♣️ Hello, it's Peter Griffin Французький гриб here, і я тут щоб пояснити сенс мему, який сама і зробила 😈

🥰 У другому семінарі, прочитаному в 1954-1955 роках, Лакан розробляє поняття Я у психоаналізі. Це поняття, а також концепція суб'єкта, опосередковано пов’язані з його теорією трьох регістрів (Уявне, Символічне, Реальне). За словами самого Лакана, Я є уявною конструкцією, тоді як суб’єкт, визначений своїм перебуванням у мовленнєвій реальності, належить до Символічного регістру.

Три регістри мають значення саме для мовленнєвого суб'єкта: лише суб'єкт, що володіє мовою, може сприймати реальність через призму цих регістрів. Зокрема, Символічне є нерозривно пов’язаним із мовою.
Щоб підкреслити цю "мовленнєвість" суб'єкта, а також його трагічну неповноту й постійне прагнення до задоволення бажання (яке було б неможливим, якби прагнення повноти вже здійснилося), Лакан ставить парадоксальне запитання: чому планети не говорять?

♣️ На перший погляд, питання здається абсурдним. Однак, відповівши на нього, можна глибше зрозуміти відмінність між мовленнєвим суб'єктом, пов’язаним із Символічним, та сутністю, позбавленою мовного виміру й репрезентуючою Реальне.

Лакан пропонує три відповіді, які допомагають ілюструвати цю різницю: 1) у планет немає нічого, що можна було б сказати; 2) у них немає часу; 3) їх змусили замовкнути 🧑‍🔧

🍄 Попри зовнішню комічність, ці відповіді розкривають глибокий зміст відмінностей між Символічним і Реальним.

1) Лакан згадує діалог із неназваним філософом науки, який жартома зауважив: "Планети не мають рота". Тобто планети позбавлені мовленнєвого виміру. Відсутність мови означає відсутність прагнення, бажання і, врешті-решт, змін. Планети залишаються незмінними й самототожними, оскільки їм бракує другого порядку реальності - символічної "іншості", яка притаманна мовленнєвому суб’єкту.

2) Відсутність мови спричиняє відсутність часу. Час виникає лише там, де є прагнення до змін, викликане неможливістю остаточно задовольнити бажання. Планети ж завжди залишаються рівними самим собі, навіть коли рухаються чи обертаються.

3) Хоча планети самі по собі незмінні, на культурному рівні (у Символічному регістрі) їх все ж змусили "говорити". Це проявилося у створенні символів і значень, пов’язаних із небесними тілами, таких як астрологія чи міфологія. Таким чином, Реальне намагалися інтегрувати в Символічний простір, змушуючи (за словами Лакана) планети "говорити". Проте з розвитком науки цей зв’язок поступово зник, і планети "замовкли". Символічні значення, що збереглися, залишаються позбавленими безпосереднього зв’язку з Реальним.

😑 🚬 Мені якось казали, що у Ланда планети володіють суб'єктністю. У цьому контексті цікаво порівняти позицію Лакана з ідеями Ланда. Для Лакана абсолютна самототожність планет, їхня "безмовність" і відсутність бажань є свідченням їхньої цілковитої належності до Реального 🪐
Суб’єкт, за Лаканом, завжди перебуває у стані неповноти, що породжує його прагнення й бажання, він існує завдяки мові, і ці всі речі визначають трагічність суб'єкта. Планети, навпаки, залишаються незмінними, самодостатніми й байдужими, адже їхня реальність не передбачає ні прагнень, ні слів, адже їм просто "нема чого сказати" - рота ж немає :)

ДЕ САД І ХОВАНСЬКИЙ: ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ [2/2]

І тут простежується не банальна думка про те, що атеїзм логічно залежний від Бога (адже ми говоримо про а-теїзм, тобто чисто на поняттєвому півні цей термін залежний від Бога). Мова більше йдеться про те, що палкий атеїстичний монолог не є монологом, він має адресата у вигляді божественної фігури, це продовження діалогу з Богом. В цих атеїстичних зверненнях, особливо на прикладі де Сада, можна спостерігати певну образу на Бога за те, який він є або не є, певну провокацію проти Бога, аби він був спостерігачем того, наскільки його творіння є розпусними - проте, аби ці акти залишали свій розпусний характер, це має реєструвати сам Бог 🧑‍🚒  Без Бога гріха не існує, і свою людську ницість, зрештою, немає кому демонструвати. Тому, там, де є войовничий атеїст, там є і сама фігура Бога.

В цьому полягає один з перетинів між Хованським та де Садом, які обидва є войовничими атеїстами, але такими, які можна розглядати як акт протесту проти Бога, що він не такий, яким би мав бути. Тому, недарма Хованський після виходу з СІЗО все ж так легко навернувся до певної форми релігійності, адже за самим войовничим атеїзмом була створена певна підкладка, за якої це могло трапитись: адже що у атеїстичному, що у теїстичному дискурсах, фігура Бога є адресатом висловлювань.