Коли людина мала міцну проукраїнську позицію на Донбасі, ще до повномасштабної війни, а з наступом ворога в перші дні одягає камуфляж і йде захищати Батьківщину - це справжній подвиг.

Таким був Дмитро Лисенко, за позивним «Лис».
Ми були у різних взводах, мало перетинались та спілкувались, і я дуже про це шкодую.
Але я знав його, як дуже порядного хлопця. Та бійця, який вміє літати на різних типах дронів.
Як і більшість з нами, Дмитро майже два роки прослужив у піхоті.
Коли перейшов у БПЛА, в нього була купа енергії та сил нищити ворога.
В тому числі в тому, щоб захистити своє рідне місто Покровськ.

Останній раз я його бачив на похованнях іншого нашого близького побратима Віталіка «Буби».
Лис плакав. І я запам’ятав його сльози.
Через 2 дні під час виконання бойового завдання загинув і сам «Лис».

Усі, хто знав цього справжнього патріота з Покровська, прошу підписати петицію про присвоєння звання Героя України - посмертно.

https://petition.president.gov.ua/petition/229188?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaYGq5w_ngBnADOOP7ecCeu7BT7l8FDjqERKAfZTgDtqWIkije8EdcjXELo_aem_laIusEJqdcbnZ55lKzQmuw

Нам потрібно 9 тисяч підписів. І в нас залишилось 8 днів.

Ми маємо вшановувати пам’ять тих, хто боровся на найскладніших напрямках за Україну, як перед війною, так і під час війни.

Усім величезне дякую !
150 дронів спеціальних уже у нас !

Скоро будуть відео-звіти.

Чим більше буде дронів - тим більше шансів зупинити окупантів.

Підтримати нас

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Доречі, нагадаю, що у мене є книга (для тих, у кого ще її немає).

«В окопах Нью-Йорка» - нажаль, зараз і приміщення штабу, і більшість наших позицій окуповано ворогом.
Але під Нью-Йорком, поряд з нами робить неможливе підрозділ Азов, намагаючись вибити наші позиції назад.

В книзі багато історій і про Авдіївку, і про Бахмут.
Трохи встиг написати і про нашу роботу fpv дронів.
Буду радий підписати вам книгу особисто.
Замовити можна тут @knyga_firsov

Втрата будь якого міста продовжує війну десь на пів року.

Склалась певна аксіома- поки противник має успіх, і ресурси для наступу, бере міста і села - значить він відчуває, що рухається за планом і перемагає.

(Згадайте, що відчували ми після операції у Харкові. І додайте, нелюдську енергію ненависті)

Коли противник бере місто і витискує нас у поля та посадки - сили оборони опиняются, як в тирі.
Оборона у місці має тотальну перевагу - є підвали, будинки для маньоврів піхоти, ангари і гаражі для техніки, будівлі, що захищають від арт обстрілів та створюють радіо тіні від ворожих дронів.
Особливо на Донбасі - промислових об’єктів, що допомагають обороні дуже багато.

Коли сили оборони виходять з міста, усі ці «блага» отримає ворог, а ми - в кращому випадку, посадку і нору під землею.

Так було в Авдіївці.
Багато хто говорив, навіщо нам її боронити.
Логіка була проста, там було в 100 разів простіше, ніж у полі вже під Авдіївкою.

І криза Покровська - це прямий наслідок втрати Авдіївки.

Зараз мінімум 7-9 міст під загрозою прямої окупації - Вугледар, де ворог вже зачепився за околиці міста.
Селідово та Торецьк - схожа ситуація.

Курахово, Покровськ, Мирноград, Часів Яр.
Можна додати ще Курахово та Костянтинівку.

Майже усі міста на висотах або мають переваги, про які я писав.
Висоти в сучасній війні дають тотальну домінацію - вони розширюють горизонти для польоту дронів. Також за висотами утрорюються радіо тіні, щоб ховатись вже від наших дронів.

Зараз, наприклад йде битва за Гірняк, - місто, де найвища точка у Донецькій області.
(Ось чому скрізь добиває до наших радіоприймачів радіо «Гірняк»)

Зайняті висоти дозволяють покращувати діапазон враження на 15-20 кілометрів.

(Значні проблеми в Авдіївці з’явились тоді, коли ворог почав контролювати терикон біля заводу АКХЗ).

Усе це я до чого, забудьте розмови про перемовини. Вони вкидаються ворогом навмисно, щоб усіх розслабляти. І нас і Захід.
Навіщо нам давати зброю, думає Захід - якщо ось ось буде мир.

Коротше, це типова локшина для вух.

Поки є просування противника - дипломатія безсила.

Треба зараз концентруватися виключно на тому, щоб зупинити противника: а це дрони, люди, навчання, врешті РЕБ на кожне авто бійця, що мотається по передку.

Розмови про геополітику - потім.
Найкраща зараз геополітика для нас - це не дати противнику взяти село Лисівка, останнє село до підступів Покровська.

Така вже наша доля - що у селищах Донецької області вирішується доля вільного світу.
Хто б колись міг подумати.

Допомогти нам на дрони можна за посиланням

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Сьогодні група нашого взводу, що спеціалізується на збитті ворожих крил дроном fpv - збила свою першу ціль - ворожий Supercam противника.

Зараз, щодня сили оборони збивають десятки ворожих крил.
Але коли ти це робиш вперше - це справжні відчуття перемоги і хімія, яка зараз дуже потрібна усім хлопцям.

Екіпаж - Сієра, Крюк, Тіхон, Фінчер 🤘

Ми радіємо!
Порадійте і ви.

Той випадок - коли просто слова дякую, - це ні про що!
«МХП Громаді» передав нашій 109 бригаді - 7 новеньких пікапів. В тому числі і на екіпажі БПЛА.

Саме зараз той період, коли авто розвалюються від постійної експлуатації.
Нові автомобілі - це мобільність, впевненість, що не заглохнеш і виїдеш через багнюку.
І не втрачаєш час на безкінечні ремонти.

Це справді дуже круто, що є великий бізнес, який продовжує допомогати навіть в такий важчий час!

Радіємо!
Усією бригадою усіх обіймаємо!)

А вчора на день ТРО наш підрозділ знищив черговий град.

Екіпаж з хлопцями, хто 3 роки тому був - архітектором, підприємцем, рятівником МНС та шахтарем.

Ми, як країна, довго ходили з кривою шиєю - дивились, як там в інших усе влаштовано.

Поки самі не взяли і нарешті не зробили таке, на що буде дивитись і вивчати весь світ - феномен українського ТРО.

Зі святом усіх причетних!

І трохи порадійте там за наші успіхи - ми тернисто до них йшли.

Підтримати нас

4441114419936644

Як ви знаєте в нас створена нова група, що сбиває крила противника.
Без додаткового обладнення у вигляді спеціального радару - хлопці вже сбили ворожий Supercam противника.

Зараз бійцям потрібен автомобіль, - як мобільна технічна лабораторія. На випадок оперативних виїздів.
Потрібно купити мікроавтобус. Має вистачити 200 тис.
Будемо дуже раді донатам.

Про наші результати - буду тримати вас в курсі!
Зазделегідь дуже дякую!

https://send.monobank.ua/jar/ANmsnUA7Uq

Усім бажаю міцного здоров’я.
Цей текст до плану стійкості…

Те про що я пишу не є сенсацією. Кризу в нашій військовій системі вже ніхто не приховує, тому що вона очевидна. Втім, незважаючи на це, якихось системних змін досі не спостерігається. Так, ми більш менш тримаємо фронт, але відбувається це не завдяки системі, а скоріше всупереч, за рахунок щоденного героїзму людей та кількості втрачених життів. Довго так бути не може. Тому - ще одна сторінка з воєнного зошиту «накипіло».

Розумію, що після озвученого можу отримати бойове розпорядження на штурм Авдіївки. Але, якщо мовчати, то нічого не зміниться, а міняти треба. І необхідно щоб українське суспільство – основне джерело сили нашого війська, розуміло це.

Отже. Настав час (навіть перезрів) подякувати поважним дядькам-генералам з великими зірками, які не керували реальним боєм у сучасній війні, та попрощатись. Якщо війною дронів, а саме так називають цю війну, керують люди, які не розуміють що це і як воно працює, то їхні незнання коштують нам надто дорого.

Треба відпустити «радянські» кадри і дати ліфт молодим офіцерам-полковникам, які керували підрозділами бригади під вогнем КАБів, бачили втрати не в цифрах, а в прізвищах і позивних своїх воїнів. Якщо ми хочемо перемоги, і щоб вона не була Пировою, саме таким людям треба давати дорогу і призначати на відповідальні посади.

Не вік і не звання, а саме ефективність і участь у реальних бойових діях мають стати головним критерієм карьєрного росту у ЗСУ.

Треба нівелювати вплив субьєктивного чинника на кадрові призначення. Не може бути такого, щоб комбриги, які декілька років воюють, мають свіжий досвід успіхів і помилок, - через штабні «непорозуміння», відправлялись служити в нікуди, якісь незрозумілі військові структури без реальних повноважень.

Ефективна армія, як і будь який інститут суспільства, може будуватись тільки на системі стимулів та заохочень. Відсутність соціальних ліфтів, система стосунків за принципом «я – начальник, ти – дурень», позбавляють військових головного чинника ефективної взаємодії – довіри та віри у справедливість. Не має бути так, щоб військовий починав службу молодшим лейтенантом на посаді командира роти, роками успішно виконував бойові завдання під Авдіївкою та Бахмутом, та досі залишався старшим лейтенантом і командиром роти! За логікою, він має вже бути заступником комбрига, або як мінімум комбатом.

Застій перетворює армію на болото. Без стимулів та заохочень, вона втрачає динаміку, вибачте за слово – кураж. А це важливо у війні, яка несхожа на всі інші, яка змінює правила і вимагає не просто підпорядкування, а творчості, постійного новаторства і ризиків.


Далі. Не може бути такого, що тиловики отримують нагороди та звання, а підрозділи, які знищили купу техніки, які в прямому сенсі тримають фронт, за рік не отримали нічого, навіть грамоти.

Фото політика Червоненка з купою різних орденів, яке епатувало мережу, - це наглядний приклад дискредитації, знецінення нагород і неадекватності системи нагороджень…

Насправді, люди воюють не за бляшанки на грудях. Реальні воїни їх навіть соромляться. Ми воюємо за справедливість. Але не можна воювати за справедливість, коли ти не бачиш справедливості у власному війську і власній країні. Якщо боєць нищить техніку, або здійснює ефективну, з точки зору впливу на бойові дії, інтелектуальну роботу, та ще й на передовій - він має бути нагороджений!
Якщо ж техніка ворога горить, а цього не помічають, то треба відправляти на лікування тих штабників, в яких проблеми із «зором».

Ще одне - обіцяли фінансову винагороду – виконуйте! Припиніть класти асфальт, робити ремонти, фінансувати фестивалі, будувати корти - робіть те, що обіцяли. Де додаткові 70 тисяч гривень піхоті на передовій? Де бонуси за знищену техніку?

Ніщо не демотивує більше, ніж невиконання обіцяного. Це і про стимули, і про справедливість, і про довіру.

Далі. Не хочеться цього писати, але війна для багатьох «чиновників» давно перетворилась у бізнес. Кожен, хто сидить на поставках і забезпеченні тягне «свого» виробника.

Тому кошти витрачаються, але до фронту часто доходить, м’яко кажучи, не те, що треба.

Кому що болить – тому я про дрони. Треба дозволити бригадам купувати (або хоча б замовляти) дрони самостійно, виходячи з кошторису Міністерства оборони. Дрон - не снаряд 155 калібру, не можна під нього формувати загальні стандарти. Розмір, частоти, камери, двигуни, батарея, плати-ініціації - під кожну ціль свої характеристики. Інколи нам дають виделку, коли задача - їсти борщ, чи змушують різати м’ясо ложкою.

Основна проблема нашої армії – у її радянськості. Нестача людей, дефіцит зброї – це вже похідні. Система взаємостосунків, система керування, ставлення до людей – саме вони визначають ефективність війська. Бо сама собою наявність зброї нічого не вирішує, якщо в людей немає мотивації і стимулів ризикувати життям застосовуючи її.

Кажуть: яка нація, така й армія. Ця війна показала, що маємо безліч проблем. На сильних не нападають. Тож, у складних умовах, але треба мінятись. Отак, на ходу. Якщо хочемо вижити - вибору немає.


Дякую за увагу! Сил та мотивації усім рухатись далі!

Ми з фронту бачимо, як суспільство замерло в очікуванні розв’язки і миру.
Нас це стосується напряму. Наприклад, ми бачимо це по донатах, яких стало в рази менше.
А нагадаю, що наш підрозділ є одним з лідерів знищеної техніки, але більша частина дронів до сих пір поступає від приватних структур.

Ось до речі, яка кореляція між настроями у суспільстві і ситуацією на фронті.

Перше. Навіть якщо Трамп зможе реалізувати свій план. До цього ще як мінімум місяці 2. У нас під загрозою окупації 5 міст (Покровськ, Костянтинівка, Курахово, Мирноград, Часів Яр) та вихід противника до Дніпропетровської області.
Можливо для світу і геополітики - це не аби яка проблема. І фокус уваги там явно, не на тому, чи буде окупований Покровськ. Але це має бути супер фокусом нашої уваги. Тому що стільки сил, які ми втрачали,щоб тримати ці міста, стільки життів покладені на те, щоб утримати позиції, можуть різко обвалитись, через кволості і розслабленість.

Друге.
А раптом у Трапа не вийде?
Раптом для припинення війни не достатньо волі США та України. «Раптом», виявиться, що потрібна воля когось ще.

Зрозуміло, що в США будуть важелі впливу. Тут і нафта і зброя.
Зараз не про це.

Зараз про план Б, на випадок якщо війна буде місяці, рік чи більше.

Врешті, і після припинення замість росії не з’явиться море. Питання армії і загальний тонус нації будуть актуальні завжди.

Тому мобілізація країни, дрони, донати, військове вирибництво, постійне навчання та зміни на ходу, щоб ставати кращими - тепер це стиль нашого життя.
Якщо за три роки не звикли - звикайте зараз.

(Допомогти нашому підрозділу)

4441114419936644

З полковником Палісою знайомий особисто.

Один з найсильніших командирів бригад.
Командував легендарною 93-ю бригадою.

Призначений заступником голови офісу Президента.
Сильне і правильне призначення.

Дає нам надію бути почутими.

Сьогодні в цього хлопця день народження і його ніхто не привітає.
І це фото набере менше лайків, ніж якась оголена дівчина.

Жарти жартами, а мені сьогодні справді 36.

Найкращим привітанням буде донат.
Бо наш підрозділ має бути в тонусі - покраска авто, встановлення реб, зимова резина - усі люблять круті новини, як ми знищили ворогів, або дивитись класні відоси , але військову рутинуяку ніхто не відміняв. А щоб бути кращими, треба швидко вирішувати питання рутини і зводити їх до мінімуму, щоб був час творити.

Такий він третій день народження у поважному статусі - воїна ЗСУ.

4441114419936644

Ось так іноді щось пишеш - і здається, що кудись у порожнину.
Ніхто тебе не чує і ні на що це не вплине.

А потім підписники надсилають перші шпальти газет у Норвегії.

«Майбутнє вільного світу може вирішуватись у битвах за українські села».

З цим хлопцем я бачився один раз у житті.
Але останні років 5-7 знав заочно, як цікавого порядного хлопа, ще який має яйця.

Юра, був у складі Збройних сил з перших днів війни. Пройшов м’ясорубку у Ірпені, де інколи лінія бойового зіткнення змінювалась, кожні декілька годин.
Ще і служив на посаді сапера.
Що, повірте, не просто.

Далі отримав важке поранення, пройшов реабілітацію і …
І зараз ми можемо обрати його в громадську раду при мін оборони.

Відверто, я б хотів агітувати за нього дещо на інші посади. Більше того, сподіваюсь, що колись у державну розвідку ми будемо обирати саме таких.
Але то майбутнє - яке ще треба відстояти.

А зараз ви можете підтримати Юрій Гудименко у гром раду при мін оборони.

Голосування тут.

https://rgk.vote.mod.gov.ua

Усім сил!

Авторитетне видання Politico опублікувало мій текст, де я описав наші військові думки, стосовно найближчого розвитку подій.

Очікування швидкої розвʼязки, повʼязане з приходом Трампа до Білого дому, - викликає дежавю. Памʼятаєте, як всі очікували «весняного контрнаступу» і сприймали його ледь не як футбольний матч, з впевненістю у перемозі. Потім було гірке розчарування, яке підірвало психологічний стан українців.

Тепер ми знову очікуємо важливої для нас події від когось іншого, але не від себе. І це неминуче знову призведе до розчарування. Бо люди, які живуть очікуванням - ігнорують реальність, від якої залежить, справдяться ці очікування чи ні.

Тож, Трамп - Трампом, але нашу переговорну позицію скоріше забезпечить кількість дронів, які ми виробимо, або закупимо для фронту. Визначимо та покращимо якість застосування безпілотників. Але все це – не очікування, а щоденна, кропітка робота. Вона не така яскрава, як передвиборчі промови Трампа, але вона єдиний фактор, який формує нашу реальність. Тож, фінал цієї війни залежить виключно від нас.

У тексті я закликаю країни заходу суттєво посилити допомогу у тому, що вже зарекомендувало себе на полі бою - дрони різних типів.

«Технічна еволюція йде то того, що одночасно в повітрі будуть знаходитись тисячі і навіть десятки тисяч дронів по всій лінії фронту. Вони працюватимуть і в день і вночі, і в мороз і у спеку.

Дрони будуть контролювати будь-який рух противника, в тому числі і кожного окремого піхотинця.
Дрони будуть масштабно мінувати і підривати міни противника.

Насправді, так вже відбувається, але недостатня кількість дронів, і відсутність їхньої спеціальної організації, не дозволяє цій технології вплинути на фронт кардинально. Коли безпілотників стане в сотні разів більше - маневрена війна перейде у позиційну. Фронт стабілізується. Будь-які наступальні дії стануть неможливими.

От саме в цей час і виникне обєктивна зацікавленість обох сторін у переговорах. Незалежно від позиції Трампа, чи, навіть, путіна».

https://www.politico.eu/article/ukraine-peace-russia-us-president-nato-moscow-donald-trump-kyiv/

Мав честь виступати на великій українській вечері, яка проходить під час економічного форуму у Давосі перед лідерами багатьох країн світу.
Я прямо сказав те, що побачив і відчував. Так би мовити,  «фронтова дипломатія в дії».  Сподіваюсь почули, бо це не тільки про нас, але й про них…
…
У Давосі багато охорони. Є блок пости-озброєні люди, рамки безпеки. Цим навіть трохи  нагадало Донбас.

На безпеку лідерів світу витрачаються мільйони доларів, і вони відчувають себе у Швейцарії комфортно і безпечно.  Але…

Але усе це-лише ілюзія безпеки. Мені, як спеціалісту по дронах, очевидно,  що задумай якась організація (навіть не країна) влаштувати атаку заходу ФПВ-дронами з найближчої швейцарської гори - 99% що дрони долетіли би до цілі.

Після трьох років «першої дронової», одна з найбагатших країни світу явно не відповідає сучасним викликам. Чому я так думаю?Тому, що технічні засоби боротьби з безпілотниками змінюються майже кожен місяць, як і самі БПЛА пристосовуються до актуальних умов фронту постійно.  Це безперервний процес. А швейцарських військових я на Донбасі не бачив. Як, до речі, і американських, чи німецьких. Напевно, вони присутні десь у Києві в якості консультантів, але реальний досвід сучасної війни з усіх країн демократичного світу на сьогодні маємо лише ми - українці.

Ми не просто переживаємо цей досвід, ми його створюємо! Тож, якщо західні країни не допоможуть нам вижити й перемогти, то створювати цей досвід кров’ю своїх громадян будуть вже вони. А крові буде багато, бо їхній досвід буде формуватись з нуля, а в росії його будують вже роки.

І це не тільки про війну, але й про терористичну загрозу. Бо той же Хамас під час нападу на Ізраїль використовував не тільки ракети…

Наступні роки світ буде диктувати сучасні виклики безпеки.

Лідери цивілізованого світу допоможіть нам вижити!
І ми-Україна допоможемо вільному світу у викликах майбутнього!
…

Приблизно такою була моя промова. Кажуть:жорсткувато для такої аудиторії.
Ну, вибачайте.Інколи, щоб тебе почули-треба кричати.

Сподіваюсь,хтось, да почув.

Поки усе моє командування думає що я гоняю на лижах в Давосі, наш десант приїздить в місто Кур в Швейцарії (поряд с Давосом) о 12 ночі , прокидається о 5-й ранку, їде в Давос - і шурує там по зустрічах з Європейськими лідерами.

Таймінг і формат простий - ми або виступаємо на різних панелях або зустрічаємось з представниками різних урядів, і даємо фітбек: по країні представника, який приходить до нас на зустрічі.
Такий собі зворотній звʼязок не від політиків та уряду України - а безпосередньо від людей, які використовують європейську допомогу.

Зараз вікно можливостей, коли працює така військова дипломатія. Уряди іноземних країн вже чули і депутатів, і переселенців, - залишилась остання ланка людської цікавості - безпосередньо військові.
Колись закриється і це вікно. Але їм треба користуватись.

Зустрічі були дуже змістовними і, звісно, ми просили більше допомоги.

Ми мали близько 15-ти зустрічей тет-а-тет, тривалістю не менше години.
З міністрами оборони Нідерландів, міністром закордонних справ Чехії, Премʼєр міністр Бельгії, усіх євро урядовців не перерахуєш.
Але важливі були усі.

На фото - Генерал командувач сил НАТО у Європі - Христофер Каволі.

Сподіваємось наші зусилля були недарма. Як кажуть - роби що можеш - і будь що буде.