Час показати деякі свіжі пісні. Записала перед від'їздом на службу таку чернетку.

— ПроводИ —

Котик ось бігає
його медик завів — Царство Небесне —
здається це киця
може й киця
я їй під хвіст не заглядаю
як звати —
та киця собі й киця

дівчата — Царство Небесне —
брали торік на операцію
щоб кошенят не навела
кошенята на війні річ геть недоречна

а коли сталась біда
киця захворіла
відчула мабуть
два тижні ледь вставала
потім пішла до людей жити
і ось до вас тепер ходить
помацай — шкіра й кістки
скільки там тої киці
та вже від'їдається
місяць тому страшнюче було

а Ірочка — Царство Небесне —
ось там корму трохи лишила
Дашенька — Царство Небесне —
казала щоб не ображали
хоч киця хлопців і більше любила
то ви не ображайте
вона корм любить
більше нічого толком не їсть
а корм не дають люди
бо хімія

у стінах
де все за Царство Небесне
за стінами
де все за Царство Небесне
їсти на проводИ цукерки
солодкі аж боляче і всі про те саме
купувати корм для чорної киці —
бо скільки там тої радості тої киці тої хімії —
не сподіватися царства ні земного
ні небесного
не складати скарбів своїх тут
більше ніж влізе в баули
не впадати у відчай
коли відчаю холодна течія впадає в тебе
не лінуватися
лихословити лише по ситуації

молитися крадькома
хай би лиш тривало щастя
коли є кому скинути фото
ще одного ранку довгого шляху
ще одної киці
що кумедно підставляє животик
досі холодному
досі байдужому
травневому сонцю

... якщо чуєте, ми правда не ображаємо 🖤...

#мураховірші #журнал_обліку_віршів

Посеред цієї пісні висить вкрадене сонце з іншого світу
посеред цієї пісні цвіте
мак-утікач із недобрих легенд
посеред цієї пісні не можна спинятись
не можна не можна не можна
але щось зупиняє мене
щось що було мені дороге
але щось зупиняє мене
щось що було мені дороге

і на зло голосам що віщують біду
я тепер не впаду тепер не впаду
звідси поки не видно куди я іду
під цим небом розпеченим я не впаду
якщо віриш мені
нагадай мені хто я

Посеред цієї пісні стіна і на ній тіні малюють мурали
Посеред цієї пісні сховай глибоко в серці свою самоту
І біжи з цієї пісні і тільки не смій
і не смій і не смій озиратись
Але ти озирнешся — і ми
назавжди залишаємось тут
Але ти озирнешся — і ми
назавжди залишаємось тут

І під сонцем яке я для тебе вкраду
я тепер не впаду тепер не впаду
щось назавжди вплелося в непевну ходу
під цим небом розпеченим я не впаду
Якщо любиш мене
не кажи мені хто я
Якщо любиш мене
не кажи мені хто я

Посеред цієї пісні висить вкрадене сонце з іншого світу...

Щирості не існує
ні старої ні тим більше нової
щирість скінчилася

наше "вчора"
стекло щирістю за 40 секунд і померло
а "сьогодні" навіть не намагається 
запам'ятати наші обличчя й імена

береза теж як люди
нахилилась
спитала "як справи"
але якось так — з безпечної відстані
не кваплячись почути правду

навіть вірш тримає дистанцію
від своєї ліричної героїні —

доброволиці, захисниці, мисткині —
жінки, дружини, сестри —
тро-шниці, "одноразки", бійчині одного бою,
клітинки у штатці, номеру в журналі,
обмежено придатної з вічно приданого підрозділу

щирості не існує
існує військова доцільність
де ніколи не варто доводити солдату всю інформацію

нас притягнули до відповідальності
за пафосні написи на футболках
про любов і її протилежність
та я забула для чого виходжу до дошки
який урок відповідаю
свободи не існує
свобода це —

віддати пітьмі сьогодні ближнього
а завтра себе
чи навпаки —
відповідь на це питання і є
відстань між
життям і рядком в біографії

хлопчики з прифронтового міста
міряються в сутінках
тінями від дерев'яних автоматів —
іграшок які хочеться відібрати

мої світлі паперові янголи
закладені між сторінок
підручників з 90-х
згоряють на краєчку снів
про лопотіння чужих прапорів
над відібраним домом дитинства
про те як ніяк не можеш виїхати звідти
старим смердючим ікарусом

і ця музика на фоні —
це вітер історії ворушить відьомські дзвіночки на нічийних дверях
і розносить попіл в небо

спільне небо —
і це раптом що
не про дружбу, мир і любов

мої неземні ніжні зорі
над життям що від самого початку ніщо інше
як хуйова БР-ка
як сортування здебільшого непотрібної гуманітарки
ще трохи посвітіть

я згадала правильну відповідь

#журнал_обліку_віршів


*БР-ка — бойове розпорядження, наказ, обов'язковий до виконання

**приданий підрозділ — доповнення до основного підрозділу, який виконує задачу, у такій ролі часто використовують ТРО

Дні зараз для нас дуже темні. Погані дні. Але хай тут побуде музика. Проста і сумна. Наче лагідний вітер історії зносить теплий попіл у пітьму.

І щось замість спомину
влетіло у вікно
шукаю приховане
та це не воно
ці знаки залишені
не нам
не для нас
ходім - заколишемо
наш втрачений час

де щось замість зрілості
ліпило наш храм
ми гралися й грілися
тепер нам пора
я маю приношення
для бога прощань:
це серце спустошене
що б'ється на щастя
це серце спустошене
розбите на щастя

і щось замість ніжності
розквітне на мить
і те що в нас вижило
тепер не болить
ні жалю ні жалості
отак і живу

ця пісня зламалася
несіть нову...

Моя нова пісня «Не назавжди» — 21.06 на всіх музичних платформах. Трохи буду без зв'язку, тож пишу зараз, а не коли б то було оптимально зробити з точки зору просування. Протягом дня лінки підтягнуться.

Як на мене, це інді-поп з непоганим поетичним текстом. Якщо шановні музичні критики колись про мене напишуть (не в дуже поганому випадку, а просто про пісні), то, може, знайдуть ще якесь жанрове визначення.

Записала пісню під час реабілітації взимку. Аранжування, запис, зведення зробив Павло Кондратюк, учасник гурту «Зоряне Місто», на домашній студії. Це була спонтанна і дуже тепла історія про взаємодопомогу й суголосся музикантів у непростий час.

📍Стрімінги: https://share.amuse.io/track/liza-zharikova-ne-nazavzhdi
📍YouTube: https://youtu.be/PaO532T02VQ

Пишіть відгуки, повернуся — почитаю 😊

Перелети чорні дахи
перелякай власні страхи
та не дивуйся що вітер не буде лагідним
ти ж бо із ним одного інфополя ягідки

тінь на стіні має ім'я
в тому то й справа що вона не моя вона не твоя
має ім'я тінь на стіні
ну говори здогадався чи ні здогадався чи ні

що
музика скінчилася а ми ще танцюємо
музика скінчилася а ми ще танцюємо
музика скінчилася а ми ще танцюємо
музика скінчилася
а ми ще тут....

Все що забути хотів — не зміг і врешті звик
тричі на день перед їдою кладеш під язик
ой ходить сон коло вікон ой ходить сон коло вікон
понад балконами за териконами сірими зонами
ой ходить сон коло вікон ой ходить сон
далі нема — прохід заборонено 

має ім'я тінь на стіні
ну говори
ти змирився — чи ні
то змирився — чи ні?

що
музика скінчилася а ми ще танцюємо
музика скінчилася а ми ще танцюємо
музика скінчилася а ми ще танцюємо
музика скінчилася
а ми ще тут....

- Пуповина (Різати по живому) -

З Днем Незалежності!

недавно вирвалася на фестиваль, ШеФест, душевний такий, де багато знайомих ще з домайданних часів, теплий і затишний, мене кілька людей після виступу питало "чи справжня я військова", бо з піснями якось образ не в'яжеться —

та хз, думаю, вже рік, так складається, що на нулі і близько до нуля не була, то ногу доламаю, то все надто швидко несеться, що мої швидше "закінчуються" приданими до інших підрозділів, ніж задіюють наших бойових медиків —

ні, я поки не перевелася в небойову частину, мої вояжі в Київ взимку були пов'язані з лікуванням, але й в штурмову, куди звали, не пішла, хоч там і друзі, поки не впевнена, що витягну, весь час по здоров'ю щось прикре вилазить, а може, мені так просто зручніше, от якщо по-чесному, може, я вже й не та, що на початку, не та, що на Майдані, десятки живих друзів і знайомих тому, може, я вже веду, як багато хто в армії, імітацію, щось про людське око, а не боротьбу —

то чи справжня я військова, якщо маю пробитий осколком квиток, форму, зброю, командирів, задачі, рецепт на антидепресанти, розкладний похідний синтезатор, список людей, про яких думаю, граючи Адажіо чи то Вівальді, чи то Баха —
дякую, що ставите таке дивне й складне питання, але не знаю, хто і що справжнє —

осінь поки несправжня
але небо вже стає беззахисно-блакитним
війна справжня
хоч і не завжди зараз близько
музика нагадує про все що було і все що могло б бути, але не буде
побратим каже
що коли заплющую очі — зникає світ
я не вірю
іноді думаю, що краще б зникав
а музика залишалася б
02.09.24.

Уривок з виступу на ШеФесті, нарешті знайшла час, натхнення і інтернет вирізати щось з трансляції

Все те, що робить нас живими 💔

я слабка
і тому дозволяю цьому тексту
бути слабким
не вартим великої епохи і згадок у хрестоматіях

я стишуюсь
і тому дозволяю музиці випаруватись до того
я нею бризне на клавіші
до того
як розмаже нею краєвид в куточку високого недремного ока

я виходжу з розмови
до того
як синюшна її оболонка лусне
і щось тонконоге
мов з тих самих дитячих снів
торкнеться слів і піде в павучий танок

я розгублена
і тому дозволяю зорепаду минати
без бажань і вагань
хоч мрій своїх трохи шкода
як кошенят
народжених прямо в осінь
нікому не потрібних
окрім рудоволосої дівчини
серце якої з іншого каменю
аніж моє

літо зайшло за надто чіткий горизонт
прокреслений жорстоким старим художником
і стало невимовним прозорим спогадом

я слабка
і тому
осене
не кажи кого ти забереш

#журнал_обліку_віршів

Вчу нові пісні, колись в наступному житті десь з ними виступлю

Те що мало бути вплетене в дівочу косу
так і не знайшлося по закутках
ні під ліжком
ні в щілині за піччю

Та ніщо не віщувало біди
лиш собака надто сильно лащився
наче й справді бачить мене востаннє
і скавчав на тонкий синюшний місяць
що гойдався над гаражами й сараями

Усе що було потім
не варте спомину

Хіба важливо як

Як на якусь із тих сотень серпневих зір
ми загадали оте некрасиве доросле бажання

Як за котрусь із тих однакових тьмяних зим
ми на різних дорогах
замерзли так
що не можемо відігрітися

Як ми куталися по самі очі
у шовк екзотичних яскравих історій
не схожих на наші
рано злинялі під степовим сонцем життя

Як ми ховали свої страхи в зменшувально-пестливі форми
*хлібчик*
*горобчик*
*яблучко*
*гусеничка*

Як ми поверталися і грали на чарівній сопілці
а місяць так і не вийшов гуляти

Лиш рипіла стара яблуня до молодої берези:

дівчинко
подивися куди закотилася моя срібна копієчка
твої очка ще гостренькі
твої гілочки ще тоненькі

А собаку таки зарили в саду

А любов потім знайшлася —
чорт погрався й віддав

#мураховірші

З книжки "Між любов'ю і любов'ю"

*У моєму нині окупованому селищі казали, коли щось губиться і ніяк не знайдеш: "Чорт пограється й оддасть".

Розмова з Читомо про війну, життя і музику

https://chytomo.com/poetka-i-vijskova-liza-zharikova-idealna-prezentatsiia-zbirky-maie-buty-pryzhyttievoiu/

Ти ще спиш
і не знаєш що з твого сну
проросла сіро-жовта дорога

ти ще не бачиш
ані плавних вигинів її
ані заломів
ані мертвих полів обабіч

На субстраті несумісних спогадів
найкраще ростуть
звивисті шляхи блукань війною

Те що колись було початком шляху додому
ми називатимемо дорогою життя
вороги називатимуть дорогою смерті

І десь на звороті вечора
впаде й розірветься запитання
звідки в цьому нескінченному сірому
взялися птахи і звірі
звідки в цьому скінченному жовтому
взялись маленькі незграбності теплих сердець

І гіпермобільність вцілілої гілки на вцілілому дереві
перегорне в минуле плюс один день
і нав'язливе радіо в голові
оголосить поставленим голосом

ким ти станеш коли виростеш
не отак
а по-справжньому виростеш
як вірш
як дорога
як день з того боку зими
як любов
як відсутність любові
як нескінченний список імен
як бездоганна холодна лють

#журнал_обліку_віршів

На прохання своїх нечисленних, але наполегливих слухачів, виклала минулорічний лайв "Ниточки" на цифрові платформи.

Додавайте в плейлисти, знімайте тіктоки і сторіз, сумуйте і знаходьте світло з цією осінньою піснею.

Запис — SoundPlant Studio, виконання повністю наживо, наскільки пам'ятаю, з другої спроби. Відео є в YouTube, нагадаю в коментарях.

Ось тут слухати:

https://share.amuse.io/track/liza-zharikova-nitochka

Upd: в добірці посилань на YouTube Music щось явно не моє 😆, тому, поки не поправлять, даю посилання вручну:
https://music.youtube.com/watch?v=7mR0bxoCXOo&si=vzXG74mdlYpY2Mv_

як сказати тобі що мене вполювала зоря
і тепер моя пісня мені до кінця не належить
вартові прокидаються
очі їх тьмяно горять
і літають по колу птахи визначаючи межі

як сказати тобі що на ранок ця зірка зайде
що у дірці від серця відтоді гніздитиме вітер
і шукатиме винних і врешті загубиться десь
в оборонних ровах у яких будуть гратися діти

як сказати тобі що наш дім відступає в туман
без наказу здається
увесь западається в зиму
ключ на шиї — дрібний тягарець — вже і сенсу нема
а згадай як боялись це все загубити малими

як сказати що все віддзвенить мов це листя крізь ніч
і відлуння гулятиме світом від мене й до тебе
і у місяця кольору кістки забракне облич
щоб відбитись в очах
які більше не дивляться в небо

#журнал_обліку_віршів