апокаліптична бестія вийшла з-під землі, роззирнулася довкола і зловила неабияку екзистенційну кризу. тепер хоче додому, але таки, мабуть, муситиме добути відрядження до кінця.

мініатюра з коментованої книги одкровення з хі століття.

#повнабентега #апокаліпсис

діва марія лупить біса віником у часослові з другої половини xiv століття (bl egerton ms 2781, f. 21v).

#гарнеякбожамама #біси

житіє радегунди, королеви, засновниці абатства в пуатьє і тамтешньої ж монахині, розповідає про те, що вона була дуже смиренною й не цуралася найтяжчих і найбрудніших монастирських справ: носила воду і дрова, мила посуд, прала й латала постіль, прибирала туалети й усяке таке. ще в неї була звичка ночами чистити сестрам взуття: поки всі спали, радегунда брала черевики, натирала їх олією й заносила назад у келії, щоб ніхто й не помітив, що вона зробила. щоправда, поруч із усім цим упокоренням у радегунди було спеціальне крісло, у якому невиспана королева вдень могла відпочити (не те щоб житіє каже, що вона так робила, в тексті й натяку на це нема; просто зазначено, що крісло було, а значить, ним користувалися). і з цим кріслом пов’язане одне посмертне чудо святої.

якогось дня служниця на ім’я віноберга, що працювала в монастирі (і, можна припустити, задовбувалася не менше за радегунду), вирішила й собі посидіти в тому кріслі. але смирення смиренням, брудні роботи брудними роботами, а ієрархії — то річ серйозна; тож віноберга, щойно сівши, відчула, як її нутрощі наче спалахнули лютим вогнем, а черниці побачили дим, який здіймався над нею. жінка зрозуміла, що це покійна королева невдоволена, і стала просити в неї пробачення, та й усі, хто це бачили, приєдналися до молитви. і тоді «блаженна жінка ласкаво відповіла на їхні молитви, загасила пекуче полум’я — і служниця повернулася додому неушкодженою». імовірно, після того на радегундині речі вже ніхто не посягав, бо ну їх, справді.

дама з «роману про олександра» сіла на трон і попереджає, що відтепер тут назавжди зайнято.

#святітакісвяті

теоретично це ілюстрація до старозавітної розповіді про те, як хтиві діди підглядають за сусанною, а потім звинувачують її в розпусті, коли вона відмовляється з ними переспати. і тут навіть можна ідентифікувати нажахану сусанну в купелі. але що відбувається у правій частині мініатюри, мені так і не вдалося зрозуміти.

#старозавітне #вмитілюди

мавпи з маастрихтського часослова не підписані на «вчися», тому вчаться, як уміють. а підписалися б — то, може, дізнались би про інші способи розв’язувати освітні проблеми, крім віника по дупі.

«вчися» — це свіжесеньке незалежне медіа про українську освіту, команда якого, втім, уже добре випробувана часом: ці люди раніше робили сайт нової української школи, а потім усією редакцією започаткували щось нове і прекрасне. тому можна бути спокійними, що поганого вони не радитимуть і дурниць не розповідатимуть; можуть, щоправда, розповідати сумне, бо, крім методичних пояснень, матеріалів для уроків, анонсів грантових програм, оглядів нових освітніх технологій та інших обнадійливих речей, писатимуть ще й аналітику про поточний стан освіти, але то вже проблема не цього конкретного проєкту, а така загальноекзистенційна.

проте люди, які роблять «вчися», вірять, що освіта стосується кожного, знають, як робити її добре, і збирають довкола себе спільноту, що старається керуватися здоровим глуздом і підтримувати одне одного. то їхнє медіа можна читати ще й для того, щоб набиратися якоїсь віри в майбутнє. а це нині коштовна річ.

(якщо вам раптом не вистачило попередніх аргументів, то ще у «вчися» працює одна з моїх улюблених редакторок і безцінна авторка каналу @ukrlit_i_vsjake, яка, наприклад, із великою педагогічною витримкою влаштовує книжкові клуби про українську літературу. серйозно, ця людина знає, про що пише).

сайт «вчися» зараз у процесі розбудови, прямо як українська освіта, але є надія, що з ним невдовзі все буде добре. а поки що за проєктом можна стежити у фейсбуку й інстаграмі (і в твітері, якщо ви досі користуєтеся твітером). підписуйтеся. не можу гарантувати, що буде весело, але цікаво — точно.

#іншілюди

давид підглядає за вірсавією у грецькому рукописі іх століття. серйозно, у старому завіті неможливо спокійно помитися.

#голілюди #вмитілюди #старозавітне #требабільшезолота

дикі люди і дракони з неправильним прикусом прийшли знайомитися з олександром македонським у рукописі xiv століття.

#голілюди #бестіарії