⬆️Нарешті можна розказати!!
Приходьте на відкриття Вівату в Рівному (так, ми дочекалися!!) 💚

18 квітня о 18:00 поговоримо з Юлею і Олею про гарячі сюжети Алі Гейзелвуд, а 19 квітня о 13:00 послухаємо чудову Аліну, перекладачку «Неявки» і мою бесті 🥹

А ще покажу вам снік пік книгарні в Рівному (хоча всі вже мабуть побачили в книгочитунки 😅)

Думала я, вставляти свої пʼять копійок щодо толстого у «Великодній класиці» чи ні, але хочеться на цьому прикладі пояснити різницю між тим, що було з Гейзелвуд.

➡️Хто не в курсі ситуації, тут розписано, як в передмові до «Великодньої класики» літературознавець Богдан Тихолоз згадав твір толстого, і на фейсбуці обурилися, мовляв, нащо його згадувати в такій книжці.

⏺Я цілком погоджуюся з паном Тихолозом в тому плані, що ми не можемо стерти вплив російського на нашу культуру і ігнорувати той факт, що наші письменники мали з цим звʼязок. Так само якщо згадка про цю літературу важлива для історичного контексту збірки, то ми не можемо її просто викинути. Удавати, що цієї історії не існувало — це справді безглуздо, і я б не кидалася на згадку русні, якщо без цього контекст неповний.

❓Чи була потрібна ця згадка, мені особисто не цілком ясно, бо в своєму коментарі пан Богдан пише, що вона йому здавалося важливою для контексту, але потім вказує, що без неї можна було б обійтися. Проте я закликаю не шукати тут якоїсь зради, тому що з його поста видно, що він принаймні вважав, що це потрібно для історичної довідки.

📌В чому тоді різниця між згадками русні в книжці Гейзелвуд чи будь-якому іншому перекладі? Та в тому, що в них ці згадки не несуть жодної цінності. За прикладами в цьому пості ясно видно, що якщо їх замінити на інші твори, від цього суть не міняється, ба більше — авторка сама дозволила це зробити. Їй це неважливо. Русня там не несе історичної цінності і не має впливу, тож контекст не страждає.

❗Але. Я аж ніяк не погоджуюся в тому, що викидання русні — це прояв страху чи боягузтва. Найбільше я ненавиджу тези на взір «вдавати, що російських письменників не існує — це мов вдавати, що росії і путіна не існує теж». І таких коментарів я бачила достатньо. «Ми не можемо забувати, що росія існує!»

⏺Вибачте, але я не забуваю, що вона існує. Щодня я бачу новини про обстріли й смерті, я на роботі постійно стикаюся зі злочинами русні. Я не забуваю про це, не вдаю, що її не існує і я ніколи, бляха, цього не забуду в своєму житті.
І саме тому я НЕ ХОЧУ бачити згадки про русню там, де вони не потрібні. Я НЕ ХОЧУ бачити їх у своїх ромкомах, трилерах чи горорах, які я читаю, щоб розслабитися. Я НЕ ХОЧУ чути про них у фільмах, у новинах поп-культури.

⏺Так, я хочу, щоб цієї культури не існувало. Так, я розумію, що це неможливо. Але є різниця між тим, щоб писати про русню там, де ми згадуємо історію чи її вплив на цю історію, і пхати її туди, де можна обійтися. Для мене видалення таких згадок — це не прояв страху. Можливо, це суто егоїстичне бажання зробити з руснею те, що вона робила з нашими письменниками. Але вони це робили, бо боялися нашого впливу, а я хочу це зробити, щоб бачити менше згадок їхньої непотрібної культури там, де не треба. Російська культура дуже переоцінена на заході, ми всі це знаємо. І якщо це перекладна література, то я не бачу сенсу тягнути це сюди, якщо є змога це змінити, узгодивши з автором.

Якщо ми й далі вдаватимемо, що ці згадки без потреби — це щось нормальне, то нічого не зміниться. Українці не перестануть згадувати росію, іноземні автори теж не перестануть ліпити її у свої книжки. Це правильно — підіймати про це розголос. Неправильно ігнорувати такі речі і думати, а яка різниця.

Цього квітня мені треба:

🌟закінчити переклад на 600+ сторінок (ще десь ~150)
🌟вичитати цей переклад на 600+ сторінок
🌟здати переклад невеличкого формату
🌟провести три книжкові події
🌟пережити книжкову країну
🌟розпланувати наступний переклад, щоб нормально відпочити

Перед тим, як ви запитаєте, чи в мене все нормально з головою, я скажу, що наразі цей темп мені підходить. На менше я не можу погодитися, тому що це буквально втілення моєї мрії, а більшого брати не варто. Але такий темп також змушує правильно розставляти пріоритети і дуже багато планувати, бо це все просто нереально тримати в голові.

Що я роблю для планування?

📎Завела окремий календар в гуглі, куди записую всі переклади. Я дуже тішуся тому, що наразі мої співпраці з видавництвами розписані до наступного літа, але в такому випадку просто необхідно наглядно бачити ці дедлайни і планувати між ними паузи.

📎Зробила такий собі translation hub у Notion, де збираю поточні переклади. Це дуже зручно, бо у мене під рукою є шкала прогресу, де я бачу, скільки сторінок лишилося; дедлайн з точною кількістю днів і тижнів; усі маленькі й не дуже завдання, на які треба буде звернути увагу під час правок. Якщо цікаво, можу зробити окремий пост про те, як налаштувати таку штуку в Notion.

📎Обов'язково. Планую. Відпочинок. Нові проєкти так і манять, але без відпочинку нікуди, інакше можна зловити старе добре вигорання (знаємо, бачили, відчували).

До речі, мені дуже на руку грає весняно-літнє загострення період активності, який зʼявляється з переведенням годинника і довшим світловим днем. Мені легше працювати, коли темніє о 8 вечора, а не о 4, і я цим користуюся. Зате можете уявити, як я почуваюся взимку 😭

А які у вас лайфхаки для того, щоб не поїхати дахом продуктивності?

Редакторка Юлія Мороз поділилася другою частиною ознак неякісного перекладу.

Читати тут ще більше🥰

1️⃣Фраза «перш ніж», коли це друга дія.

2️⃣Фраза «перш ніж», яку взагалі треба змінити на «і; а потім».

3️⃣ Помилкове «але».

4️⃣ Багатослівʼя. Або не так. Багатоіменництво і багатопідрядництво.
Ось наприклад:
Юлія, вона була...
Книжка, подай мені її...

5️⃣Неправильно вжиті дієприслівникові звороти.
🌷🌷🌷🌷🌷🌷🌷🌷
З усім згодна, але от четвертий пункт змусив замислитися: Чи є межа між природною українською і стилем автора? Де вона?

#перекладокиця_про_переклад

〰️Чи знайдеться у вас хвилинка проговорити про курсив?
А точніше про передачу курсиву при перекладі.
Готуйтеся до довгочиту!

🥰Якщо ви спитаєте, хто наділив мене правом писати про вживання курсиву, то я скажу — Алі Гейзелвуд. Ця жінка дуже любить курсив, і з нею мені довелося засвоювати ці речі методом проб і багатьох помилок.
Нижче наведу основні приклади курсиву одразу з обговоренням правильної подачі українською.

Отже, де використовують курсив в книжках англійською:

1️⃣Для додаткового наголосу на певні слова:
⏺ “God, you’re such an asshole!”, I yelled.
⏺— Господи, ну ти й засранець! — крикнула я.

Тут авторський курсив точно зберігаємо, як в оригіналі.

➡️Але:
⏺But he did ask you that.
⏺I am tired, it’s been a long day.
Оскільки ми не використовуємо допоміжні дієслова українською, тут нам можуть допомогти частки з підсиленням («таки»), або ж просто наголос на саме дієслово:
⏺Але він таки запитав у тебе про це. (Тут не бачу сенсу виділяти курсивом «таки», бо ми у розмові швидше зробимо наголос на слово «запитав».)
⏺Я й втомилася, день був довгий.

До речі, як на мене, в таких випадках курсивом цілком можна не виділяти — ці частки вже самостійно дають наголос.

➡️ Бонусна порада: англійські прикметники не мають суфіксів, які надають експресивного відтінку. Тому автори для підсилення можуть використовувати слова на взір very або so, але ми з вами можемо погратися суфіксами:

⏺He is very, very big.
⏺Він величезний. (Курсив тут теж за бажанням).
⏺The kitten was so tiny.
⏺Кошеня було манюсіньке.

2️⃣Пряма мова:
⏺I will always love you, he said. And I believed him.

Українською ми це подаємо в лапках:
✅«Я завжди тебе кохатиму», — сказав він. І я йому повірила.
❌«Я завжди тебе кохатиму», — сказав він.
Тут курсив українською просто не потрібен, бо в оригіналі він слугує лише для передачі прямої мови.

3️⃣При передачі думок головного героя/героїні:
⏺That’s it, I thought. My final day at work.

Курсив тут теж не потрібно зберігати по тій самій причині — думки героїв ми завжди виділяємо лапками.
✅«Ну от, — подумала я. — Мій останній день на роботі».
❌ Ну от, — подумала я. — Мій останній день на роботі.
❌ «Ну от, — подумала я. — Мій останній день на роботі».

❗Але: якщо ці думки йдуть без опису дії («я подумала», «я замислилася»), а слугують простою вставкою чи окремим абзацом, я зберігаю курсив. Це стосується книг, де оповідь ведеться від першої особи однини.
⏺ “Yeah,” he says. “I already know.” He shifted on his feet uncomfortably.
Wait, what? How is it possible?
“Are you kidding me?”, I ask.
⏺— Ага, — каже він. — Я вже знаю. — Ніяково переминається з ноги на ногу.
Чекайте, що? Як це можливо?
— Ти що, жартуєш? — запитую.

Тут курсив здається частиною опису сцени чи внутрішнього монологу, тому я не бачу сенсу його записувати в лапках і оформлювати як думку.

4️⃣Рідкісніший, але важливий випадок: ономатопеї, або слова, які наслідують звуки (клац-клац, тік-так, гуп, бабах):

⏺I set the trunk down with a loud thud.
✅Я поставила валізу, гупнувши нею.
❌Я поставила валізу з гучним гупанням.
❌Я поставила валізу з гучним гуп.

⏺He tapped his glass with a clink.
✅Він з дзенькотом постукав по келиху.
❌Він з дзенькотом постукав по келиху.

Наголошу, що це моя особиста думка — я не люблю, коли такі штуки виділяються курсивом, тому що в українській у деяких випадках здається природнішим використати не фонетичний запис звуку (гуп, дзеньк), а передати це іменником. Звісно, це все залежить від речення, але якщо ми передаємо цю ономатопею іменником чи дієсловом, то немає сенсу позначати його курсивом.

Одразу скажу, що я це все засвоїла з досвідом і на початку роботи з книжками я цього не знала. Тому сподіваюся, що це буде корисно 💞

А чи є у вас доповнення до цих правил?
#omc_translation