#КіР_постать
#КіР_рідновірство

9 серпня у Серебрянському лісі пав смертю героя Велеслав Шипіт. Дуже складно в це повірити, і ще складніше - прийняти. Буквально за два тижні до цього ми з ним гуляли центром вечірнього Краматорська й балакали про те да се.

Безвідносно його справжніх воїнських якостей, він ніколи не здавався мені тактикульним "кшатрієм". Велеслав був майстром спокійної вдумливої бесіди, філософом і язичницьким богословом. Далеко не в усьому ми з ним сходилися, однак його вчення про П'ятибожжя безперечно витримано у дусі самобутньої слов'янської Традиції, без значної кількості новоутворень і відхилень у так званий New-Age.

У Шипота було і є чому повчитися. Спираючись на його напрацювання, я значно доповнив і переосмислив свій обряд Славлення. Він, зокрема, пропонував дякувати наставникам, які відали й нам повідали, знали й нам вказали - окремо живим і тим, хто вже відійшов зі світу Яви. Хто б знав, що він стане першим "наставником, що вже відійшов", якого я згадуватиму...

Загалом, для рідновірського руху України це непоправна втрата. Шипіт зміг оживити теологічні й філософські дискусії на дуже високому інтелектуальному рівні. Він прожив життя на висоті ідеї - осмислене і гідне втілення у героїчному епосі майбутнього. Але спочатку ми з ініціативною групою друзів і побратимів Велеслава плануємо видати його богознавчі есе і статті у вигляді окремої книги. Про можливість долучитися до цього проекту буде повідомлено згодом.

Згадайте його добрим спомином, якщо були знайомі з ним, або хоча б словом чи думкою.

Я певен, що Перун зустріне його душу гідно, омиє живою водою і після відпочинку дарує благе народження у новому тілі.

Хвала Велеславу! Шипіт - в строю!

Родині полеглого героя можна допомогти, переказавши кошти на рахунок: 4441114454417146 (брат Велеслава з дозволу їхньої матері)

1 вересня буде другий захід, на якому ми вже завершимо прочитання трактату Бенуа. Буду радий всім слухачам, тож доєднуйтеся, найцікавіше в тексті попереду!

#рецензія_на_книгу

Хаким Бей. Автономные зоны: временные и постоянные. — СПб.: CHAOSSS/PRESS, 2020 — 347 с.

Дана книга є збірником есе Хакіма 80-00хх років. Власне, я лишився більш задоволений, ніж після прочитання «Ніцшеанського путчу». Ну і якщо казати за те, яке есе мені сподобалося найбільше — це однозначно буде «Хаос: дацзибао онтологічного анархізму». Радикальний, веселий, закликаючий та надихаючий до дій текст! До подібного осторонь лишиться тільки приславутий правак, який не читатиме цей текст по причині "баля, лєвак писав...". В усьому ж іншому цей текст є, знову ж таки, прекрасним. Утім, не все ідеально як би того теж хотілося. Як його критикував Мюррей Букчін (так і підтримав мій друг): Хакім іноді дійсно себе показує як прихильник беззубого хіпповства, одним із опосередкованих результатів якого є терпильство ліваків в Україні; він не лізе у безпосередню соціальну боротьбу і не переймається благом народних мас. Його ідеї прикольні, але на якомусь етапі або в якості одного з можливих шляхів. Від себе ж додам, що як писав Хакім в «Ніцшеанському путчі» — ідеї Ніцше можна використовувати та сприймати тільки вириваючи з контексту. Думаю, тут можна сказати цілком теж саме)) Хакім неоднозначний та справді дотепний в моментах, але в той же час і дуже ерудована людина, що бере свої думки не зі стелі, а критика відомих нам інтелектуалів (як от Рене Генона) залишає усмішку на обличчі.

#вирізки

Pierre Clastres. La société contre l'État. Les Éditions de Minuit, 2009. — P. 161-186. / Перекладено та опубліковано в 2019 російською журналом «СТАДИС», випуск I «Контрантропология и онтологическая анархия».

Що думали туземці, коли вперше побачили білих колонізаторів? Гарне питання. Хтось думав та планував як з ними здружитися (як було в австралійських аборигенів, що поділилися своїми фармакологічними знаннями), хтось ставився з насторогою або хотів забрати до себе назавжди в групу (наприклад аравете в південній Америці, які паралельно з цим прискіпливо вивчали та ставили інтелектуальні експерименти на новоприбулих), а хтось, як цілком доречно вказує Кластр, міг їх розглядати зрештою як джерело нових знарядь праці. От тільки не в зовсім очевидному для нас ключі: відкрив більшу продуктивність, яка досягається знаряддями праці білих, туземці бажали не стільки збільшення виробництва, скільки пришвидшення процесу. Таким чином вони могли б приділяти роботі ще менше часу, а також зокрема більше дозвіллю, хай то спів, танці, спілкування з Богами, а то й все одразу.

Забув дописати час 🌚

Ефір планується на 18:00, тож доєднуйтесь

5-го числа о 18:00 на цьому каналі відбудеться читання есе Генрі Девіда Торо "Про громадянську непокору" до якого можуть долучитися всі охочі.

Це класичний текст про моральну відповідальність кожної людини перед суспільством і державою. Поговоримо про ідеї, які надихали покоління борців за справедливість, і їх актуальність у сучасному світі.

#вирізки

Angela Melitopoulos and Maurizio Lazzarato. Machinic Animism // Deleuze and Guatarri Studies. 2012. # 6 (2). – P. 240-249. / Перекладено та опубліковано в 2019 російською журналом «СТАДИС», випуск I «Контрантропология и онтологическая анархия».

Зокрема по безпосередньо дотичній темі в 2009 році вдало висловився Жан-Клод Полак, коли в нього брали інтерв'ю в Парижі.

"Я не те, що зі мною трапилося, я те, чим я вирішив стати."

Карл Густав Юнг
#цитата