«архітектори sorry», частина друга

(з промови на відкритті павільйону України на 19-й Бієнале архітектури)

Альтернативна реальність, якби я був журі Дзиґи
(просто журі, одноосібним), я б наполягав на такому упередженому результаті:

Найкраща чоловіча роль
• В'ячеслав Довженко, "Будинок «Слово». Нескінчений роман"
• Дмитро Олійник, "Будинок «Слово». Нескінчений роман"
• Костянтин Темляк, "БожеВільні"

Роль Хвильового В'ячеслава Довженка для мене теж не тягне на номінацію, попри сцену у полі. Але там більше сценарна та операторська робота, ніж акторська.

Роль Акімова Дмитра Олійника я би назвав найгіршою роллю з тих фільмів, що бачив за останні роки. Пласко, однобоко, карикатурно. Як я писав у відгуку на фільм, цієї ролі могло б не бути взагалі з позитивними наслідками для фільму.

Головну роль фільму "БожеВільні" Костянтин Темляк зіграв гарно, професійно. Якщо б цей фільм був просто костюмованим бойовиком, було б 10/10. Але тут дисиденти, каральна психіатрія, купа недоречної патетики, коричнева косуха (!), тож я не впевнений чи міг би будь-який актор витягнути це. Ну, хіба що Дені Лаван.

🏆Тож я б віддав нагороду Віталію Салію (головий санітар). Такий обʼємний персонаж українця, що працює на систему дуже рідко можна зустріти. От якби він зіграв ролю Акімова (краще Акіменка), то це могло б врятувати фільм Тараса Томенка.

Найкраща чоловіча роль другого плану
• Сергій Кисіль, "БожеВільні"
• Василь Кухарський (посмертно), "Редакція"
• Геннадій Попенко, "Будинок «Слово». Нескінчений роман"

🏆Роль Семенка Геннадія Попенко — єдиний живий чоловічий персонаж фільму, я б віддав йому.

🏆З "БожеВільних» я б віддав Остапові Ступці (Микола Худимчук).

Найкраща жіноча роль
• Ірма Вітовська, "БожеВільні"
• Марина Кошкіна, "Будинок «Слово». Нескінчений роман»"
• Карина Химчук, "Ти мене любиш?"

Марину Кошкіну дуже дивно бачити серед кандидаток. Це та сама «Україна-офіціантка», про яку обурювалась Віра Агеєва. Теж зайва роль у фільмі разом з Акімовим. Тож її я б навіть не розглядав.

"Ти мене любиш?" Не мав можливості подивитись, тому віддав би номінацію 🏆Валерії Ходос (Раїса Троянкер) з Будинку «Слово». Єдиний яскравий та живий образ у фільмі.

Найкращий документальний фільм
• "Мирні люди", режисерка Оксана Карпович, продюсерки Дар'я Бассель і Ольга Брегман
• "Порцелянова війна", режисер Слава Леонтьєв
• "Фрагменти льоду", режисерка Марія Стоянова, продюсери Аліна Горлова і Максим Наконечний

Отут я б розірвався. Порцелянову війну ще не подивився, але Мирні люди та Фрагменти льоду бачив. Обидва фільми дуже сильно сподобались і не маю жодних зауважень.

Мирні люди, мені здається, більше розраховані на зовнішню авдиторію, а Фрагменти — і на зовнішню і на внутрішню.
🏆Фрагменти торкаються дитинства мого покоління та молодості наших батьків, він неймовірно влучно та по-людськи розповідає історію України 1980-х та 1990-х.

🏆Найкращий фільм також віддав би Фрагментам льоду, хоча не дивився Порцелянову війну.

Станом на середину травня 2025 року в російському полоні перебуває 12 музикантів оркестру 36 бригади Військово-морських сил.

Начальник оркестру Сергій Смирнов повернувся додому у вересні, після двох з половиною років полону. Ми поспілкувалися з Сергієм про його досвід, ставлення до російської культури і життя після полону.

Авторка: Тетяна Новицька

👉https://theclaquers.com/posts/15147

Ех, а мікрорецензії на них не зʼявляться на театробумі(

У комітеті наголосили: «Opera aperta є однією з найцікавіших компаній в екосистемі сучасної опери. Їхні роботи — це поєднання цікавих ідей і унікального художнього стилю. Це сила, що рухає та змінює українську оперну сцену».

Нагородження відбулося 14 травня у Берліні.

👉https://theclaquers.com/posts/15165

Everybody dance now, but its just the beginning! https://kyivcity.gov.ua/news/andriy_bilous_zalishiv_posadu_direktora__khudozhnogo_kerivnika_kivskogo_akademichnogo_molodogo_teatru/

Перебування на гребні конʼюнктурної «священної моральної правоти часу» дає тимчасові переваги у моменті, але ретроспективно це щонайменше соромно, щонайбільше — злочинно.

Поповнюємо безкоштовний контент Довженко-Центр.Онлайн!

Цього разу — нова лекція з циклу «Як перестати хвилюватися й полюбити українське кіно».

Кінознавець і керівник науково-програмного відділу Довженко-Центру Станіслав Битюцький розповідає про українське кіно 1990-х — буремні часи перших паростків відновленої незалежності, вільного ринку, посттоталітарності й багатьох нових, таких щирих і таких відвертих, сподівань. Яскравий спалах українського кіно, який так до кінця і не стався.

Дивіться лекцію за посиланням

«Парне катання» — спільна виставка фотографів Бориса Михайлов та Вольфґанґа Тільманса, відкрилася у харківському ЄрміловЦентрі і триває до вересня 2025 року. Дмитро Заєць розмірковує про те, як виставка взаємодіє з концептом брехні, як приховування стає унормованим в сучасному соціальному житті і як ним оперують художники.