сонін dump

/ про зайобисті питання

Є в мене одна нон-фікшн книжка під назвою “A More Beautiful Question”. Одна з десятка цікавих, неодноразово початих і ніяк не закінчених, але зараз не про це. Зараз про найефективніший інструмент для змін як в житті, так і в бізнесі, що є рушієм всіх інновацій та винаходів. А найцікавіше, що він є в кожного в нас із самого дитинства, але починає атрофуватися, починаючи зі школи, та стає (майже) недоступний з тим, як ми розвиваємось по кар’єрній драбині. Ситуація погіршується симетрично до близькості до радянського минулого та школи виховання, де задавати питання означало ставити під питання авторитет.

Я була щасливою дитиною, з батьками, які підтримували мою “докучливість”, коли вона відверто дратувала вчительку з російської мови та класну керівницю, що хотіла розбирати організаційні питання замість геометрії. Ще тоді мене дивувало, чому моя близька подруга зайвий раз мовчала, коли щось не розуміла, тому я питала питання за неї. На відміну від інших, в мене не було страху “що подумають, що я тупа”, — але водночас я страждала на синдром відмінниці та боязнь робити помилки.

В політесі було навіть більше таких, як я. Тому на парах, де основним способом навчання був діалог, — ми ніби кидали м’яч, закидуючи викладача та один одного питаннями. З моєї першої роботи мені щастило працювати на позиціях, де допитливість віталась, навіть якщо ставила в незручне становище керівників.

З одного боку, історії про те, як батьки дають дітям ші-боти для відповіді на докучливі питання, можуть здаватися дивними та дискомфортними, особливо для наших внутрішніх снобів. Але з іншого боку, якщо це не буде вбивати в дитині чи не найважливіший життєвий скіл, чому б і ні. Єдине, що згодом треба буде зробити, — це дати сильний акцент на медіаграмотність, перевірку джерел і дослідницькі навички. Адже вони починають атрофуватися навіть у нас, поки чат-джипіті замінює гугл. Але це вже інша дискусія.

Декілька тижнів тому мій близький друг запитав мене, чому для свого магістерського проєкту я обрала зробити щось, але тільки не апку. Після низки роздумів я дійшла до відповіді, яку довго не могла знайти. Чого я навчилась за два роки магістратури дизайну? Це може звучати дивно, але, якщо коротко, — ставити правильні питання.

І може, якщо кожного ранку я не можу знайти 15 хвилин, аби дочитати книгу, то відсьогодні я вирішила задавати собі питання, думати над ним і тільки потім підкріпляти маленьким рісьорчем з таймером на 15 хвилин без допомоги ші. Спробуйте і ви. Почніть з "чому?")

www.group-telegram.com/us/sonindump.com/469

242 viewsDec 4 at 08:48

/ про зайобисті питання

Є в мене одна нон-фікшн книжка під назвою “A More Beautiful Question”. Одна з десятка цікавих, неодноразово початих і ніяк не закінчених, але зараз не про це. Зараз про найефективніший інструмент для змін як в житті, так і в бізнесі, що є рушієм всіх інновацій та винаходів. А найцікавіше, що він є в кожного в нас із самого дитинства, але починає атрофуватися, починаючи зі школи, та стає (майже) недоступний з тим, як ми розвиваємось по кар’єрній драбині. Ситуація погіршується симетрично до близькості до радянського минулого та школи виховання, де задавати питання означало ставити під питання авторитет.

Я була щасливою дитиною, з батьками, які підтримували мою “докучливість”, коли вона відверто дратувала вчительку з російської мови та класну керівницю, що хотіла розбирати організаційні питання замість геометрії. Ще тоді мене дивувало, чому моя близька подруга зайвий раз мовчала, коли щось не розуміла, тому я питала питання за неї. На відміну від інших, в мене не було страху “що подумають, що я тупа”, — але водночас я страждала на синдром відмінниці та боязнь робити помилки.

В політесі було навіть більше таких, як я. Тому на парах, де основним способом навчання був діалог, — ми ніби кидали м’яч, закидуючи викладача та один одного питаннями. З моєї першої роботи мені щастило працювати на позиціях, де допитливість віталась, навіть якщо ставила в незручне становище керівників.

З одного боку, історії про те, як батьки дають дітям ші-боти для відповіді на докучливі питання, можуть здаватися дивними та дискомфортними, особливо для наших внутрішніх снобів. Але з іншого боку, якщо це не буде вбивати в дитині чи не найважливіший життєвий скіл, чому б і ні. Єдине, що згодом треба буде зробити, — це дати сильний акцент на медіаграмотність, перевірку джерел і дослідницькі навички. Адже вони починають атрофуватися навіть у нас, поки чат-джипіті замінює гугл. Але це вже інша дискусія.

Декілька тижнів тому мій близький друг запитав мене, чому для свого магістерського проєкту я обрала зробити щось, але тільки не апку. Після низки роздумів я дійшла до відповіді, яку довго не могла знайти. Чого я навчилась за два роки магістратури дизайну? Це може звучати дивно, але, якщо коротко, — ставити правильні питання.

І може, якщо кожного ранку я не можу знайти 15 хвилин, аби дочитати книгу, то відсьогодні я вирішила задавати собі питання, думати над ним і тільки потім підкріпляти маленьким рісьорчем з таймером на 15 хвилин без допомоги ші. Спробуйте і ви. Почніть з "чому?")

BY сонін dump