я хотіла з вами поговорити про мистецтво я завжди відчувала що візуальне мистецтво це те, що не може стати "моїм", так само як і я не можу цілком оголосити себе до нього причетним. я вміюмалювати лише 1 тип зображень — мандали/зентангли, я розвивала це кілька років, навчилася, роздарувала всі малюнки і втомилася. це було класно, але я все життя хочу іншого — зображати людський досвід, а в круги з візерунками не виходить вкласти його так уже багато. я чудово знаю, що щоб навчитися — треба малювати. хоч якось, будь-що. я не зможу нічого виростити, поки нема навіть насінини в землі. одного разу я говорила про це з Олегом Тістолом, видатним художником українського необароко. я сказала, що настільки не вмію малювати, що боюся навіть пробувати, бо результат завжди розчаровує. він сказав: "треба малювати хєрню". постійно малювати хєрню, хоч на полотні хоч на серветці. тільки так ти зрештою почнеш ловити відчуття, що є хєрня, а що ні, і як робити не хєрню. це добряче засіло мені в голові на певний час, але я так і не пробилася до того майндсету — і здається, недооцінила, який наголос Олег Тістол ставив на слово "хєрня". певно, він не мав на увазі, що буде виходити погано, але з цим треба примиритися. думаю, це було про те, що малювати хєрню треба цілеспрямовано. тоді не буде очікувань від себе. не буде втрати мотивації через те, що "знову вийшла якась хєрня" — бо вона й мала вийти. тож із часом я забула про це. і так і не змогла. я намагаюся час від часу, але кожний малюнок завжди опиняється видертим зі скетчбуку, бо як би я не занижувала очікування від себе, я не можу змиритися з результатом. я намагаюся вмовити себе зупинитися, але видираю сторінки все одно.
на цьому бекґраунді поняття візуального мистецтва залишалося для мене чимось... "забороненим для таких, як я". мистецтво було чимось недосяжно-ефемерним, але водночас із дуже конкретними межами, до яких жодна з моїх спроб малювати не могла дотягнутися. у мені вкорінилася думка, що моїм єдиним способом самовираження назавжди залишиться текст. а якщо я не зможу чи не захочу писати, то в мене не буде нічого. жодного способу крикнути щось в етер. бо для цього потрібно створювати мистецтво, а воно для мене закрите.
аж раптом цього року в мене стало прокидатися туманне відчуття, що я роздула з поняття "мистецтво" щось божественно страшне і водночас — звузила його до дуже душних рамок. воно ніколи не було лише про малюнки, або лише про фотографію, наприклад. воно завжди було будь-чим, створеним із певним почуттям, чи захватом, чи цікавістю, чи посилом, чи криком в етер. це не лише живопис. це колажі з чого попало. це нарізка відео з певним вайбом. це все, що я захочу. наразі я відкрила для себе самовираження в еджових метаіронічних картинках. я не знаю, хто чергову картинку побачить, але маю впевненість, що чиєсь "мені погано" має той самий флейвор, що моє, і ми на якомусь метафізичному рівні обміняємося думкою "я тебе відчуваю". і я не лишуся закритою у власній голові зі своїми почуттями. я дам їм простір у дурацькому жипегу. сьогодні мені дуже сильно хотілося завдати собі шкоди. натомість я дві години робила картинку з кроликом і написом "я обожнюю самодеструкцію" (я знаю, воно не виглядає як дві години, але час за цими штуками летить дуже швидко). i see this as a win.
я хотіла з вами поговорити про мистецтво я завжди відчувала що візуальне мистецтво це те, що не може стати "моїм", так само як і я не можу цілком оголосити себе до нього причетним. я вміюмалювати лише 1 тип зображень — мандали/зентангли, я розвивала це кілька років, навчилася, роздарувала всі малюнки і втомилася. це було класно, але я все життя хочу іншого — зображати людський досвід, а в круги з візерунками не виходить вкласти його так уже багато. я чудово знаю, що щоб навчитися — треба малювати. хоч якось, будь-що. я не зможу нічого виростити, поки нема навіть насінини в землі. одного разу я говорила про це з Олегом Тістолом, видатним художником українського необароко. я сказала, що настільки не вмію малювати, що боюся навіть пробувати, бо результат завжди розчаровує. він сказав: "треба малювати хєрню". постійно малювати хєрню, хоч на полотні хоч на серветці. тільки так ти зрештою почнеш ловити відчуття, що є хєрня, а що ні, і як робити не хєрню. це добряче засіло мені в голові на певний час, але я так і не пробилася до того майндсету — і здається, недооцінила, який наголос Олег Тістол ставив на слово "хєрня". певно, він не мав на увазі, що буде виходити погано, але з цим треба примиритися. думаю, це було про те, що малювати хєрню треба цілеспрямовано. тоді не буде очікувань від себе. не буде втрати мотивації через те, що "знову вийшла якась хєрня" — бо вона й мала вийти. тож із часом я забула про це. і так і не змогла. я намагаюся час від часу, але кожний малюнок завжди опиняється видертим зі скетчбуку, бо як би я не занижувала очікування від себе, я не можу змиритися з результатом. я намагаюся вмовити себе зупинитися, але видираю сторінки все одно.
на цьому бекґраунді поняття візуального мистецтва залишалося для мене чимось... "забороненим для таких, як я". мистецтво було чимось недосяжно-ефемерним, але водночас із дуже конкретними межами, до яких жодна з моїх спроб малювати не могла дотягнутися. у мені вкорінилася думка, що моїм єдиним способом самовираження назавжди залишиться текст. а якщо я не зможу чи не захочу писати, то в мене не буде нічого. жодного способу крикнути щось в етер. бо для цього потрібно створювати мистецтво, а воно для мене закрите.
аж раптом цього року в мене стало прокидатися туманне відчуття, що я роздула з поняття "мистецтво" щось божественно страшне і водночас — звузила його до дуже душних рамок. воно ніколи не було лише про малюнки, або лише про фотографію, наприклад. воно завжди було будь-чим, створеним із певним почуттям, чи захватом, чи цікавістю, чи посилом, чи криком в етер. це не лише живопис. це колажі з чого попало. це нарізка відео з певним вайбом. це все, що я захочу. наразі я відкрила для себе самовираження в еджових метаіронічних картинках. я не знаю, хто чергову картинку побачить, але маю впевненість, що чиєсь "мені погано" має той самий флейвор, що моє, і ми на якомусь метафізичному рівні обміняємося думкою "я тебе відчуваю". і я не лишуся закритою у власній голові зі своїми почуттями. я дам їм простір у дурацькому жипегу. сьогодні мені дуже сильно хотілося завдати собі шкоди. натомість я дві години робила картинку з кроликом і написом "я обожнюю самодеструкцію" (я знаю, воно не виглядає як дві години, але час за цими штуками летить дуже швидко). i see this as a win.
"For Telegram, accountability has always been a problem, which is why it was so popular even before the full-scale war with far-right extremists and terrorists from all over the world," she told AFP from her safe house outside the Ukrainian capital. Ukrainian forces successfully attacked Russian vehicles in the capital city of Kyiv thanks to a public tip made through the encrypted messaging app Telegram, Ukraine's top law-enforcement agency said on Tuesday. Lastly, the web previews of t.me links have been given a new look, adding chat backgrounds and design elements from the fully-features Telegram Web client. Markets continued to grapple with the economic and corporate earnings implications relating to the Russia-Ukraine conflict. “We have a ton of uncertainty right now,” said Stephanie Link, chief investment strategist and portfolio manager at Hightower Advisors. “We’re dealing with a war, we’re dealing with inflation. We don’t know what it means to earnings.” Since its launch in 2013, Telegram has grown from a simple messaging app to a broadcast network. Its user base isn’t as vast as WhatsApp’s, and its broadcast platform is a fraction the size of Twitter, but it’s nonetheless showing its use. While Telegram has been embroiled in controversy for much of its life, it has become a vital source of communication during the invasion of Ukraine. But, if all of this is new to you, let us explain, dear friends, what on Earth a Telegram is meant to be, and why you should, or should not, need to care.
from ua
