Матеріал про Бориса Михайлова від Олександри Осадчої, кураторки Музею Харківської школи фотографії

Класна стаття, а заголовок по-дeбільному написаний, викривлює зміст.

Вже не дивує, а просто по-людськи вкурвлює оце бажання журналістів змагатись з блогерами у популяризації (дебілізації, як мене вчили в одному харківському медіа) інформації, особливо культурної. Замість того, щоб задавати планку — знижують її до меж дематеріалізації обʼєкту розповіді.

«Підривали радянську ідеологію» — це відверта неправда, бо представники Харківської школи фотографії не раз підкреслювали, що вони не були анітрохи дисидентами. Вони були андеграундом, який займався мистецтвом в тих умовах. Вони грали та експериментували відштовхуючись від системи (Надія Бернар-Ковальчук «Харківська школа фотографії: гра проти апарату»).

Так само, як підкреслював Євгеній Стасіневич, Шістдесятники не були борцями проти системи, вони були незгодними з системою.

Так само як у фільмі Будинок «Слово», коли він починається з відвертої брехні «ми побудували вам цей дім». Джек сам побудував собі дім, свою пастку.

Подібні заголовки — культивування комплексу віктимності, як на мене, сплощення та спрощення, знецінення життя та творчості найвидатніших представників української культури в СРСР.

А сама стаття чудова, почитайте будь ласка.

Котляревський. Дисидент (черговий) чи гуморист? Про що не кажуть у школі? (Ні про що у школі не кажуть). Подкаст Запах Слова

Не борець проти системи, а частина її. Як писалась «Енеїда», як змінювалась. Чому це закономірний твір свого часу (класицизму). Чому у той час подібні твори сприймались як присмерк перед просвітницькою уніфікацією, а зовсім не початок, як ми сприймаємо. Та чому після Котляревського є тільки Подеревʼянський.

Переклад рецензії на фільм Militantropos щойно з Канн

#адміноффтоп

просто картина Івана Марчука в когось на городі, Ви теж це бачите?))

Неймовірне кіно. До тих, кому подабаюьтся фільми Лукіча, це такого штибу

Через рік з хвостиком після турне світовими фестивалями, «Ти — космос» нарешті потрапить до українського кінопрокату.

А оскільки реліз запланований на листопад, цілком ймовірно, що фільм ще й відпрем'єриться на одному з національних фестивальних майданчиків.

Віктор! Домонтович

Реклама з київської газети «Пролетарська правда» за 1929 рік.

#наші20

«За ці три роки підтримка України стала для мене головною справою. Легко виявляти солідарність, коли сидиш у безпечній Європі біля басейну й кажеш: "О так, бідненькі". Але вам потрібні не слова, а той, хто справді буде на вашому боці».

Йорґ Цвікер — австрійський диригент, віолончеліст, педагог, ментальний коуч, знаний фахівець з барокового репертуару.

Під його орудою у квітні в Києві прозвучали «Пасхальна ораторія» та «Magnificat» Йоганна Себастьяна Баха у виконанні Liatoshynskyi Capella. Концерт і відкриті майстеркласи Йорґа Цвікера з історично інформованого виконавства відбулися в межах проєкту Open Opera Ukraine, Національного будинку музики та Національної філармонії України.

Андрій Коляда поспілкувався з музикантом.

Коректорка: Наталія Субботіна

👉 https://theclaquers.com/posts/15200

У новому епізоді Галасу обговорюємо альбоми/мініальбоми 2025 на важчій стороні релізного спектру: Subscum, Drudkh, Діло Дрянь, АНТАЙТЛД. Я переважно кручуся, як в'юн на сковороді, й показую кішку, але Кирило й Тарас час від часу кажуть цікаві речі.

YouTube
Решта платформ

А це смішно)

Виходить, хорошому іранцю дали

78 Канни роздали нагороди. Нижче про те, хто їх отримав та рандомні факти.

🎬 «Золота пальмова гілка» дісталася новому фільму іранського дисидента Джафара Панагі за «Це був нещасний випадок», якому якраз її не вистачало до колекції. Раніше він уже здобував «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю та «Золотого ведмедя» Берлінале.

🎬 Ґран-прі журі у «Цінності почуттів» Йоакіма Трієра — фільм уже придбали до показу в Україні, так що чекаємо. Виглядає, що це єдиний глядацький вибір цьогорічного журі.

🎬 Приз журі розділили «Сірат» Олівера Лаше та «Звук падіння» Маші Шілінські. Лаше колись зняв неймовірну картину «Мімози», яка виграла дурацький приз від Nespresso у Каннах, а от творчість Шілінські якось пройшла повз мене. Про обидві стрічки багато хороших відгуків.

🎬 Найкращим режисером став Клебер Мендонса Фільйо — колишній кінокритик, який знімає так, щоб подобатися кінокритикам/кінокритикиням діючим (приз ФІПРЕСІ — ще одне тому підтвердження).

🎬 Найкращий сценарій у «Молодих матерів» братів Дарденн. Дарденни — постійні улюбленці Канн, які їх відкрили і щоразу чимось балують.

🎬 Спеціальна відзнака — у «Воскресіння» Бі Ґана. Пишуть, що це кінематографічне задоволення, що, в принципі, пишуть про кожний фільм режисера.

🎬 Найкращий актор — Ваґнер Моура з «Секретного агента», акторка — Надя Мелліті з «Маленької сестри». Складно сказати щось про цей вибір без перегляду самих фільмів, тим паче, що для Мелліті — це дебют, а Ваґнер Моура пробігав у «Повстанні штатів», але я його там не дуже запримітив.

Ці та інші нагороди є тут

Фото: люди, які обирали переможців