«Та всім похєру було, і росіянам, і іншим гарантам безпеки за Будапештським меморандумом. Всім було похєру на Україну, її людей чи обіцяні гарантії безпеки», — Зеленський.

Підписатись на iPress

Шахраї та "корєша". Висока ціна, яку ми заплатили за ведення бізнесу в росії. Головне з колонки Едварда Лукаса:

Несправні лампочки, що продаються на московському вуличному ринку, уособлюють Радянський Союз у роки його розпаду. Робочі лампочки були недоступні в магазинах, тому, якщо вам було потрібне світло вдома, ви крали лампочку з робочого місця і замінювали її на перегорілу. Ця віньєтка, одна з багатьох у книзі Чарльза Гекера про посткомуністичну росію, відображає винахідливий, цинічний і саморуйнівний менталітет, який процвітав, коли розпалася планова економіка.

На папері ця епоха минула. У 1990-х роках ділове життя ставало дедалі більш нормальним. Західні інвестори процвітали у величезній країні, благословенній безмежними природними ресурсами і колосальним апетитом до споживчих товарів і послуг. "Можливості були всюди", –пише Гекер у книзі "Нульова сума: вісь міжнародного бізнесу в росії". Західні емігранти, чиє життя оберталося навколо бізнес-комплексу Radisson Slavyanskaya з його обслуговуваними офісами, басейном, кінотеатром і галасливими ресторанами, яскраво описаними Гекером, могли б повірити, що вони перебувають на будь-якому іншому ринку, що розвивається.

Але західні люди були добровільними, добре оплачуваними співучасниками будівництва і заселення потьомкінського села. За фасадом демократії та капіталізму процвітали шахраї, головорізи та кумири. Прикладом цього був такий зручний готель Radisson. Його прозвали "чеченським", натякаючи на чеченського колекціонера Умара Джабраїлова, який був його власником. Його американський бізнес-партнер Пол Татум загинув під градом куль у сусідньому підземному переході після тривалої і запеклої ділової суперечки.

Більшість західних людей не переймалися ні злочинністю, ні докорами сумління, бенкетуючи в м'ясорубках і отримуючи надзвичайні прибутки. Швидкоплинний контакт з кримінальним світом давав лише "легкий електричний заряд". Те, що насправді відбувалося за лаштунками, було історією, яку воліли ігнорувати – доки росіяни не сказали останнє слово і не посміялися останніми.

Гекер починає свою книгу з цього: наполеонівський відступ іноземної бізнес-еліти з Москви після вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року. Шалене пакування речей, непомірні ціни на авіаквитки, поспішні прощання та екстрені ліквідації ознаменували несподіваний кінець епохи, яка для декого включала в себе три десятиліття життя в росії.

Загальні втрати європейського бізнесу від виходу з російського ринку склали понад 100 мільярдів євро, і майже ніхто не передбачав, що це станеться. "Що ми пропустили? І що ми насправді знали?" Ці питання занурюють Гекера в суміш автобіографії, управлінських студій та культурної антропології.

Кар'єра автора в росії почалася в журналістиці, а закінчилася в корпоративній розвідці.

Гекер детально описує пастки і підводні камені, які повсякденне життя в росії підстерігає необережних, а також еволюцію контрзаходів: від толерування крадіжок і хабарів до найму місцевих зі зв'язками і дотримання (принаймні, на перший погляд) чистоти.

Читачі, нетерплячі до гордовитого, жадібного світу, який він зображує, можуть виявити, що підтримують його заклятого ворога. путінський режим та його поплічники конфіскували бізнес, який залишили іноземці, що стало приємною помстою за стрімку, принизливу приватизацію 1990-х років, під час якої зовнішні інвестори розхапали коронні коштовності радянської економіки.

Висновок книги похмурий і правильний: сучасна росія була проклята, можливо, фатально, своїм тоталітарним та імперським минулим. Жоден правитель після 1991 року "не заклав жодної цеглини в будівництво міцних, прозорих, відкритих для суспільства інститутів". Західні люди, які не помітили цього, в кращому випадку винні в наївності та оптимізмі, а в гіршому – в жадібності.

2024 – рік, який підтвердив, що росію можна перемогти. Якщо Захід цього захоче. Дещо з аналітики Філліпса О’Брайена:

Ми знаємо, що маємо досить солідні дані про те, чого "досягла" росія у сферах, де вона нібито досягла найбільших успіхів у 2024 році.

За минулий рік росія захопила 3600 квадратних кілометрів території України – майже всю територію Донбасу. Знову ж таки, це може здатися великим, але як частина України – це мізерна кількість. Україна – країна площею понад 600 000 квадратних кілометрів. Отже, росія захопила трохи більше половини одного відсотка України в 2024 році (0,0059 відсотка, якщо бути точним), і це без урахування частини території росії, яку захопила Україна, що зменшує цей показник до менш ніж піввідсотка. Захопити цей крихітний шматочок України, який майже не має стратегічної цінності, оскільки не впливає на формування українських збройних сил у будь-який значущий спосіб. росія втратила понад 420 000 солдатів, багато тисяч БМП, БТРів, вантажівок тощо.

У будь-якому історичному розумінні військової кампанії це вважалося б стратегічною поразкою.

Єдиний успіх росії полягає в тому, що вона завдала Україні серйозних людських і матеріальних втрат. У цьому полягає велика проблема того, як Україну змушують воювати. Ми дозволяємо росії застосовувати найкращу стратегію, яку їхні обмежені збройні сили можуть застосувати для завдання шкоди Україні, змушуючи Україну вести фронтову війну обмеженого радіусу дії. У цьому сенсі ми забрали рік, який міг би бути надзвичайно руйнівним для росіян, і принесли їм певний успіх.

Звісно, якщо розширити війну за межі Донбасу і подивитися, де Україна може перехопити ініціативу, то українці показали, на що вони здатні навіть з тими обмеженими засобами, які у них є.

Українці розпочали, утримують і продовжують утримувати шматок росії завдяки Курській наступальній операції. Це викликає у путіна припадки, оскільки він робить все можливе, щоб спробувати повернути його назад, вдався до залучення північнокорейських військ на допомогу і зараз зазнає величезних втрат у цьому районі.

російський наступ на Харків, який був підготовлений з величезними перевагами, став стратегічним тягарем для російських військових і не просунувся вперед за останні 7 місяців.

Українці використовували повітряно-морські сили набагато ефективніше та інноваційніше, ніж росіяни. Вони практично очистили Чорне море від надводних кораблів російського Чорноморського флоту. Водночас вони розробляють нові платформи, щоб скористатися цим.

За межами Європи російські військові явно виводяться і оголюються, що завдає росії реальної стратегічної шкоди. Падіння режиму Асада в Сирії, наприклад, призвело до того, що зараз все більше нагадує втрату не лише союзника, але й, у кращому випадку, деградацію російської присутності на двох найважливіших російських військових об'єктах за межами країни.

Отже, в цілому, лише в тій частині війни, де росії дозволено грати на її сильних сторонах, вона має щось, що можна назвати успіхом і то дуже обмеженим. Коли йдеться про Донбас, росія може воювати, покладаючись на свої передові планерні бомби, військово-повітряні сили і важку вогневу міць – все це може бути підготовлено в росії в захищених сховищах, люб'язно наданих США і провідними європейськими державами.

У всіх інших сферах війни, де росія не має таких вбудованих і нерозумно захищених переваг, Україна продемонструвала більшу ініціативу, адаптивність і успіх. Якби ми тільки дозволили їм використовувати ці переваги на всьому Донбасі, ми могли б краще оцінити те, що там відбувається, в перспективі, замість того, щоб вимовляти похмурі слова через те, що в серпні росія була за 8 кілометрів від Покровська, а в грудні – за 6 кілометрів від нього.

Відтак зараз як ніколи ясно, що має статися, щоб допомогти Україні перемогти – тільки не ясно, чи зацікавлені в цьому прихильники України. Якщо ні, то проллється велика кількість крові з обох сторін, і, можливо, Україні буде нав'язана погана угода. Але пам'ятайте, якщо це станеться, то це буде вибір, а не неминучість.

Найепічніша катастрофа путіна. Курська область залишиться не деокупованою до інаугурації Трампа. Дещо з першої частини огляду Ендрю Таннера:

Втрати противника в грудні досягли чергового рекорду – майже 45 000 осіб, що на 50% перевищує дані про ефективність навчань орків, про які повідомляли раніше. Це лише те, що українські оператори безпілотників зафіксували на відео, тому в реальності цифри, ймовірно, щонайменше на 10-20% вищі. Звісно, існує ефект "просочування", коли легкі поранення загоюються, тому я припускаю, що ці дві цифри взаємно компенсуються. Але частка загиблих, очевидно, зросла з приблизно 33% до понад 40%, що означає 18 000 загиблих безповоротно.

Українські втрати, схоже, в шість-десять разів менші, хоча в Торецьку, де міські бої тривають більшу частину року, стверджується, що співвідношення становить 15:1. За оцінками, близько 1200 українських військовослужбовців гинуть щомісяця і, ймовірно, стільки ж отримують постійні поранення – це жахливі втрати. Але такі війни, як ця, зрештою, є грою чисел, якою б жорстокою вона не була.

Помітні зміни в тому, як Україна керує бойовими діями, що почалися під Сирським на початку 2024 року, призвели до втрати частини території, але натомість вся машина орків була сильно ослаблена. У 2022 і 2023 роках Україна втратила понад 30 000 убитими і стільки ж важко пораненими, знищивши близько 360 000 орків, завдавши щонайменше 120 000 смертельних втрат. У 2024 році українські втрати не зросли, незважаючи на розширену мобілізацію та різку інтенсифікацію зусиль орків, що призвело до втрат у 160 000-180 000 загиблих з 430 000 загальних втрат 200 і 300-тих.

Те, що зараз відбувається, є класичним прикладом розбазарювання ресурсів заради маргінальної вигоди, яка має мало стратегічної цінності. Ситуація з обладнанням дуже схожа. Проте, відданий своєму великому блефу про те, що росія особлива і може робити це вічно, путін не відступає від свого курсу. Попри все це, шматок Курської області залишається під українським контролем, а орки лише зараз витісняють українські війська з Курахового – на місяць пізніше, ніж очікували багато солідних українських аналітиків. Не можу сказати, що я не погоджувався.

Незважаючи на свою безрозсудну тактику, орки лише трохи просунулися під Махнівкою, наблизившись до південно-східних околиць Суджі, але не настільки, щоб становити серйозну загрозу. Українські війська вміло використовують рельєф місцевості, щоб отримати максимальну віддачу від виділених сил. Лише частина українських бригад зосереджена в Курській області, хоча вони є одними з найкраще підготовлених і оснащених, і, ймовірно, лише від однієї до двох третин з них розгорнуті одночасно.

Курський фронт продовжує виглядати як випробувальний полігон для нової української корпусної структури, де бойові групи, сформовані з 12-15 бригад, ротуються . Хоча все ще є чим керувати, але якщо структура буде побудована правильно, штаб корпусу зможе належним чином відстежувати і підтримувати таку велику кількість підлеглих елементів без зайвої бюрократії.

Що стосується прогнозу для Курської області, то я очікував, що атаки Москви будуть більш успішними. За останній місяць український периметр у Курського фронту майже не стиснувся. Повне відбиття українського вторгнення до інавгурації Трампа зараз виглядає малоймовірним. Україна продовжує наносити нищівні удари ракетами HIMARS та Storm Shadow по тилах орків, знищуючи офіцерів і солдатів у гарнізонах. Дуже класична спроба зберегти фронт якомога більш дезорганізованим.

На Харківщині мало що змінилося – українська спроба зачистки простору лише за допомогою безпілотників не призвела до якихось серйозних зрушень, але цього і не варто було очікувати. Завдяки обмеженим силам орків Харківщина відійшла на другий план, фактично підпорядкувавшись Курському фронту. Українські сили в цьому районі виглядають досить слабкими, в основному складаються з піхотних підрозділів. Жодна зі сторін, схоже, не готова до серйозних дій, а погода тут є більшою перешкодою, ніж на півдні.

Українці розпочали контрнаступ біля Суджі. Кордон знову прорвано в двох місцях. Дещо з огляду Дональда Гілла:

Курський фронт. росія наполегливо просувається на схід від Новоіванівки і повільно, з великими втратами, просувається до Махнівки. Зараз вони лише за 3 км від Суджі. росіяни втратили три БМД на сильно замінованій дорозі до Малої Локні. Українські спецпризначенці патрулюють ліс і ліквідовують ізольовані позиції.

Наприкінці тижня Україна почала наступ у напрямку Бердіного та Пушкарного. Вони також знову перейшли кордон у Новому Путі та Тьоткіно.

На південний схід від Мартинівки Україна також провела наступ у напрямку Пушкарного, а також Тьоткіно і Нового Путі, що за 70 і 50 км на захід від Суджі відповідно. Подробиць про ці дії поки що немає.

Україна повідомляє, що окупанти втратили "до батальйону" десантників і північнокорейців, які дійшли до Махнівки. Українську піхоту в Махнівці застає на відкритій місцевості безпілотник. Бредлі обстрілює в упор будинок на східній околиці села. На південній околиці села втрачено український танк.

Після атаки на штаб у Льгові, велике скупчення особового складу 810-ї бригади морської піхоти зазнало важких втрат від обстрілу з РСЗВ в Іванівському, що за 30 км від лінії фронту.

82-а десантно-штурмова бригада перехоплювачами збила три розвідувальні безпілотники "Зала".

Терни. росіяни утримують північну околицю Тернів і намагалися перетнути вузьку дамбу через водосховище, але були зупинені артилерією.

Масштабний наступ росіян на Терни був зупинений 60-ю бригадою. Частина росіян змогла зайти в південну частину села: захисники застосували танк, який дуже ефективний як проти техніки, так і проти живої сили. Частіше використовувати його заважають ворожі безпілотники.

Бахмут. Бої в Часів Ярі знову були важкими, як в обстрілах, так і в піхотних боях. росіяни забезпечили собі коридор вздовж залізничного валу в напрямку залізничного вокзалу; українці припинили контратакувати в районі Каналу, і тепер обидві сторони ведуть бої за центр міста.

Торецьк. Після незрозумілого виведення 12-ї бригади НГУ "Азов" з цього сектору (початковий батальйон "Азов" був значно розширений) ще в листопаді, ЗСУ обороняють це місто однією бригадою, кількома батальйонами та великою кількістю БПЛА і втрачають позиції. Чому так, і як це допомагає продовжувати розбивати бригади на батальйони, розкидані по всьому 1500-кілометровому фронту, замість того, щоб тримати частини разом... ми з Томом не можемо зрозуміти. Ми лише впевнені: якби всі в ЗСУ вище рівня командирів бригад були компетентними... не геніальними, просто компетентними... російські втрати були б на 50% вищими, а українські – на 50% нижчими, і такі місця, як Торецьк, ніколи б не були втрачені.

Натомість... ну... ми тим часом "звучимо, як заїжджена платівка"; ще дві частини міста були втрачені за останні кілька днів; і росіяни зайняли більшу частину Леонідівки теж. "Таємниці Сирського і друзів"...

Покровськ. Протягом останнього тижня росія досягла невеликих, але стабільних успіхів на обох кінцях цього сектору. 425-й штурмовий батальйон "Скала" атакує наступаючі російські підрозділи за допомогою безпілотників та наземних підрозділів від Нововасилівки до Піщаного. Діючи як "пожежна команда", батальйон контратакує російські атаки, але цей єдиний підрозділ недостатньо великий, щоб захистити і утримати всю територію, відвойовану в цьому секторі. Зі східного боку росія наступає в районі Воздвиженки.

Курахове. Курахове впало, а між Зеленівкою та Шевченковим залишилося менше шести кілометрів. В України з'явилася ще одна можливість відступити без великих втрат: адже за останні два дні ЗСУ в цьому секторі відійшли, як і очікувалося, на лінію Дачне – Янтарне.

Кам'янське. Протягом останніх двох тижнів навколо Кам'янського точаться бої, ініційовані українськими військами, які просунулися вперед приблизно на 500 метрів. На східній околиці міста російські безпілотники скидають пелюсткові протипіхотні міни.